Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №28, 2016-07-10
Ґіжицький храм Пресвятої Тройці УГКЦ відкрився для вірних в особливий час. Тоді Україна, 25 років тому, проголосила незалежність, а в Польщі входила в життя нова, справедлива, демократична система.
Про ці події згадав у своєму слові в гіжицькій церкві віце-маршалок Вармінсько-Мазурського воєвідства Мирон Сич. Усе це позитивно позначилося й на українській громаді, і на її єдності та співпраці з самоврядними структурами – від найнижчої їх ланки до найвищої у воєвідстві. Це взаєморозуміння, доброзичливість і підтримка починів напрочуд добре об’єднаної та активної української громади є основним козирем Ґіжицька – багатонаціонального реґіону Мазурів. Cаме про це у свому виступі у свою чергу говорив голова ОУП Петро Тима.
Також про всі ці якості ґіжицької української громади згадували інші гості ювілейної Архиєрейської Божественної Літургії, представники самоврядних структур різного рівня і духовенство інших конфесій, яку 18 червня очолив митрополит Перемисько-Варшавської архиєпархії УГКЦ архиєпископ Євген Попович, з участю в ній майже двадцяти священиків.
– Ми зібралися, щоб відзначити срібний ювілей, – сказав під час проповіді владика. – Разом ми можемо сказати Всевишньому: «Дякую Тобі, Боже, за ті великі діла, за те все, що Ти для нас в Ґіжицьку вчинив…. Господь вчинив справді великі речі тут для вас. Він побачив вашу глибоку віру, ваше бажання мати свій храм. І він допоміг вам оцю мрію, оцей задум здійснити… Сьогодні ми зібралися, щоб відзначити срібний ювілей цієї вашої радості, надії і віри, яка в цьому святому місці здійснюється. 25 років тому тодішній отець, генеральний вікарій, парох Ґурова-Ілавецького Юліан Гбур, згодом владика стрийський в Україні, разом з тодішнім парохом розпочали новий етап у житті нашої Церкви на Вармії і Мазурах, тут, у Ґіжицьку. Було це в день Зелених свят. 25 років тому почалося життя вашої спільноти, яка забажала оформити себе в окрему церковну одиницю, яка бажала мати свій дім саме тут, у цьому місці, куди доля і недоля вас кинула… Ми маємо йти цією дорогою світла, якою колись ішов вибраний народ з дому неволі до обітованої землі…
Владика закликав плекати цю істину віри, яку передали нам наші батьки, а ми маємо зберегти її і передати нашим дітям, онукам, нащадкам.
«Цей триєдиний Бог має бути не лише основою нашого життя як християнина, а основою життя отих наших маленьких спільнот, які творять велику парафію. А ці маленькі спільноти – це наші родини, – підкреслив архиєпископ. – Коли відкинемо наші людські аспірації та амбіції, коли дозволимо, щоб святий дух діяв, ота втрачена єдність, це розбиття, які відчуваються і в нашому українському вимірі, буде віднайдена… Бажаю вам глибокої, правдивої віри, віри, якою жили наші батьки… Бажаю вам, щоб ця віра мала за основу наші спільноти, якими є наші родини. Щоб вони були сильні, щоб вони були непохитні. Щоб вони були основою вашої великої парафіяльної спільноти, яку творите. Щоб вона стала вірою і взірцем для всіх наших спільнот на Вармії і Мазурах. Усі говорять, що Ґіжицько – це гарна парафія. Це гарні люди, гарні своїм серцем і вірою, любов’ю до Бога, до свого народу. Віддані. Ті, хто думає не про приватні інтереси, а про спільне добро. А добром є єдність нашої церкви, єдність нашого народу».
Від самого початку в Ґіжицьку пастирями є отці василіяни, підкреслює в своєму нарисі про парафію теперішній парох о. Василій Парасюк, ЧСВВ.
Перші заходи щодо створення парафії почав робити в листопаді 1990 р. о. Марко Скірка, ЧСВВ. І 23 листопада виник Комітет будови церкви, який очолив Мирослав Білас. У той самий час велися розмови з парафією євангелістів у Ґіжицьку про можливість відправляти в їхньому костелі на час будови власного храму. Парафіяльне згромадження євангелістів 7 квітня 1991 р. дало на це свою згоду, а 8 травня того ж року був підписаний відповідний договір. Десять днів пізніше владика Іван Мартиняк освятив хрест і площу, на якій мала стати церква. У неділю 26 травня 1991 р., у день Зіслання Святого Духа генеральний вікарій о. Юліан Гбур з о. Петром Кушкою та о. Марком Скіркою – ЧСВВ, спільно відслужили у храмі євангелістів першу в Ґіжицьку греко-католицьку літургію, а діти приступили до першого Святого Причастя. Це дало початок парафії Пресвятої Тройці в Ґіжицьку. Парафію формально затвердив декретом, підписаним 5 травня 1991 р., перемиський єпископ. Управа міста Ґіжицька 21 травня нотаріальним актом переказала у довічне користування парафії ділянку під будову храму на вулиці Білостоцькій. Проектантом храму став архітектор, маґістр-інженер Яцек Мермон з Перемишля.
Розпочалися будівельні роботи. В 1995 р. в освяченому храмі почали правити літургії. У церкві 1998 р. зроблено огрівання, а наступного року розпочалося встановлення огорожі. Потім установлено іконостас, впорядковано подвір’я і підвал. Христофор Патра і Славомир Іванюра працювали над інтер’єром. Установлено меморіальну дошку, присвячену жертвам злочинної Операції «Вісла».
Парафія 2001 р. включилася до організування спільно з Мазурським відділом ОУП щорічних престижних Осінніх концертів церковної музики. Співпраця церкви та ОУП для добра всієї української громади плідно розвивається й на інших ділянках багатогранної рідної ниви. Голова Мазурського відділу ОУП Катерина Полевчак, як і голова Парафіяльної ради Євген Луцась дають приклад, що співпраця і взаєморозуміння приносить ґіжицькій українській спільноті тільки позитивні наслідки. ■
