Вальдемар Балда ■ ІСТОРІЯ ■ №9, 2014-03-02

Можна упевнено сказати, що підсяніцький Мриголод має вже в самій своїй похмурій назві записану злу долю. Проте, здається, ще гіршу долю, аніж доля всього колишнього містечка, має мриголодська церква. А найгірше те, що не видно ніяких ознак змін на краще
Мриголод колись був досить процвітаючим осередком: його розвиток стимулювало розміщення на торговому шляху, що вів з Угорщини через долину Сяну до Перемишля, а також добре розвинене ремесло, особливо гончарство, зокрема виробництво фаянсу, та виробництво полотна. Ба! У Mриголоді існував навіть річковий порт, з якого спливали вниз по річці баржі з сіллю, що її видобували з соляних джерел у Тиряві­Соляній. Його занепад прийшов разом з визначенням альтернативних, коротших доріг (передусім австрійського імператорського гостинця, який перетинав Солонні гори), а остаточно втратив своє значення в у період інвестиційного буму за Ґерека, коли сформульовано візіонерську програму будівництва системи гідроелектростанцій на Сяні. Викладена тоді концепція – перегородити річку греблею в селі Невістці, означало для Мриголода знищення, оскільки утворена таким чином штучна водойма мала сягнути аж до Сянока, тобто залити колишнє містечко повністю.
З тими планами нічого не вийшло, але влада встигла зайняти землю для водосховища і видала заборону на будь-які інвестиції в Мриголоді: жителі не тільки не могли розраховувати, щоб отримати дозвіл на будівництво, але їм навіть було заборонено ремонтувати ті будинки, які вони вже мали, що навіть мало деякий сенс – з точки зору держави, тобто майбутнього інвестора будівництва водоймища – така заборона в майбутньому мала принести користь у вигляді природної депопуляції приречених на залиття водою місцевостей, тобто менші витрати на компенсації. І дійсно, Мриголод почав вимирати: хто мав таку можливість, утікав з того закутка, приреченого на небуття. І хоча від укладення планів амбіційних візіонерів Ґерека минуло 40 років, то їхні наслідки й досі видно у Мриголоді. Це далеко не процвітаюче місто.

Однак доля, яка спіткала все село (міські права Мриголод утратив 1919 р.), і так була кращою, ніж доля греко-католицької церкви. Мурована святиня Успіння Пресвятої Богородиці, споруджена 1901 р. на місці своєї попередниці, теж мурованої (до речі, перша церква, дерев’яна, існувала там уже 1510 р.), що була філією парафії у Гломчі, внаслідок повоєнних виселень була позбавлена господаря. За огидним методом тих часів, її незабаром перетворили на склад, а у вівтарній частині влаштовано громадський туалет. Осквернення мало фатальний вплив на стан храму: втратила вона первісну покрівлю (з куполами), розібрано передню вежу, інтер’єр був позбавлений усього, що мало хоч якусь цінність.
Сьогодні ситуація виглядає вже трохи краще: немає туалетів (їх ліквідували), доступ до нефа, де протягом багатьох років простаки влаштовували пиятики, захищають зачинені ворота, але цього недостатньо. Бо як же можна тішитися припиненням спустошення і осквернення, якщо до цих пір ніхто так і не спромігся представити розумну та гідну формулу захисту будівлі, яка вже має понад сотню років? ■

Зруйнована церква у Мриголоді. Фото автора статті

Поділитися: