Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №2, 2013-01-13
«Українська меншина є тривалим і помітним елементом ґіжицького, а навіть ширше – мазурського життя. Неможливо собі уявити нині культурні, релігійні та інші громадські події без участі української національної меншини. Українці є часткою нашого міста, нашого реґіону, і це добре. Вагому частину української присутності в місті запевняє пункт навчання української мови, якому якраз виповнилося 20 років. Це добре, що не пропадає українська мова, не гине українська культура, що не зменшується кількість української людності, а навпаки, наших співгромадян, які вважають себе українцями, стає щораз більше.
– Для міста, для реґіону важливо, що все українське творче, культурне, духовне багатство стало невід’ємною спадщиною всіх мешканців. І воно всіх збагачує. пункт навчання української мови з чималою кількістю учнів стає запорукою того, що перед українцями є майбутнє», – заступник бурґомістра Ґіжицька Павел Чахаровський не вперше висловлює таку думку на адресу українців Ґіжиччини. Цим разом вони пролунали при нагоді ювілею – двадцятиріччя пункту навчання української мови та релігії, що існує в Початковій школі № 7. Подію ґіжиччани відзначали в грудні м. р.
Щоб заслужити на визнання представника найвищої влади міста, треба було неабияк напрацюватися і чимало досягти. Пункт навчання, куди приходять нині 75 дівчаток і хлопців, які навчаються в 13 школах Ґіжицька і навколишніх місцевостей, не постав само собою. Хоч українці-ґіжиччани врочисто відзначають його двадцятиріччя, то усвідомлюють, що його витоків треба шукати ще на зламі 70 і 80 рр. минулого сторіччя, коли до міста почало приїжджати багато українців з навколишніх сіл на постійне проживання. За одного з ініціаторів цього важливого діла вважає себе, зокрема, Ярослав Бакаляр:
– Ми починали цю справу ще 1979 р., – згадує він часи, коли був головою гуртка УСКТ. – Мені та моєму заступникові, уже покійному Миколі Пекареві, довелося ходити від хати до хати і намовляти батьків, щоб записували дітей на навчання української мови. Траплялося то тут, то там чути: а нащо, а не дозволять… Після того, як я написав заклик до «Нашого слова», справа дещо зрушила з місця. І 15 жовтня 1979 р. на навчання зійшлося п’ятнадцятеро дітей. Їх учила Євгенія Музика. Навчання відбувалося у двох групах – учні початкових шкіл та середніх і разом з ними старші. Кількість охочих збільшувалася до 25-ти. Крім української мови, діти під моєю рукою вчилися співати і грати на інструментах разом з музикантами гурту «Канни».
Пункт навчання, незареєстрований, у приватних хатах, проіснував тоді два роки. Відновити навчання, також громадським шляхом, удалося щойно 1984 р. Першою, хто ознайомлював тоді дітей з українським алфавітом, була, як згадувала під час ювілею теперішня вчителька української мови Анна Филяк, монахиня с. Йосафата, а наступними – Анна Шумада і Єва Петюк. Сім років навчання відбувалося в гостинному домі Ольги та Миколи Пекарів.
Про довгоочікуваний момент, як цитувала в доповіді А. Филяк, тобто про офіційне відкриття пункту навчання 16 листопада 1992 р., сповістила представниця батьківського комітету Ганна Головач, вітаючи 47 учнів, які розпочали навчання в згаданій уже ґіжицькій школі № 7. Поки це сталося, майже два роки представникам місцевого ОУП, парохам, інтеліґенції довелося витоптувати стежки у владних коридорах. Серед них слід згадати, зокрема, Романа Качмара, Романа Туза, Христофора Патру, Івана Піка, отців, сестер, учителів різних освітянських осередків, батьків, спонсорів. Першою вчителькою української мови була уродженка України Жанна Остринська. В пункті вона пропрацювала до 1994 р. Відтак навчати прийшла Ярослава Кобилко, а згодом приєдналася до неї Ірина Патра. Короткий час української мови вчили також Марія Грох, Ярослава Оринчак, Наталія Мурин та Івона Марчиха. Нині вчителює Анна Филяк. Релігії навчає сестра Олена Манькут. Серед катехиток були й сестри Стефанія, Йосафата Боднар, Магдалина Ожанська, Єремія, Даниїла Шумна, Наталія Мацина.
Музичного мистецтва – пісень, гри на інструментах, сценічного мистецтва навчає невтомний Роман Рапіта. Уміле поєднання уроків української мови, катехизису, музики, літератури, історії, навіть мистецтва малювання, вишивання, а водночас приязне ставлення вчителів і активність батьків, а нерідко й бабусь та дідусів, прихильність і сердечність дирекції освітнього закладу № 7 спричинили те, що діти радо приходять на навчання до «своєї шкілки», як пестливо її називають. Під час ювілейної зустрічі учні представили ряд музичних і декламаторських пропозицій. Гостинно виступив дуже популярний у Ґіжицьку Ансамбль українського народного танцю «Черемош» з Венґожева та рок-гурт «Білі круки» з Круклянок.
– Початки були складні, але солідна багаторічна праця від основ принесла бажані результати, – підсумував двадцятиріччя існування пункту директор школи № 7 Едвард Вашак. – Через кілька років на уроки української мови приходило вже 116 учнів з ґіжицьких і навколишніх шкіл. Нині, хоч нелегко після дня науки приходити на уроки української мови практично ввечері, присутність і активність учнів є дуже великою не лише на уроках, але і в художній самодіяльності. Дуже добре співпрацюють між собою вчителі, а отже на гарні досягнення не доводиться чекати. І ми їх тільки вітаємо, радіємо, що пункт навчання української мови міститься в нашій школі. ■
