Ярослав Присташ ■ ПОГЛЯДИ ■ №7, 2014-02-16
Як можна було сподіватися, після публікації в газеті «Rzeczpospolita» статті про претензії маловідомого українського радикала щодо колишньої української етнічної території в межах польської держави, польські ЗМІ жваво зацікавилися питанням «українського націоналізму» на Євромайдані. Тут спостерігаються три течії. Одна – це безпардонна атака польських націоналістів, українофобів, «жовтих» газет проти протестувальників, друга – відгук на цю атаку журналістів і науковців, які захищають Майдан. Серед цих полемістів спостерігаємо людей правого й ліберального спрямування. Дискусія впливає і на відомих визнаних журналістів, які піддаються течії про українську загрозу Польщі і поширюють думку серед поміркованого суспільства. Це шкодить не тільки Майданові, але й обмежує можливості допомоги та відбивається на атмосфері навколо української громади в Польщі.
Маніпуляція та фобії
Проаналізуймо події. Портал kresy.pl 25 січня опублікував інформацію з Фейсбука, що біля Новояворівська Львівської області п’яна молодь, яка блокувала дорогу підпаленими шинами (oponami – ред.), напала на польський автобус. Виявилося, як написала директор телебачення «Бєлсат» Аґнешка Ромашевська, кілька п’яних молодиків увійшли в автобус і з вигуками «Слава Україні» вимагали підтримати Майдан, але їхня затія не мала антипольського характеру. З автобуса їх вигнала інша людина, перепросила за інцидент і вказала шлях в об’їзд забарикадованої дороги. Через маніпуляцію інформацією на цьому порталі та через недотримання журналістських стандартів обурився журналіст Давід Вільдштайн. Що цікаво, портал kresy.pl 3 лютого передрукував і зманіпулював матеріал А. Ромашевської для підтвердження своєї тези про тероризування польського автобуса. Вона вимагає спростування цієї інформації, виступила проти такої практики і погрожує судом.
Польська меншина в Україні про Майдан
Католицький щоденник «Nasz Dziennik» 26 січня надрукував статтю львівської польки, журналістки польського радіо «Львів» Марії Пиж, яка виступає проти такої журналістики, яка не помічає, що в Україні викрикують бандерівські гасла «Слава Україні» (у дійсності цей лозунг походить з 1920 р. – Я. П.), бо він закінчується «Смерть ляхам» і «Україна понад усе». Вона хвалить Януковича за антибандерівський курс. Авторка далі позитивно оцінює місцеву та державну адміністрацію, а також запитує, що це за мирний протест із закритими лицями. Заперечує, що в Україні обмежують свободу слова і сумнівається, що спецпідрозділ «Беркут» убивав людей. Далі – ставить під сумнів доцільність Євромайдану і питає в дусі російських ЗМІ, хто за це платить і хто матиме з цього користь. Європі закидає втручання в справи України, не вірить українській опозиції. На диво, відповідь надійшла від… польки зі Львова Катажини Лози на шпальтах двотижневика «Kurier Galicyjski» (№ 2). Вона заперечує тези про стабілізацію, наводить арґумент про ненормальну роботу адміністративних служб, повсюдну корупцію. Пояснює, що каски на головах протестантів вимушені жорстокими діями міліції і так само свого часу в Польщі міліція стріляла в робітників. Наголошує, що за Майдан платять громадяни України, які допомагають йому, а свободу слова видно на прикладі побитих журналістів, зокрема скатованої Тетяни Чорновіл… Хвалений В. Янукович ввів закон, який би обмежив права також польських організацій. У цьому ж номері часопису надрукована розмова Войцеха Янковського з головою Товариства поляків у Києві Вікторією Радик, яка однозначно підтримує Майдан і каже, що багато поляків ходять протестувати за майбутнє своєї країни, допомагають приїжджим. Д. Вільдштайн 6 лютого на порталі niezalezna.pl подав інші тези представників польських організацій в Україні. Голова Союзу поляків Хмельниччини Францишек Міцинський зазначив: «Підтримуємо Майдан і людей, які там протестують». Вони щоденно посилають гуманітарну допомогу і чергують там. Голова Союзу поляків у Києві Антоні Стефанович ствердив, що поляки не бояться Майдану і в міру можливостей його підтримують. В інтерв’ю голова Товариства «Кресов’яни» з Вінниці Єжи Вуйцицький сказав, що поляки мусять бути на Євромайдані, і їх після українців є найбільше на Майдані. До того ж Майдан пробуджує польську самосвідомість. Насамкінець прокоментував антиукраїнську атаку в Польщі: «Ці портали творяться в Польщі. З їх перспективи типовий українець виглядає, як есесман, що викрикує „Слава Україні”. Проте я бачу патріотів, які щоденно потрапляють в тюрми, яких арештовують у власних квартирах, іншим підпалюють автомобілі. (…) Я переконаний, що ніхто з головних редакторів згадуваних вами медіа не був на Майдані в Києві, не бачив великої кількості поляків, які проходять крізь цей „острів свободи” протягом дня. Інакше не оприлюднювали б таких нісенітниць, які іноді публікуєються на цих порталах. (…) У зв’язку з цим, звертаюся вкотре до співвітчизників з Польщі. Запитайте про думку ваших колеґ-поляків з Києва, Вінниці (…), чи Кам’янця-Подільського, замість писати статті, повні ненависті і нехристиянського гніву».
Хамство Лисяка і вразливість кресов’янина Бобловича
Щоденник «Fakt», який годує читачів сенсаціями, від 30 січня почав лякати своїх читачів «Правим сектором», який, на їхню думку, домінує на Майдані і домагається приєднати Перемишль і деякі повіти. Правий тижневик «Do Rzeczy» у № 4/2014 опублікував текст Вальдемара Лисяка, в якому публіцист пише про оксиморон (сполучення контрастних протилежних за значенням слів) «дружня Україна» і обґрунтовує це тим, що в українцях закладена «генетична відверта ненависть до поляків і Польщі» і за прикладом звертається до Коліївщини 1786 р. та Волинського злочину 1943–44 рр. Для нього європейська цивілізація закінчується на Бузі. Дістається також польським політикам за концепцію Ґедройца. Пасквіль Лисяка стосовно українців насичений мовою ненависті: «Ukraina to zezwierzęcona azjatycka dzicz», «pogrobowcy UPA», «nazibandyci», «zgraja kontrpolskа do szpiku», «bestialcy nienawidzący Polaków». Його підтримує римо-католицький ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський, що критикує польські партії за переговори і зустрічі з «бандерівцями». Це можна трактувати, ніби краще говорити з леґальною владою, тобто президентом Віктором Януковичем. Однак такий вибірковий леґалізм виключає з переговорів парламентську партію «Свобода». Відповів йому Д. Вільдштайн на niezalezna.pl 29 cічня, арґументуючи, що не можна всього протесту зводити до одного слова «нацизм», а про антипольську акцію УПА на Волині серед протестувальників знають далеко не всі. Це так, якби називати організаторів маршу 11 листопада в Польщі фашистами. Якщо навіть на Євромайдані більшість була б за Бандеру, то це не виправдовує того, що В. Янукович убиває своїх громадян. Ця думка Д. Вільдштайна спонукала журналіста радіо «Wnet» Павла Бобловича до висловлення на Фейсбуку своєї позиції. Він, нащадок жертв на Волині, сказав ось такі сильні слова: «…Кілька років перед своєю смертю мій дідо сказав: „Нашим ворогом є не вільна Україна, а совєтчина. Роби все, щоб він не опанував державу наших сусідів і нас самих”. І я не почуваюся зрадником моїх убитих близьких на Волині, тому що розумію український патріотизм і прославляння УПА. Прославляння не за різню на Волині, а за те, що була формуванням, яке найдовше боролося з совєтами. І я краще розумію українського націоналіста (без мовних нюансів, так вони називають патріотизм), як українського комуніста чи реґіонала».
Технології та альтернатива
Рафал Земкевич у тім же тижневику висловлюється за демократичну Україну, але схильний шантажувати бандерівську Україну путінською Росією. Інший журналіст правого тижневика «W sieci» Пйотр Сквекцинський 3–9 лютого розкритикував портал kresy.pl за поширення антиукраїнських фобій і констатував, що в польських інтересах є, щоб в Україні не панували росіяни: «В Києві могли б бути при владі не тільки бандерівці, але й сам воскреслий Бандера – це було би в польських інтересах, щоб укріплювати Україну. (…) Краще Україна бандерівська, як московська». Він також натякає, що антиукраїнська акція в Польщі схожа на мережеві бригади організованих платних інтернет-груп, блоґерів, які намагаються керувати громадською думкою в бажаному напрямку. Подібну позицію висловив Марцин Вольський (niezalezna.pl,7 лютого): «З двох злих виходів я більше зацікавлений мати за Бугом вільну Україну, навіть з бандерівцями при владі, ніж велику, об’єднану Росію, демократичну по-своєму». І додав, що за Галицьку різню 1846 р. ніхто не вимагав перепросин.
Пшемислав Журавський вель Ґраєвський (niezalezna.pl, 30 січня) вбачає в атаках Т. Ісаковича-Залеського схожість до російської пропаґанди проти Майдану, у якій протести подаються як загроза для Польщі та польського кордону. На арґумент священика про леґально вибраного президента Януковича відповідає, що народ має право відібрати мандат, якщо президент стає злочинним. Закидає також подвійні стандарти, коли один геноцид (Волинь 1943 р.) не дозволяє толерувати бандерівців на Майдані, а другий (комуністичний проти поляків) не заважає співпрацювати з комуністами проти українських націоналістів.
Заступник головного редактора тижневика «Gazeta Polska» Катажина Ґуйська-Гейке двічі повторила (niezalezna.pl, 31 січня та в «Gazeta Polska», № 6), що про історію варто говорити з Україною, але тоді, коли вона буде дійсно вільною. Лукаш Кобешко (rebelya.pl, 3 лютого) закидає інтелектуальну обмеженість польським національним середовищам і бачить, що «бандерівська стигматизація українців є головним інструментом політики Кремля, схожою до, наприклад, застосованої комуністичною владою в Белграді в часи Югославії гри картою усташів як політикою криміналізації хорватів. Українець – упівець і нацист, хорват – усташ і гітлерівець – це ідентичні пропаґандистські сучасні кальки».
Наслідки
Це лише вибрані матеріали. На них реаґують політики і самоурядовці. Депутат Солідарної Польщі Мечислав Ґольба написав до президента Польщі відкритого листа, лякаючи бандерівською Україною і вимагаючи зайнятися на засіданні Ради національної безпеки питанням підтримки поляками українських націоналістів. Маршалок Підкарпатського воєвідства Владислав Ортиль закликав представників самоврядування до солідарності з Майданом і допомоги. Проти цього запротестував президент Стальової Волі Анджей Шлензак, оскільки не можна підтримувати націоналізму, який, на його думку, панує в Києві.
На основі цього ажіотажу видно, що знову прокинулися старі заяложені фобії для різних цілей: політичних, виборчих, особистих, амбіційних. Дискусія йде у ґроні переконаних по обох сторонах. Добре, що Майдан захищають польські журналісти, проте необізнані вбачають в ньому лише спрощений образ України, яка видається їм націоналістичною. Вірять навіть, що прихильники Бандери можуть бути при владі. А це нісенітниця.
Ця безконечна дискусія продовжуватиметься. Відлуння Волинських роковин б’є у процес порозуміння. А Майдан, так як Помаранчева революція 2004 року, повинен був цьому сприяти.
Найгірше, що українська меншина в Польщі починає відчувати суперечки навколо Майдану. У Перемишлі настрої щодо українців погіршилися, коментарі читачів при інформаціях про збірку допомоги в Польщі стосовно українців загострилися. Чи знову матимемо чергові «хуліганські акти»?.. ■
