Людмила Лабович ■ ГРОМАДА ■ №24 2016-06-12
Уже 20 років у дитячому садку № 9 «Лісова поляна» в Більську-Підляському відбуваються заняття з української мови як рідної, поєднані із зустрічами з народними умільцями в рамках програми «До традиції». Українську мову 1996 р. починало вчити 27 малят, а нині їх – 133.
«Важко повірити, що вже минуло 20 років, – говорить директор садка Єлизавета Нелипинська. – Спочатку діяли, щоправда, лише дві групи, але ми раділи, що є зацікавлені батьки і діти, які хочуть вивчати українську мову».
Середина 1990-х рр. для українського середовища Підляшшя була доволі динамічною, коли йдеться про творення структур національного життя в реґіоні. Ще перед зорганізуванням занять з української мови для дітей дошкільного віку постали пункти навчання української мови у початкових школах № 4, 5 та 1 в Більську-Підляському і в початковій школі у Черемсі. Почав діяти 1995 р. дитячий фольклорний ансамбль «Ранок», рік пізніше – «Гілочка». Протягом трьох років створено основи освітньої структури на Підляшші та покликано до життя два дитячі колективи, які й досі є візитною карткою українського середовища реґіону.
«Це була ініціатива Союзу українців Підляшшя, – пояснює Марія Рижик. – На одних зборах ми дійшли до висновку, що треба організувати заняття в садочку. Знайшли адреси дітей і почали ходити від дому до дому, пропонуючи заняття. Забрало це трохи часу, та головне, що було зацікавлення».
Крім М. Рижик, у творення українських груп у садку, включилася Ірина Шеретуха (тепер Вишенко), на той час студентка Рівненського інституту культури, потім керівник «Гілочки», яка у перші роки вела заняття з української мови для дошкільнят. «Спочатку я сама готувала матеріали, придумувала гри і забави, – згадує вчителька, – усе треба було робити самотужки, навіть малювати. Підбирала я теми до пір року – навесні малюки вчилися веснянок, «рогульок», пізнавали назви птахів, квітів, а взимку співали колядки. Я читала дітям казки. Потім почали привозити з України книжки, дидактичні матеріали, то й праця стала легшою».
Через рік після введення занять з української мови у садку почали організувати зустрічі з народними умільцями. Проходили вони в рамках інноваційної програми «До традиції», автором якої був Ян Бернат з фонду «Музика кресів» з Люблина. Хоч тепер залучення у навчальний процес найстаршого покоління, яке на практиці передає дітям свої знання, пов’язані з народною культурою, є чимось повсюдним, то 20 років тому це було свого роду відкриття. Програму «До традиції», першу того роду в Польщі, введено тоді у трьох садках: у Ясьонівці (північ Підляського воєвідства) для польських дітей, у Старому Левкові, де вчилися діти з білоруськомовних сімей, та саме в садку № 9 для українських малят. Залишилася вона тільки в Більську-Підляському, стаючись на 20 років одним з головних ґарантів успіху занять з української мови.
«На той час це було щось новаторське, – говорить Є. Нелипинська. – Нам навіть казали: „Хто захоче прийти на заняття до старого дідуся чи старої бабусі? Зараз усюдисущими стають комп’ютери, а ви хочете повертатись у минуле”. Однак виявилося, що це була хороша ідея. Діти полюбили заняття з бабусями, а батьки дійшли висновку, що це повернення до коріння».
Від початку заняття в рамках програми «До традиції» мають таку саму схему – протягом навчального року кожного тижня садок відвідують народні умільці, з якими діти займаються народним ремеслом. «Початково ми мали заняття з різьбярем Володимиром Наум’юком. – поринає у спогади І. Вишенко. – Були також заняття вишивання і плетення з соломи. На ці заняття приходило щораз більше дітей».
Заняття в рамках програми «До традиції» дуже різноманітні і тісно пов’язані з річним циклом свят. Узимку діти виготовляють святкові прикраси, навесні роблять квіти з паперу, якими прикрашають вербички для освячення в церкві на Вербну неділю, пишуть писанки і випікають т.зв. «буслові лапи» – булочки, які на Підляшші пекли до свята Благовіщення. Важливо, що малятка під час таких занять ознайомлюються з підляською говіркою: «Роб’ю з дітіма 16 ліет, – пояснює говіркою села Кнориди Марія Ульянов. – Показую для їх, як шиті кошичкі – як вколуваті голку у вікліну, як єї затягаті, закручуваті. Плєтут разом зо мною. Випікаю «буслови лапи», роб’ю квіткі, вербу їм витінаю. Найбуольш говору до їх «по-свойому», я й вдома, на ринку в Біельську говору «по-свойому». Думаю, што оде, на Білостуоччині, повінни поніматі».
Крім зустрічей з умільцями, у садку проходять заняття літературною мовою. На них діти вивчають пісні, вірші, слухають казки, при чому й тут багато місця відводиться підляській традиції. Кільканадцять років з малятами працює Єлизавета Томчук, досвідчений педагог, керівник «Ранку». Отже нічого дивного, що багато уваги приділяє вона розвиткові музичних здібностей дошкільнят. У садку діє ансамбль «Сонечко».
«Діти на заняттях вивчають традиційні дитячі пісні, гри, читають багато казок, – розповідає педагог. – Зимою співаємо колядки, навесні – веснянки. Готуємося до конкурсів. Беремо участь, наприклад, у декламаторському конкурсі. Після трьох років навчання в садку діти напевно пам’ятають більшість українських дитячих казок, пісень, віршиків, а також уміють рахувати, знають дні тижня, вміють трошки говорити і значно більше розуміють».
Дошкільнята, які вчаться в садку української мови, не один раз виступали на різних конкурсах і концертах. Це постійні учасники Фестивалю української культури «Підляська осінь» та конкурсу «З підляської криниці» в Більську-Підляському, колядних зустрічей у Гайнівці, фестивалів дитячої пісні в Білостоці. Найкращі читці презентують свої здібності на Воєвідському декламаторському конкурсі «Українське слово» у Більську-Підляському.
Малятка беруть участь у різних екскурсіях, під час яких знайомляться з культурним надбанням реґіону, а теж у цікавих проектах. Наприклад, їх залучено до праці над диском до книжки «Котилася торба з високого горба» Анни Артем’юк, у якій є дитячий фольклор Підляшшя.
Садок не раз був високо оцінений за працю для збереження місцевої української традиції. Минулого навчального року програму «До традиції» позитивно оцінив фонд «PKO Bank Polski», який буде її фінансувати протягом кількох років.
Будувати зв’язок дітей з місцевими традиціями і показувати її як частину загальноукраїнського надбання – чи не головне у праці з наймолодшими в більському садку. «Нині – ХХІ століття. Щораз менше дітей має контакт з селом, щораз рідше туди виїжджають, – говорить Є. Томчук. – Щораз частіше, як питаємо дітей, де живе бабуся, відповідають, що в Більську, не на селі. Тому наші заняття – це, дійсно, нагода для дітей, щоб побачити місцеві традиції, зіткнутися з селом, колишніми звичаями».
Концепція праці на заняттях у садку, прийнята 20 років тому, спрацьовує весь час. Це помітно, якщо глянути на кількість дітей, які кожного року вивчають українську мову. Для прикладу: 1996 р. навчання у двох групах починало 27 малят, 2003 р. було 47 дітей, 2007 р. – коло 80-ти, 2011 р. – 98, а сьогодні – 133 дошкільнят у семи групах. Зміна у шкільній системі в Польщі не буде мати впливу на кількість дітей 2016/2017 навчального року. «В українських групах кількість малят не поміняється, бо 6-літні діти залишаються в садку, – ділиться спостереженням Є. Нелипинська. – Мало батьків вирішило послати дітей до І класу, тому й наше рекрутування – це кільканадцять вільних місць у старших групах».
Садок № 9 у Більську-Підляському протягом 20-ти років відіграв значущу роль у розгортанні культурно-освітньої активності більських українців, ос-кільки його випускники часто продовжують навчання української мови у найбільшому в реґіоні пункті навчання української мови – Комплексі шкіл ім. А. Міцкевича в Більську-Підля-ському. Поповнюють вони також ряди колективу «Ранок», його вокальної і танцювальної групи. Нині це зразковий садок не лише в Підляському воєвідстві, у якому діти вивчають українську літературну мову, а так само знайомляться з різноманітними елементами місцевої народної культури. ■
