Мирослава Олійник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №51, 2015-12-19
«АРХИПАСТИР», Дубець Адам, архиєпископ, 2015, С. 152.
Цей збірник послань і доповідей перемиського і новосанчівського архиєпископа Православної церкви в Польщі Адама доносить до нас проповідь «Євангелія Господа нашого Ісуса Христа», яку вже понад півстоліття проповідує син Лемківщини – Олександр Дубець. У передмові читаємо: «Цей збірник є також своєрідним записом історії відродження православ’я на Підкарпатті, на території реституованої в 1983 році православної єпархії, яку найменували тоді Перемисько-Новосанчівською. Зміст послань є свідченням живої української православної традиції, яка у складні часи кінця ХХ і початку ХХІ століть саме під омофором Архиєпископа Адама знайшла своє продовження на землі Надсяння та Лемківщини».
Архиєпископ Адам народився 14 серпня 1926 р. у селі Флоринці на Лемківщині. Пережив 1947 р. Акцію «Вісла». Закінчив 1960 р. Варшавську православну духовну семінарію, а 1964р. – Християнську теологічну академію у Варшаві. Прийняв священичий сан 1965 р. і розпочав свою службу на Підкарпатті. Від 1966 р. – декан Ряшівського деканату. Зведений у сан архимандрита 19 січня 1983 р., а 30 січня 1983 р. висвячений на єпископа люблинського, вікарія Варшавської єпархії. Того ж року призначений єпископом перемиським і новосанчівським, а 1996 р. висвячений у сан архиєпископа…
Григорій Купріянович у вступі пише: «Молодий Александер Дубець був одним із синів Лемківщини, які знайшли свою національну ідентичність, які усвідомили, що культура, мова і традиція їхньої Малої Батьківщини є частиною великого культурного простору… Вибір стати православним священиком був вибором тернистого шляху…».
«Різдвяні послання», «Послання на великий піст», «Великодні послання», які є одночасно розділами книжки, треба читати, вдумуючись у кожне слово, бо устами архипастиря говорять основні правди віри, вказуючи вірним, як вводити їх у життя в умовах сучасного світу… У цих посланнях знайдемо «нагадування про необхідність дотримуватися принципів християнської, Євангельської моралі, незважаючи на протидію з боку зовнішнього, секуляризованого світу». Єпископ наголошує, що церква завжди була невід’ємною частиною народу, розділяючи його долю, тому бути проводирем церкви є дуже відповідально. Сьогодні виникає багато проблем – убогість, байдужість до християнських принципів, маловірство, гордість, заздрість, самолюбство, гнів, лінивство, які потрібно викорінювати справжньою вірою в Христа. І зараз, у час політичної нестабільності у світі, треба активними діями рятувати наш світ любов’ю, милосердям, справедливістю, покорою, терпеливістю… Архиєпископ Адам роздумує: «Хто дав право ворогам миру відбирати в людини життя, дане їй Всемогучим Творцем?..». Це правда, якої ворог не хоче знати.
Ще однією важливою проблемою існування церкви на польській території є специфічна атмосфера сусідів, тому архиєпископ підкреслює, що саме християнство є релігією любові: «Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного і ви». Бо тільки любов і добрі справи є прикладом життя у Христі.
Окремим розділом виділено важливу тему – «Поведінка священика – приклад для вірних». Єпископи і священики як посередники між Богом і людьми покликані виконувати велику духовну місію – підносити духовне життя християн, навчаючи їх істин віри. Само собою зрозуміло, що треба виплекати самосвідомість свого призначення, тому тут доречні слова Апостола Павла: «Зразком будь для вірних у слові, житті, дусі, вірі і чистоті».
Великою трагедією, на думку єпископа, є відсутність навчання молоді рідної мови, у чому він бачить занепад самосвідомості: «…а що рідна мова – то перша ознака народності». І без рідної мови може не бути рідної Церкви.
В кінці книжки – «Звернення до вірних Братів і Сестер», а особливо до молоді Перемисько-Новосанчівської єпархії та заповіт автора «Нехай буде воля Твоя, Господи», у яких викладені щирі спогади і роздуми про вибрану стежину служіння Богу і своєму народові. Звертаючись до батьків та їхніх дітей, з великим болем наводить прикрі випадки, коли в родинах не розмовляють рідною мовою, а навіть діти ставляться до неї вороже або байдуже. Яким прекрасним прикладом зберігання мови, віри, культури, навіть проживаючи далеко від материка, є лемки, бойки, гуцули. Отець Олександр Дубець підсумовує: «Тому нам треба в наших умовах на кожному кроці і кожної хвилини охороняти свою честь і свою рідну віру і мову – хто цього не робить, той стає яничаром».
Болить серце архиєпископа за український народ, за невинних людей, які загинули на полі бою, а також за жертви тероризму. Всюди в церквах вірні моляться за повернення миру і злагоди, бо «лише вірою і любов’ю можна подолати зло».
«Я молюся за Україну і закликаю Боже благословення на багатостраждальний її народ», – сказано устами архиєпископа Адама.
Владика Адам 2016 р. відзначатиме 90-ліття! ■
