Надія Пастернак ■ КУЛЬТУРА ■ №21, 2015-05-23
Народний музей імені Уляни Кравченко у місті Миколаєві на Львівщині поповнився новою колекцією її особистих речей.
Справжнє ім’я першої галицької україномовної поетеси і письменниці Уляни Кравченко – Юлія-Марія Шнайдер (батько був німцем, мати походила з української священичої родини Лопушанських з-під Сколього). Слово «шнайдер» у перекладі на українську означає «кравець». Уляна Кравченко, яка також була видатною громадською діячкою, талановитим педагогом і близькою приятелькою Івана Франка, народилася в місті Миколаєві на Львівщині. Тут, на берегах Дністра, пройшло її дитинство, понад сорок років вона вчителювала на Львівщині.
Нині в Миколаєві діє Народний музей імені Уляни Кравченко та Миколи Устияновича, теж письменника, громадського діяча, священика, ровесника Маркіяна Шашкевича й учасника його гуртка «Руська трійця». У музеї є чимало особистих речей У. Кравченко: родинний образ, перед яким вона молилиася, гуцульський килимок, грамота посвяти Ісусовому Серцю, що свідчить про велику релігійність цієї жінки, а молодь, яка приходить до музею і для якої зараз вишивка «в тренді», захоплюється вишиваними блузками У. Кравченко, оздобленим вишивкою платтям, в якому вона складала матуру (випускний іспит) у вчительській семінарії, рушником з ініціалами «УК»… Та й не тільки молодь цим захоплюється. У. Кравченко народилася 1860 р., а 1947 р. померла, тож деяким речам уже понад сто років, а вони виглядають, як нові.
Нещодавно колекція Народного музею в Миколаєві поповнилася ще кількома особистими речами У. Кравченко, зокрема її вишиваними блузками, вишитим і гаптованим фартухом, ще одним рушником та взірцями вишивок, які, мабуть, теж мали прикрасити повсякденні речі письменниці чи її дітей. Їх передала музеєві львів’янка Любов Стасюк, викладач Львівської музичної школи № 5.
Як розповіла пані Стасюк, її бабуся, Софія Проців, мешкала в Перемишлі на вулиці Парковій, 5, а під № 9 було помешкання У. Кравченко та її молодшої доньки Нусі. «З 1956 року, як тільки відкрилися кордони, ми стали часто їздити до бабці в Перемишль, – розповідає Любов Стасюк. – Пані Нуся кожної неділі приходила до нас на обід. Потім вона уже була така старенька, що вже мої діти її до нас приводили в неділю… Одного разу пані Нуся дала нам з сестрою книжку У. Кравченко «Хризантеми», щоб ми читали, а де ж то нам, дітям, влітку хотілося читати якусь лектуру! То мусили викручуватися: сестра читала одну сторінку, я – другу, і так щось відповідали пані Нусі, бо вона наступної неділі запитувала нас про прочитане…
Я часто бувала в домі У. Кравченко. Пригадую, там було крісло-гойдалка, яке нам, дітям, дуже подобалося, і ми на ньому гойдалися. Перед смертю пані Нуся передала нам усі особисті речі своєї мами, а потім ми забрали й меблі, що в них були: крісло-каталку, ліжка. Крісло невдовзі розсипалося, бо воно було зроблене з соломи, а гойдалися на ньому всі діти нашої вулиці. Ліжка ми передали у василіянський монастир, бо перевезти їх в Україну через різні митні перепони нам не вдалося… Моя мама, Ярослава Фіголь, ще років тридцять тому привезла з Перемишля речі У. Кравченко, які можна було перевезти, і передала їх до музею в Миколаєві, але в нас ще залишився невеликий мішечок з її речами, вже не такими святковими, може, більш буденними, але всі вони прикрашені нашою українською вишивкою. Ми з сестрою вирішили передати їх у музей».
І ще пані Люба розповіла про долю будинку, в якому мешкала У. Кравченко. Це був великий дерев’яний будинок на кілька квартир, письменниця з донькою мешкали на партері (на першому поверсі). Років десять після того, як померла пані Нуся, знайшовся власник того будинку – приїхав з Америки. Викупив його, всі мешканці виселилися. Очевидно, він хотів його перебудувати, але не встиг, щось цьому завадило. Довгий час будинок стояв пусткою, з нього потроху стали знімати вікна, двері і, врешті, він згорів.
Пані Стасюк розповіла ще багато інших цікавих речей про своє дитинство в Перемишлі, куди вона приїжджала на канікули зі Львова. Пам’ятає, що в родині була світлина, на якій У. Кравченко тримає на колінах свого старшого брата, але де зараз ця світлина, вона не знає. Каже, ще спробує знайти. ■
