Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №43, 2015-10-25
Мирослав Трухан, Проти течії, Повість у двох томах, Том другий, Львів, Каменяр, 2015, 697 С.
Мирослав Трухан, відомий український літературознавець, історик, економіст, журналіст і меценат, усе своє життя присвячував рідній Батьківщині – Україні. Хоч доля розпорядилася так, що він народився 1925 р. за межами України, поблизу Вільнюса, то завдяки батькові-філософу утверджувався як національно свідомий українець, що належить до великої нації. У дозрілому житті він переконував у тому своє довкілля – близьких і друзів у Польщі та в Німеччині, де проживав останніх 35 років. Скрізь присвячував себе науково-дослідницькій праці. Результат цього – кілька серйозних книжок: «Українці в Польщі після Другої світової війни (1944–1984)», «Негативний стереотип українця в польській післявоєнній літературі», «Наче вчора» та «Фейлетони». Титанічну працю над черговою напівдокументальною двотомною книжкою «Проти течії», яку автор задумав видати, упорядкувала й передала видавництву «Каменяр» у Львові віддана дружина Софія.
Перший том цієї потужної публікації появився 2014 р., а вже 2015 р. до рук читача передано другий том, теж досконало оформлений, а щирим словом його завершує директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга. «Завжди з Україною в серці» – такий титул своєму слову надав видавець, стверджуючи, що «повість охоплює величезну кількість подій, людей (до того ж різних національностей, різних уподобань, у тому числі політичних, різних смаків, житейських історій тощо), територій – і все це об’єднує їх величність Час. Саме він, на нашу думку, і є головним героєм цієї повісті-вітражу».
У першому томі видання герої твору (поодиноких оповідань, а їх – 62) осаджені в бурхливий хід історії з-перед початку війни до осені 1943 р. У другому – величезна кількість подій у західній Україні від осені 1943 р. до літа 1947 р. Вони вкладені у 124 оповідання, а кожне з них показує поведінку людей на фоні воєнної завірюхи та розрив їхньої душі. Більшість образів – це панорама життя різних національностей у Львові і зародження примітивних антисемітських поглядів та рух військових угруповань (німецьких, польських, радянських та українських), також нелеґальні домовленості, конспіративні зустрічі, вистежування противника, а все підшите страхом кожної людини…
Колоритними є особисті записки одного з персонажів, від яких годі відірватися, які автор десь роздобув та ввів у повість. У них відкрита душа, розповідь про печаль і роздвоєння думок: іти в дивізію чи ні? Хто його знає, чи німці не будуть гірші від совітів… Є теж записка, що 19 вересня 1941 р. німецька армія взяла Київ, у країні почалися масові арешти інтеліґенції. Після двомісячних боїв румуни 16 жовтня здобули Одесу, а у Львові німці створили ґетто, у яке зганяють жидів. Оце 13 лютого 1942 р. йде перший транспорт робочої сили з України в Німеччину, а 21 лютого в Бабиному Яру під Києвом німці розстріляли письменників-патріотів, серед них Олену Телігу – поетесу й діячку мельниківської ОУН. З Волині 1943 р. надходять тривожні чутки. У березні 1944 р. несеться звістка про смерть отця Омеляна Ковча у концтаборі в Майданеку. У справі його звільнення безуспішно звертався до німців митрополит Шептицький. На латинський Великдень 1944 р. совіти сильно бомбили Львів, українські актори втікають з міста… По селах утворюються самооборонні групи. Це тільки деякі факти зі щоденника, що вказують на жахливу воєнну машину, яка нищила людські засоби та інфраструктуру в містах і селах України. А потім прийшли ще гірші роки – заслання в Сибір та енкаведистські чистки і грабування сіл. Влітку 1946 р. – остання депортація в Радянську Україну, а 28 березня 1947 р. – остаточне очищення Закерзоння від українського населення.
Коли герої твору опиняються в різних ситуаціях, вони завжди готові нести допомогу тим, що борються за визволення України, а навіть покласти голову за ідеали. Чи нинішній день України інший?
Читаючи твір, відчуваєш, як зростає динаміка подій, а в діалогах і роздумах головних персонажів мудрі фрази, зачерпнуті від філософів, підказують нам задуматися: «Куди грядеш, Україно?». М. Трухан філософію життя і велику жадобу знань успадкував від свого батька, першого його провідника по історії України.
Тими ж двома об’ємними томами автор вніс свій надзвичайний вклад у боротьбу рідного краю за справжню самостійність України, але нинішнього захисту Батьківщини не було йому дане переживати. Він помер 2011 р.
Натуральним продовженням планів і мрій М. Трухана стала активна постава вірної супутниці його життя дружини Софії. Вона виховала дітей та онуків і, незважаючи на вік, з запалом доносить Мирославову літературну спадщину до справжніх однодумців. Завдяки добрим людям у Львові задум подружжя Труханів здійснено, бо на їхню людяність є одна відповідь: чинити добро. Першою особою, що прийшла з допомогою, була громадська діячка, заступниця голови Союзу українок України Ростислава Федак. Саме тому це двотомне престижне видання дуже вдале, ошатне і «з душею». Над книжкою незвичайно професіонально працювали редактори зі славного «Каменяра». Відчувається, що всі трудилися над цією епопеєю не з обов’язку, а потреби серця і в ім’я України, для якої так щедро працював подвижник українських справ у Щецині, а потім у Мюнхені – велика особистість і патріот Мирослав Трухан з дружиною Софією. Їхня шляхетність – це зразок для нинішніх і прийдешніх поколінь українців не тільки в Україні, а й у світі. У травневі дні Львів відзначав 90-річчя народження М. Трухана і презентував книжку – літопис життя українців середини ХХ століття. ■
