Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №5, 2024-02-04
Фізична культура відіграє важливу роль у вихованні дитини. Однак останнім часом її значення в освітній системі недооцінюють. А дарма. Адже як говорив засновник та популяризатор української фізичної культури Іван Боберський: «Лише зорганізована фізична сила запевнює народові свободу і незалежність. Народи вишколюють свої м’язи і свою думку у способах боротьби, щоб бути готовими, коли час на боротьбу прийде. «Будь готов» каже до них життя і вони беруть собі цю раду до серця!»
Європейська гімнастична традиція
За цим принципом жив і працював сам Боберський. Ще в студентські роки Іван цікавився не тільки німецькою мовою (німецька філологія стане його основним фахом), але і відкривав для себе західноєвропейські методики фізичної культури. Розпочав вищі студії у Львові, а продовжив – в австрійських університетах Граца та Відня. Так він здобуває диплом не тільки викладача німецької мови, але і вперше знайомиться з популярними на той час в європейських країнах національними системами гімнастики. Саме в Австрії Боберський почне особисто «вправляти руханку», і ця справа виявиться захопленням на все життя. Одним із підсумків студій стане закінчення державного однорічного гімнастичного курсу і здобуття кваліфікації вчителя гімнастики середніх шкіл. На той час фізичне виховання в більшості країн Європи лише впроваджувалося у навчальні програми закладів освіти і було справою маловідомою, а тіловиховні заняття будувались на основі німецької, шведської та сокільської методик. Тому фахівців в цій галузі кваліфікували як вчителів гімнастики.
Завдяки подальшим подорожам європейськими країнами – Німеччиною, Швецією, Чехією та Францією, Іван Боберський поглиблює свої знання з гімнастики та спорту. А коли у 1899-му, після завершення навчання, він повертається додому, то має фах не тільки викладача німецької мови, але і маловідомого на той час на українських землях – вчителя гімнастики.
Необов’язкова руханка
Найпершим місцем роботи молодого спеціаліста стає Дрогобицька гімназія. Там Іван Боберський викладає німецьку мову, завідує німецькомовною бібліотекою та проводить заняття з гімнастики. Остання на той час була необов’язковим предметом і відбувалась за наявності охочих у позаурочний час. Однак молодий вчитель зацікавив нею молодь.
Саме в Дрогобицькій гімназії Іван Боберський застосовує на практиці здобуті ним під час навчання в Європі знання з теорії і методики проведення занять з гімнастики. На заняттях він одним із перших запроваджує досі невідомі або малознані рухові ігри та забави, зокрема англійську гру – «футбол». Він проводить заняття з гімнастики шість разів на тиждень. А для урізноманітнення дозвілля гімназистів вчитель організовує піші мандрівки (прогульки).
Продовжив свою викладацьку діяльність Боберський уже у Львові. Від 1901-го він працює в Академічній гімназії у Львові, яка на той час була одним із найбільш шанованих українцями елітних навчальних закладів з викладанням рідною мовою. У перший рік педагогічної праці в Академічній гімназії Іван Боберський викладає тільки німецьку мову та завідує німецькомовною бібліотекою. А от починаючи із 1903/1904 навчального року, очевидно саме його стараннями, в гімназії запроваджують заняття з гімнастики, що носять необов’язковий характер.
Такі заняття, як правило, відбуваються на свіжому повітрі. Вони згадуються як «шкільні забави». У «Звіті дирекції академічної гімназії у Львові за шкільний рік 1903/1904» читаємо: «Забави шкільні. Ученики виходили о пів до 5-тої з гімназії, а по півгодиннім ході діставались на угор за «Цісарським ліском». Від 5-ої до 7-ої тривали забави. По сьомій вертали ученики домів. Забави відбували чотири рази в тижні, в чотирох відділах».
Боберський не тільки на практиці запроваджує гімнастику серед шкільної молоді, але і розробляє методичні рекомендації до гімнастичних вправ, занять, ігор та дає іноземним назвам українські відповідники. Зокрема, саме заняття гімнастикою, основою якої є рухова активність, він позначає українською самоназвою – «руханка», ранкову гімнастику – «прорух», а зал для занять – «рухівнею». Для означення цілого напряму діяльності вживає слова «тіловиховання», «тілесне виховання», а для спорту – «змаг». Від 1904-го одна за одною виходять довідкові та науково-методичні праці Боберського – «Забави і гри рухові», де він пояснює основи гімнастики та фізичних ігор для молоді, вводить нову термінологію. До прикладу: копаний м’яч (футбол), кошиківка (баскетбол), стусан (бокс), наколесництво (велоспорт), відбиванка (волейбол), пориванка (гандбол), ситківка (теніс), гаківка (хокей) та багато інших термінів.
Популяризатор спорту
Іван Боберський зацікавив молодь руханкою так, що кількість учнів, які обирали гімнастику в Академічній гімназії у Львові, невпинно росла. Так, в перший рік проведення тіловиховних занять до них зголосилося 180 учнів. У 1906/1907 та 1907/1908 навчальних роках та в подальшому гімнастичні заняття відвідує значно більше охочих: у 1906/1907 н. р. – 328 учнів, 1907/1908 н. р. – 432, 1909/1910 н. р. – 658.
Ось як згадує про свого вчителя гімнастики Степан Цимбал: «Кличем професора Івана Боберського було «В здоровому тілі – здорова душа». Він відвідував чужі краї, як Німеччина, Чехія й інші та бачив, як ми, українці в Галичині, лишалися далеко позаду за іншими європейськими народами. Він посвятив усе своє життя ідеї піднесення українського народу з занедбання і починав від основ – від фізичного виховання і спорту. Довірену йому молодь вів так, щоб кожний індивідуально був досконалим спортовцем, а при тому карним членом гурту, дружини. Спортом старався проф. Боберський охопити через молодь маси народу, тому так дуже цінив він масові вправи вільноруч, що в них скоординовані рухи й звороти спортовців могли при супроводі співу або музики захоплювати кожного глядача».
Вчитель особистим прикладом надихав гімназистів до руханкових занять. Неодноразово можна було побачити, як він на уроках руханки бігав з учнями, грав з ними в копаний м’яч, ситківку, гаківку, проводив спільні прогулянки околицями Львова, містами і селами Галичини, у Карпатах.
Під впливом європейських тенденцій поширення гімнастики в освітніх та громадських установах Міністерство віровизнань та освіти Австро-Угорщини у 1909/1910 навчальному році прийняло рішення ввести гімнастику до освітнього процесу як обов’язковий предмет. Оскільки статус обов’язкового предмета передбачав суттєві зміни у навантаженні викладачів, то Іван Боберський вирішує зосередитись на викладах німецької мови, а руханковий напрямок передає дипломованому фахівцеві гімнастики – Юрію Семотюку. Пізніше про це напише сам Боберський у спогадах: «Руханку, а також рухові гри провадив я в гімназії сім шкільних років, поки не стала обовязковим предметом і тоді обняв науку член «Сокола» Юрій Семотюк. В цих роках запізналась молодь з руханкою і змагом та способом, як їх провадили товариства і школи в інших державах Європи. Зачались гри без мяча і з мячем, а також народні вправи. Це так звана легка атлетика: хід, біг, скок, мет, творилися дружини і клюби без уставу».
Професор Боберський справив великий вплив на своїх учнів, захопивши руханкою та спортивними іграми. Серед його учнів та послідовників, зокрема, Петро і Тарас Франки, Олександр Тисовський – один із основоположників Пласту. Він став популяризатором сокільського руху в Україні. А як вчитель-новатор не просто переніс традиції європейської гімнастики до української освіти, а наповнив її вітчизняним змістом та зробив цікавою для молоді.
