Людмила Лабович ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2010-07-21
{mosimage}
У Казимежі над Віслою 25-27 червня проходив XLIV Загальнопольський фестиваль народних ансамблів та співаків. Це найважливіший та найпрестижніший конкурс виконавців фольклору в Польщі, метою якого є огляд, популяризація і документація автентичного репертуару згідно з традиціями різних реґіонів Польщі. Про фестиваль в українському контексті досі й не доводилося писати, оскільки протягом років виступали на ньому майже винятково носії польської народної традиції. Чи не вперше цього року на конкурсі прозвучала українська мова – з північнопідляським репертуаром виступила в Казимежі “Родина” з Дуб’яжина коло Більська (на фото).
“Родина” існує від 1991 р. і є одним з найкращих народних виконавців, який продовжує співочі традиції підляського села. Цей український колектив порекомендував на фестиваль Мирослав Налясковський, музикантфольклорист з Реґіонального осередку культури й мистецтв у Сувалках, який дуже добре знається на північнопідляській музичній традиції. У жовтні минулого року він узяв участь як голова комісії у Фестивалі фольклорних ансамблів, який проводив Білостоцький музей села, та – як представник Підляського воєвідства на Загальнопольському фестивалі народних ансамблів і співаків у Казимежі – він запропонував двох учасників: ансамблі “Родина” з Дуб’яжина і “Забузаки” з Сім’ятичів.
– З приємністю неодноразово ми могли запрошувати такі ансамблі, як “Гілочка”, “Ранок”, “Родина”, – говорить М. Налясковський, – і знали, що коли прибувають такі групи, то вони привозять із собою справжню культурну традицію – говірку, репертуар, спосіб виконання, й ті традиції, які передаються з покоління в покоління. Хочеться запросити такі колективи, які дають запоруку, що покажуть власну культурну традицію в кожному аспекті. Ансамблі з Підляшшя таку запоруку дають, – звертає увагу М. Налясковський, музикант-фольклорист з Реґіонального осередку культури й мистецтв у Сувалках, який дуже добре знається на північнопідляській музичній традиції. У жовтні минулого року він узяв участь як голова комісії у Фестивалі фольклорних ансамблів, який проводив Білостоцький музей села, та – як представник Підляського воєвідства на Загальнопольському фестивалі народних ансамблів і співаків у Казимежі – він запропонував двох учасників: ансамблі “Родина” з Дуб’яжина і “Забузаки” з Сім’ятичів.
– З приємністю неодноразово ми могли запрошувати такі ансамблі, як “Гілочка”, “Ранок”, “Родина”, – говорить М. Налясковський, – і знали, що коли прибувають такі групи, то вони привозять із собою справжню культурну традицію – говірку, репертуар, спосіб виконання, й ті традиції, які передаються з покоління в покоління. Хочеться запросити такі колективи, які дають запоруку, що покажуть власну культурну традицію в кожному аспекті. Ансамблі з Підляшшя таку запоруку дають, – звертає увагу М. Налясковський.
“Родина” була на фестивалі в Казимежі єдиним ансамблем, що не співав польською мовою. А було ж тут 16 гуртів, 29 співочих ансамблів, 13 інструменталістів, 22 солістів співаків та 22 групи виконавців у конкурсі “Великий – Малий”, які представляли 12 воєвідств Польщі. Це, безсумнівно, історичний момент та велике вирізнення для підляського ансамблю, оскільки перед ним на конкурс не запрошували україномовних виконавців.
– Співалося добре, но при іннуй публіці, котора може і не сподивалася, що буде виступати група, якая не заспиває в ґвари пуольськуй, а по-українську, – говорив про свої враження Юрій Томчук, учасник “Родини”. – Браво нам билі, може не всіе понялі, про що ми спивалі, бо ми виконувалі одну піесню весняную, другу – жнивну, а третю – весільну. Алє думаю, що наши мельодії їм сподобалісь.
У категорії співочих ансамблів “Родина” отримала одну з чотирьох рівноцінних перших нагород. Лауреатом “Золотої башти” – найвищого відзначення фестивалю – став колектив “Бялцанє” з Бялки -Татшанської. Проте, як говорилося неофіційно, головну нагороду конкурсу мав отримати саме підляський колектив. Комісія однак вирішила, що надання “Золотої башти” для української групи в конкурсі, на якому від 1966 р. презентувалися лише польські колективи, може бути дещо суперечливим.
Така ситуація може дивувати, зокрема нині, коли гасла відкритості на інші традиції і багатокультурність, яка збагачує, стали щоденністю, а спільні презентації польських колективів і представників різних національних меншин на одному заході стали вже повсюдними. Фестиваль у Казимежі довгі роки був однак досить консервативним з цієї точки зору, презентуючи народну культуру, яка розвивається в межах Польщі виключно як частину польської традиції. Така односторонність вела й до фольклорних фальсифікацій – не допускаючи на конкурс виконавців непольського репертуару, організатори крізь пальці дивилися на перероблення цього фольклору та виконування його польською мовою. Така практика не була рідкою, а виконавці – головним чином із Південного Підляшшя – їхали до Казимежа з українськими піснями, співаючи їх по-польськи.
Улітку 2007 р. мені довелося відвідати народну співачку з південнопідляського села Добриня-Великого Ніну Николаюк, яка у фестивалі народних ансамблів та співаків брала участь аж 10 разів. Сказала вона тоді:
– В Казімєжови, що виспивала “Злоту башту”, то всі були хахлацькі писні, тилько що переробляни на польські. А наши писні вони мають голоси гожи, а голосу ниґди не зміниться. Слова можна змінити, а я такий спеціаліста, що я їх попереробляла. По- польську як заспивала, то достала тогди “Башту” і 6 тисяч. То було в 1987 р., 28 червця, – згадує вона.
Хоч фестиваль у Казимежі вже протягом 44 років робить велику справу, якщо йдеться про збереження й успадкування польського фольклору, то й причинявся до фальсифікації українського музичного надбання, головним чином на Південному Підляшші. Ситуація з фольклором на південному березі Бугу, який зараз не так рідко функціонує як польський, значною мірою нагадує ситуацію північнопідляську, де, у свою чергу, протягом кількох десятків років український репертуар подавали як білоруський, через що втрачалася частина українського фольклорного багатства. Проте ситуація змінюється, а першою ластівкою тих змін може бути саме участь “Родини” в цьогорічному фестивалі в Казимежі. Група помітно зазначила на конкурсі свою присутність. І – що головне – врешті над Віслою пролунав український фольклор. А для нас, північнопідляських українців, це тим більш цінне, що то був місцевий обрядовий репертуар, виконаний підляською говіркою. Слід лише сподіватися, що після виступу “Родини” Загальнопольський фестиваль народних ансамблів та співаків почне змінювати свою дещо герметичну, анахронічну формулу та перетвориться у справжню презентацію різноманіття народної культури в межах сьогоднішньої Польщі – з урахуванням багатої фольклорної спадщини національних меншин, у тому числі й українців.
“Наше слово” №30, 25 липня 2010 року {moscomment}
