Олександр Маслей, Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ 2011-03-10
У Кракові 26 лютого відбувся похорон Юрія Новосільського. Похоронні врочистості почалися 25 лютого об 11:00 год. в греко-католицькій церкві Воздвиження Чесного Хреста в Кракові. Панахиду і Службу Божу відправляв владика ґдансько-вроцлавський Володимир, а також кардинал Францишек Махарський та численне греко-католицьке священство, зокрема, сповідник покійного Юрія протоієрей Мирон Михайлишин, парох краківської церкви Петро Павлище. На врочистості прибули генеральний консул України в Кракові Віталій Максименко, проф. Володимир Мокрий, голова гуртка ОУП Роман Любинецький і краківська українська громада. Присутні були також приятелі та знайомі покійного.
Владика Володимир у проповіді нагадав про життя і творчий шлях Ю. Новосільського, його філософські пошуки й мандрівки. Єпископ зазначив, що не можна померлого Юрія приписати в конкретне місце: “чи він був поляком, українцем, православним, греко -католиком? – він був людиною світу”, – сказав владика.
{mosimage}
Кир Володимир згадав про стежки покійного в пошуках Бога: “Був час, коли Юрій відійшов від Бога, але повернувся, адже зрозумів, що всі дороги ведуть лише до Нього”. Пізно ввечері домовину з тілом перевезено до православної церкви Успіння Пресвятої Богородиці, де панахиду відправив сім’ятицький владика Георгій.
Зранку в суботу похоронну Службу Божу відслужив єпископ Георгій з участю у службі численного православного священства, зокрема пароха Ярослава Антосюка та о. д -ра Генрика Папроцького – довголітнього приятеля покійного. У проповіді о. Папроцький сказав, що Ю. Новосільський “був мислителем і художником з тієї невеличкої групи творців, які пишуть і малюють для майбутніх поколінь”, пригадав життєвий шлях митця та останні його роки, кажучи: “пустеля Юрія Новосільського в центрі Кракова була місцем його відступу з життя”.
На похоронні врочистості прибули представник президента РП Тадеуш Мазовецький, генеральний консул України в Кракові В. Максименко, депутат Сейму РП Євген Чиквін, міністр культури Польщі Боґдан Здроєвський.
На Раковицькому кладовищі в Кракові опівдні почався врочистий похорон. Крім мистецького світу Кракова, української громади, друзів померлого, присутніми були, зокрема, міністр культури Б. Здроєвський, мер Кракова Яцек Майхровський, представник президента РП Т. Мазовецький, депутат Є. Чиквін.
У прощальній промові владика Георгій підкреслив зв’язок Ю. Новосільського з Православною церквою через мистецтво, богослов’я, містику.
У листі до учасників похорону від президента Броніслава Коморовського Т. Мазовецький прочитав, що “багатолітні мистецькі та богословські пошуки зробили з проф. Ю. Новосільського людину великого духовного формату. Його унікальною лептою в екуменічний діалог є шедеври, які оздоблюють церкви і костели, пригадуючи про тисячолітню традицію неподіленої Церкви. Він був закорінений у традицію християнства – як східного, так і західного”.
Б. Здроєвський назвав померлого “художником святих, святим серед художників”. Він відходив поволі й довго. Міністр нагадав про кореспонденцію між Новосільським і Ружевичем, у якій перед смертю професор писав, що хоче ще дещо зрозуміти. Тадеуш Ружевич відповів, що “сумніви – це джерело філософії і ми в цьому сильні”.
Мер Кракова констатував, що наступні покоління про нас говоритимуть, що ми жили “в епоху творчості Новосільського”. У Кракові мав професор майже двісті учнів і був з містом нерозривно пов’язаний.
Парох Білого Бору о. Петро Баран підкреслив, що прагнення Ю. Новосільського, бачення того, щоб від основ створити храм, зустрілися з “прагненням греко- католиків мати – після років переслідувань і формального не існування – власну святиню, гідний храм”. Це здійснилося в Білому Борі у вигляді церкви Різдва Пресвятої Богородиці, за що парох від імені всіх парафіян подякував.
Олена Дуць -Файфер пригадала лемківське коріння небіжчика, – батько якого походив з Одрехової, – хоч належав він до культури всього світу, багато віровизнань користувалося його щирістю й талантом. Його екуменізм був правдивим і лемки гордяться цим.
* * *
Юрій Новосільський народився в Кракові 7 січня 1923 р., був третьою дитиною в католицькій сім’ї різних обрядів. Батько – українець з Лемківщини, мати – австріячка. Дитинство його минуло в Кракові. Родичі ходили до греко- католицької церкви на вул. Вісльній. Коли Юрій підріс, почав співати в церковному хорі. Цей спів так його зачарував, що він схотів бути монахом. Він іде на прощу до Почаївської лаври. Там переконується у власному виборі, вступає до монастиря студитів в Уневі. Починає навчатися писати ікони. Хвороба та війна змінили його плани. Повернувся до Кракова, лікується та починає навчання в художній школі. Там пізнає Тадеуша Кантора. Після ІІ Світової війни вступає в Академію мистецтва – зразу на третій курс. 1947 р. є очевидцем фізичної ліквідації Греко-католицькой церкви. Вибирає дорогу майже рівну атеїзмові.
У творчості вибирає імпресіонізм та експресіонізм. Після з’їзду художників у Неборові кидає навчання в Академії мистецтв. Переноситься до Лодзі на посаду керівника Театру ляльок. Не перестає малювати. Його роботи закуповують різні музеї. Здобуває міжнародну славу. Повертається 1962 р. до Кракова, до писання ікон.
Протягом років реалізує поліхромії, іконостаси в православних церквах, зокрема: у Городку, Гайнівці, Більську- Підляському, у греко католицьких, серед яких – Лурд (Франція), Ґурово- Ілавецьке, Вроцлав, Венґожево, крім цього – каплиця Фонду св. Володимира в Кракові, римо-католицькі костели, зокрема, у Варшаві на Єльонках, у Весолій, Тихах, Кракові. Мрією його життя була греко- католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці в Білому Борі, яку повністю запроектував і розписав.
Під кінець 90-х рр. ХХ ст. починає тяжко хворіти. Помер 21 лютого 2011 р. в Кракові.
* Вислів Кристини Черні, біографістки митця
“Наше слово” №11, 13 березня 2011 року {moscomment}
