Степан Мігус ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ 2011-02-03
“Треба забезпечити літургію польською мовою”, – закликає священик. “Не туди дорога”, – відповідають парафіяни.
Скандалом або ще гіршими словами називають деякі вірні те, що діялося в Бартошицях у церкві св. апостола Андрія 23 січня, коли Службу Божу відправляв о. Іреней Кондрів, замість місцевого пароха о. Юліана Кравецького. Деякі парафіяни після почутого на проповіді зразу же почали виходити з храму. Інші, хоч і залишилися, не вірили своїм вухам: невже священик може таке говорити? Дехто пропонував відключити мікрофон.
– Я остовпіла, почувши, що нам треба в Греко -католицькій церкві відправляти літургії також польською мовою, – говорить вражена парафіянка Олександра Латанишин, яка під час проповіді, як і декілька інших осіб, на знак протесту вийшла зі святині. – Я не змогла цього слухати з огляду на пам’ять моїх предків, батьків, які вчили мене пошани до нашої Церкви, української мови, до своїх традицій. Ці слова, у яких лунало заохочення відступати від своєї мови, – це ляпас не тільки нашим учителям з понад 50 -ти пунктів навчання української мови в реґіоні і двом комплексам українських шкіл, це образа свідомих українців, образа пам’яті священиків, які за рідну віру втратили життя й здоров’я в Явожні, у тюрмах. Це паплюження пам’яті о. митрата Мирослава Ріпецького і священиків, які самовіддано працювали для добра Церкви, пам’ятаючи весь час, якого вони роду -племені. Це врешті заклик до розбрату, до посилення асиміляції. Нас не змогли здолати протягом 64 -х років, від часу акції “Вісла”. А тут на проповіді довелося почути, що майже половина українців уже не говорить українською мовою та не розуміє її і що за 20-30 років нас зовсім не стане. Крім цього, священик рекламував свій часопис, гудив українського політика, який, як він казав, не дозволяє іншим брати участі у виборах, засуджував “пана діяча” з Ольштина, який нібито підмовляв ольштинян не купувати цього часопису, – каже О. Латанишин.
Журналістка українських передач Польського радіо Ольштин Ярослава Хруник звернулася з цією справою до о. І. Кондрова з проханням пояснити ситуацію.
– Я не хотів, щоб деякі вірні сприйняли моє слово як заклик введення польської мови, – з’ясовує священик. – Я лише пояснював, що чув думки людей про те, що по- іншому сприймається часопис “Греко- католики” (“Grekokatolicy.pl”), де багато статей написано польською мовою. Самі коментарі до часопису вже показують, що він сприймається як спроба ввести польську мову до Церкви, до катехизації, до української спільноти. І я, зокрема, пояснював тоді парафіянам, що не маю на думці полонізації, я закликаю опрацювати якусь програму, яка стосуватиметься того, що буде за кількадесят років у нашій Церкві. Якщо я запитую єпископа Володимира Ющака, скільки є змішаних подружжів, а він каже, що 50% – то це означає, що за кільканадцять чи кілька десятків років у нашій Церкві буде третина поляків. Тому ми вже сьогодні повинні ставити запитання: як це розв’язати? Адже треба буде цим людям забезпечити літургію їхньою мовою. Я не кажу вводити польську мову для всіх, бо для українців важливо, щоб літургія була українською мовою. Але також не можна робити дискримінації для тих осіб, яких буде в нашій Церкві багато. Не кажу відразу вводити, але задумуватися треба. Так робить Православна церква, яка має т.зв. літургічні пункти у Варшаві чи Вроцлаві для поляків, для тих людей, які щоденно послуговуються польською мовою.
На питання Я. Хруник, чи це не полегшить декому рішення про перехід на польську мову, о. І. Кондрів відповів:
– Зрозумійте, що 30% віруючих взагалі піде до костела, бо в нас не буде комунікації, не буде літургії мовою, яку вони зрозуміють. Треба дивитися і так, і так. Я не кажу, що я є якимось апостолом істини і що так має бути, але хочу викликати дискусію на цю тему. Не треба лише повторювати, що наше суспільство є сьогодні в доброму стані, що ми розвиваємося. Це не так. Можна сказати, що є певна стаґнація. І треба думати, що буде за кількадесят років – бо варто думати й про інших.
Глибоко вражена проповіддю в бартошицькій церкві Данута Мілян висловила обурення також від імені багатьох інших парафіян:
– Я порушена словами священика, який закликає українську громаду в Бартошицях чи взагалі в Польщі вводити польськомовні греко католицькі богослужіння. Наша спільнота вже настільки асимільована, стільки є змішаних подружжів, що половина вже не розуміє змісту літургії. Навіщо нам творити, як закликав священик, кризисний комітет, який мав би стежити за занепадом української мови? А не краще вчити мови дітей, починаючи від хати? Адже маємо школи, пункти навчання, освічену інтеліґенцію, свідомі родини. Священик скаржився на брак намісника у Варшаві, який представляв би УГКЦ в Канцелярії президента Польщі. Нині, за його словами, стосовно до греко- католиків ведеться тоталітарна сталінська політика, що не дозволяє людині ширше думати. Натомість політик, який представляє українське населення в Польщі, веде свою політику так, щоб не допустити більше українців у світ політики. Мене особисто і мою родину ці слова вразили, бо я вважаю, що в Бартошицях наша громада ще не настільки асимільована. Наші діти мають змогу вчитися і в школі, і в парафії. Вважаю, що нам не потрібні богослужіння польською мовою. Це не той напрямок, який повинен бути. Поряд із пропозиціями вводу польської мови абсолютно не було закликів до навчання рідної української. Саме в Церкві й завдяки їй наші діди та прадіди підтримували власну віру й мову, зберігали свою національність. І саме в нашому храмі ми повинні говорити українською. Тим часом нам кажуть і пишуть про те, щоб ввести польську мову, бо начебто діти вже не розуміють української. Проте вистачить лише послати дитину до української школи чи пункту навчання, а раніше – розмовляти з нею вдома рідною мовою! Я думаю, що пропозиція польських літургій у церкві в Бартошицях не пройде, бо це ж був би найгірший варіант з усіх можливих. Нас, свідомих українців, тут багато. Такі пропозиції не тільки доведуть до конфліктів і пришвидшення асиміляції, але й до розпаду нашої Греко католицької церкви. Не розумію теж, до чого тут ще й заклик читати польські часописи на противагу українським “Благовістові”, “Нашому слову”, “Над Бугом і Нарвою” чи “Ватрі”. Лунав заклик читати й такі, які пишуть про нас погано. Нам, як висловився отець, треба і слухати, бо на те маємо вуха, і думати ширше самим, а не бути під впливом тоталітарної сталінської політики. Її, як я зрозуміла з проповіді, веде наш єдиний український політик, який нібито не дозволяє прийти в Польщі до влади іншим українцям… Дехто після почутого виходив, гримнувши дверима. Старші повідкривали роти, не розуміючи, де вони опинилися – чи вони на церковній відправі, чи на якихось аґітаційних зборах політичного характеру.
– Мене болить те, що я почула: дотепер не знаходжу собі місця, – говорить Дарія Якимець, учителька -пенсіонерка, яка протягом усього свого дорослого життя навчала бартошицьку дітвору української мови. – Коли я слухала цієї проповіді, я не знала, що з собою зробити, як далі себе повести. Не може більше бути такої політичної проповіді, такої аґресивної реклами польського часопису. Якщо далі захочуть вводити польську мову в церкві, то я себе вже не віднайду. Це все неприйнятне для мене. І люди після богослужіння так говорили: “Не туди дорога”.
Ще цього самого дня декілька осіб телефонувало главі греко -католиків у Польщі митрополиту Іванові Мартиняку.
– Жодних проповідей, жодної релігії польською мовою в нашій Церкві не буде, – коротко й рішуче прокоментував бартошицьку проповідь з 23 січня глава УГКЦ, архієпископ Перемисько- Варшавської архієпархії І. Мартиняк.
Варто при цій нагоді процитувати, як пересторогу, визначного українського педагога Костянтина Ушинського: “Відберіть у народу все – і він усе зможе повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її”.
“Наше слово” №6, 6 лютого 2011 року {moscomment}
