Маріанна Яра ■ ПОДІЇ ■ 2010-06-10
{mosimage}
З благословення Його Високопреосвященства, Високопреосвященнійшого кир Адама, архієпископа Перемиського і Новосанчівського ПАПЦ, 8-9 травня відбулися єпархіальні врочистості, присвячені 500-літтю старовинної церкви в Улючі. Засновано цей храм Вознесіння Господнього на початку XVI ст. Архаїчні конструкційні і функціональні риси рішуче вказують на 1510-1517 рр., незважаючи на те, що дендрохронологічні дослідження балок з притвору припускають пізнішу дату.
Конференція при іконостасі з Улюча
У залі експозиції ікон Музею народної архітектури в Сяноці 8 травня відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена ювілеєві улюцької церкви. Крім основної теми, що стосувалася безпосередньо самої святині, як, наприклад, надіслана доповідь Ярослава Гемзи (Ланцут) “Архітектура й оснащення церкви Вознесіння Господнього в Улючі”, розглянуто кілька споріднених виступів, зокрема “Реставрація дерев’яних святинь” (Ґражина Стояк, Перемишль), “Ранньосередньовічний церковний комплекс “Городище” в Трепчі біля Сянока” (Юрій Гінальський, Сянік), “Охорона пам’яток архітектури Перемисько -Новосанчівської єпархії у 1975-2009 рр. Вибрані приклади: Морохів, Туринськ, Розділля-Середниця, Сянік, Команча” (Здзислав Ґіль, Коросно).
На особливу увагу заслуговує доповідь Його Високопреосвященства владики Адама “Початки християнства на польських землях”. Аналізуючи результати археологічних розкопок на Городищі, владика зауважив:
“Додатковим арґументом раннього заснування християнства на Сяніцькій землі стали археологічні відкриття. Маю на увазі дослідження, проведені на Городищі біля Трепчі, де під час розкопок віднайдено мефодіанські хрести, київські енкольпіони, колти – тобто прикраси, які в ранньому середньовіччі носили київські аристократки. В Іпатіївському літописі під 1019 р. є згадка про київського князя Святополка. Після програної битви з Ярославом Святополк – зять Болеслава Хороброго – втік до Польщі: “(…) і прибіг на Лядську землю, гнаний гнівом Божим, і прибіг у пустиню межи Чехами і Ляхами, і тут зле покинув він живоття своє (…) Єсть же могила його в пустині тій і до сих днів, і виходить із неї сморід тяжкий”. (…) Чи ж у третьому поколінні Нестор- Літописець міг знати, що сталося зі Святополком? (…) Написав коротко – у “Лядську землю”, між чехами і ляхами, тобто до східнослов’янського племені лендян, десь у Карпати. (…) Хоч версія не має історично-джерельного підтвердження, крім вищезгаданих даних з літопису, то розкопки на Городищі, де знаходився первісний Сянік, підказують гіпотезу: чи не тут оселився Святополк Окаянний разом з усією родиною, дружиною й придворними? Чи знайдені тут київські енкольпіони і прикраси київських аристократок не свідчать на користь цієї гіпотези?” – підкреслив владика Адам.
Усі доповіді будуть надруковані в ювілейному спецвипуску “Антифона”.
Під час конференції Високопреосвященнійший владика Августин вручив владиці Адамові безцінний дар – антимінс 1650 року, підписаний великим борцем за віру предків, православним єпископом Перемисько -Самбірсько- Сяніцьким Антонієм Винницьким, резиденція якого протягом 1668-1675 рр. знаходилася в Сяноці (за правління єпископа Інокентія Винницького Перемиська єпархія змушена була прийняти унію 1692 р.). Оскільки після понад трьохсотлітньої перерви наступним православним архипастирем у Сяноці став владика Адам, то цей історичний антимінс рішенням владики Августина повернувся у володіння перемиського ієрарха. Крім того, владика Августин від імені Його Блаженства, Блаженнійшого Володимира, митрополита Київського і всієї України, вручив владиці Адамові нагороду – Орден святителя Петра Могили (під № 001).
Концерт церковної музики в церкві з Ропок
Увечері в Музеї народної архітектури в Сяноці, у церкві з Ропок, відбувся концерт духовної музики, який зібрав велику кількість слухачів.
Хор “Ірмос” (Перемисько- Новосанчівська єпархія) під керуванням Маріанни Ярої у своєму репертуарі зберігає піснеспіви, притаманні галицькій традиції: опрацювання старовинних розспівів та твори українських композиторів – А. Веделя, Я. Яциневича, М. Вербицького, а також композиції дириґента хору. Натомість хор “Глас” (Львівсько- Галицька єпархія) співає переважно київський розспів: композиції Д. Бортнянського, М. Березовського, О. Кастальського та інших.
Ансамбль “Відимо” запропонував слухачам паралітургійні піснеспіви з циклу “Лірники”. Перед виступом ансамблю “Відимо” поет із Зеленої Гори, улючанин Василь Шляхтич, на прохання слухачів прочитав кілька своїх віршів з нововиданої збірки “Мій Улюч”.
Концерт закінчився величним “Христос Воскрес” Михайла Вербицького у виконанні всіх трьох колективів.
Гора Дубник
Вранці владики в супроводі духовенства й мирян вирушили на гору Дубник, де знаходиться старовинна, оповита леґендами церковця. При вході зустрічали владик юні парафіяни, а один із найстарших – Володимир Шуль – вітав хлібом -сіллю та власною поезією.
Святу Божественну Літургію очолювали три ієрархи: Високопреосвященнійший Адам, Високопреосвященнійший Августин та Преосвященнійший Паїсій у супроводі численного духовенства. Співом супроводжували хори “Глас” та “Ірмос”. У проповіді Преосвященнійший Паїсій поєднав євангельську тему (Неділя про Сліпого) зі значенням ювілею в контексті пошанування наших предків, серед яких улюцькі православні монахи, що багато віків тому утверджували православ’я на цій території. Згадав також, що 1643 р. сам митрополит П. Могила подарував монастиреві власноручно підписаний Служебник. Владика Адам підкреслив, що чуда відбуваються постійно, хоч ми їх і не завжди зауважуємо. Прикладом великого чуда є також і Свято-Вознесенська церква на горі Дубнику, яка з Божої ласки через лихоліття історії витривала до наших днів.
“Наше слово” №24, 13 червня 2010 року {moscomment}
