(пл) ■ ПОДІЇ ■ №14, 2013-04-07
Літературний вечір з нагоди дня народження Ліни Костенко, який відбувся 19 березня у варшавській кав’ярні «Ретроспекція», безперечно увінчався успіхом. Організатори заходу – члени Центру української культури – осередку розвитку («ЦУК.ор») та Фонду «Тернопільська» – зізнаються, що навіть не могли сподіватися такого зацікавлення. Серед понад 150 глядачів, які прибули, щоб відзначити 83-річчя від дня народження української поетеси, були, зокрема, посол України у Варшаві Маркіян Мальський та голова ОУП Петро Тима.
«ЦУК.ор», який створено з ініціативи української молоді Варшави, підготував відеоролик на вірш поетеси «Життя іде і все без коректур»: у фільмі різні за національністю перехожі на вулицях Варшави декламують рядки з вірша української поетеси. Під час заходу коротку виставу представив український молодіжний театр зі столиці. Спеціальним гостем під час концерту віршів та пісень поетеси стала українська співачка Олександра Журавель.
Організатори заходу, українська міґрантська молодь з Варшави, студенти, які приїхали навчатися до столиці Польщі, стають помітними у столиці завдяки численним ініціативам. Крім театру, вони створили організаційну структуру, яка собі за мету поставила гуртування людей, що хочуть популяризувати українську культуру в Польщі, показувати її європейський вимір. Про діяльність «ЦУК.ор-у», реалізовані товариством проекти, розповідає голова молодіжного театру Зоряна Скалич.
Павло ЛОЗА: «Центр української культури – осередок розвитку» – це нове явище у Варшаві.
Зоряна СКАЛИЧ: У Варшаві є чимало цікавої, творчої молоді з України, яка, прагне розвиватися та збагачуватись у культурному плані. Такі прагнення знаходять своє відображення в окремих ініціативах, що губляться у вирі насиченого культурного життя польської столиці.
Рік тому я брала участь в організації Шевченківського вечора, ініціатором проведення якого була вчителька з української школи Ірина Плитин. Тоді я мала нагоду побачити, що кожен із моїх друзів має таланти, які прагне реалізовувати, що нам приємно творити щось разом, що кожен з нас хоче підтримувати зв’язок із Україною, зі своїми традиціями, історією та культурою. Більше того, коли парафіяни зі сльозами на очах дякували молоді за цей вечір, я відчула, наскільки їм це потрібно. Так виникла ідея створити Український експериментальний театр. Реалізовувати задум ми почали в листопаді минулого року: спочатку відбулися Андріївські вечорниці, потім Маланка, а зараз – постановка «Життя як вокзал», присвячена Ліні Костенко. Подібних ініціатив у Варшаві є ще кілька: «Молодіжні зустрічі», «Варшавський літературний клуб». Ми вирішили ці ініціативи об’єднати і створити «ЦУК.ор». Вечір, присвячений письменниці – це була, можна сказати, перша наша ініціатива як «ЦУК.ор-у».
Від минулого року при церкві оо. василіан активно діє група молоді, відтак з’явився ваш театр і «ЦУК.ор». Як пояснити такий зріст активності?
Бажання розвивати культуру в нас поступово наростало, аж врешті ідеї перетворилися в дію. Ми хочемо показати, що в Україні існує культура й мистецтво високого рівня та демонструвати це не лише самим собі чи українській меншині, але й полякам, щоб вони побачили не тільки той негативний образ України, який їм найчастіше показують у мас-медіа. І це – одна з головних наших цілей.
Друга справа: знаю, що в реґіонах виразно видно діяльність української меншини, проте в столиці якось не дуже її активність помітна. Отож «ЦУК.ор» виник саме для того, щоб притягувати людей, які живуть у закритих середовищах. Натомість театр був створений просто задля мистецтва.
«ЦУК.ор» у своїй діяльності орієнтується в першу чергу на українців, для яких Варшава стала другим домом. Польща – дуже гостинна країна, але, об’єднані тугою за батьківщиною, ми відчуваємо необхідність ідентифікувати себе за своїм походженням, формувати спільноту, у якій живуть українські традиції, мова та культура. Крім того, в кожному суспільстві існують упередження й стереотипи, так само й щодо іноземців. Своєю діяльністю ми намагатимемось створити позитивний образ України, передати багатство нашої країни, а також сприяти побудові дружніх польсько-українських взаємин.
Чи організатори сподівалися такої кількості глядачів літературного вечора?
Чесно кажучи, кількістю бажаючих відвідати наш захід ми були приємно шоковані. Справді, ми не очікували аж такого ажіотажу. А водночас нам дуже прикро, що дехто не зміг потрапити всередину: приміщення розраховане на 50–70 людей, а прийшло вдвічі більше… Але це ще раз підтвердило – людям потрібно те, що ми робимо. Це лише початок, ми тільки вчимося. Найцінніше, що в нас є – це величезне бажання. Ми відкриті на пропозиції, а також будемо раді всім охочим до нас долучитись! Я розмовляла з Петром Тимою і згідна з висловленою ним думкою: просто в людей виникає натуральна потреба таке побачити. Люди, крім концертів чи виступів музичних гуртів, хочуть культури й іншого виду. І звідси таке зацікавлення. А друга справа – у столиці дуже багато студентів, які тужать за своєю Україною, і ми хочемо наблизити її усім через високий рівень мистецтва.
