Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2009-08-21
Коли 22 липня пролунала інформація, що затримано колишнього начальника зовнішньої розвідки МВС України генерал-лейтенанта Олексія Пукача, обвинувачуваного в убивстві журналіста Георгія Ґонґадзе, то і я, і мої близькі приятелі в першу мить подумали, що щось не так почули. Адже тривалий час “поінформовані” джерела доводили, що “ланка”, яка гальмувала слідство в резонансній справі розкриття вбивства опозиційного журналіста, або надійно захована десь за кордоном (найчастіше країнами його перебування називалися Ізраїль та Росія), або й узагалі його вже немає серед живих.
У середині 2005 р. велася активна політична акція пошуку в Ізраїлі зниклого Пукача. З цього приводу йшла інформаційна війна між очолюваною на той час Олександром Турчиновим Службою безпеки України та Генеральною прокуратурою України (ГПУ). Обидві структури активно звинувачували одна одну у зриві ретельно підготовленої операції затримання Пукача на Обітованій землі. Однак згодом на українську землю звалилася ціла низка політичних подій, у ряді яких знаковою було звільнення Юлії Тимошенко (вересень 2005 р.) з прем’єрської посади. Українським політичним гравцям стало не до Пукача і не до Ґонґадзе. З мови Віктора Ющенка зникли заяви періоду виборчої компанії 2004 р., що розкриття вбивства журналіста – це справа його честі. Єдиними, хто тримав справу під контролем, залишалися найближчі приятелі журналіста та міжнародна журналістська організація.
Здавалося, що закінчиться справа покаранням так званих “стрілочників”, себто другорядних у тій справі людей. Ними виявилися троє колишніх працівників департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки МВС України – Валерій Костенко, Микола Протасов та Олександр Попович. Апеляційний суд Києва 15 березня 2008 р. визнав їх винними в убивстві Г. Ґонґадзе та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 13 років. А головний обвинувачений – колишній керівник цього департаменту МВС О. Пукач, залишався недосяжним для правосуддя.
Тому не дивно, що інформація про те, що О. Пукача затримали в селі Молочках Житомирської області 21 липня 2009 р. співробітник СБУ і Генпрокуратури, багатьом здавалася сенсацією. Чи була вона сенсацією і для В. Ющенка? Прямої відповіді у пресі немає. Є натомість заява президента України, що він бере справу під особистий контроль. Це дало підставу опозиції та частині преси заявляти, що затримання саме зараз людини, яка, за твердженням засуджених, власноруч задушила журналіста, – це свідома політична дія, спрямована на підняття рейтинґу В. Ющенка. Однак прямих доказів цього немає. Генерал міліції Геннадій Москаль, депутат від Народної самооборони, критично налаштованої до В. Ющенка, не вважає затримання О. Пукача реалізацією якоїсь політичної технології. На думку генерала, затримання саме тепер, напередодні виборів, матиме неґативний вплив на позицію чинного президента. Бадьора поведінка затриманого Пукача вказує, що він за чиїмось дорученням “списуватиме” все на його покійних начальників – генералів Кравченка і Фаре. А це в даній ситуації працюватиме проти президента.
На справі Пукача Ґонґадзе починають “грати” й інші політики. Зокрема, Юлія Тимошенко, яка нині де-факто є в опозиції до В. Ющенка. Хоч і вона висловлює певне здивування, що колишнього генерала затримали “тільки зараз, перед виборами”. Проте прем’єр основний акцент робить на тому, що “хоч би як цей арешт впливав на виборчий процес, розслідування у справі обов’язково треба довести до кінця”. Така гра має більше моральний, ніж політичний вимір і є травмою для родини. Мати Г. Ґонґадзе Олександра Корчак (у публіцистиці її називають Олександрою Ґонґадзе) не один раз заявляла, що їй страшенно боляче, коли її сина, її трагедію використовують у політичній боротьбі. Для матері нині важливо, щоб поховати сина. Вона сказала, що без голови сина хоронити не буде.
За офіційним повідомленням, затриманий О. Пукач вказав місце знаходження голови журналіста. ГПУ 28 липня підтвердила, що в селі Сихолісах Київської області (це по дорозі до Таращі, де свого часу було знайдено тіло) знайдено фраґмент черепа, який може належати вбитому журналісту. Знайдені залишки – сильно пошкоджені, бо на місці, де вони були, свого часу працював екскаватор. Нині там, за дивним “збігом обставин”, прокладено дорогу… Усе це вказує на глибокий цинізм людей, які виконували “доручення”. Пошуки решти частин черепа ще будуть тривати, а зі знайденими працюватиме експертна група. За попередніми даними, експертиза потриває щонайменше три тижні.
Для тих мільйонів українців, які прагнуть змін, важливим є виявлення замовників убивства. Не для помсти, а для справедливості. Заступник голови СБУ Василь Грицак 22 липня заявив, що затриманий Пукач назвав замовників убивства Г. Ґонґадзе. А ось 23 липня адвокат Пукача Сергій Осика, посилаючись на слова свого підзахисного, заявив, що той не називав у слідстві замовників убивства… Цікавим у цьому процесі є факт, що за декілька днів після того Пукач начебто відмовився від адвокатських послуг. Але чому адвокат заяву про відмову отримав з прокурати?
Відповідно до “записів Мельниченка”, головними “фіґурантами” справи про втихомирення непокірного і норовистого журналіста є колишній президент України Леонід Кучма, колишній глава його адміністрації Володимир Литвин (нині голова Верховної Ради), колишній глава СБУ Леонід Деркач та колишній міністр внутрішніх справ Валерій Кравченко (нині покійний, вчинив самогубство в дуже сумнівних обставинах). Із живої трійці лише Литвин дав свій коментар про подію: “Я переконаний, що це не повинно сьогодні спрямовуватися виключно як елемент політичної боротьби. А те, що відбувається, дає підстави про це однозначно говорити”. За його словами, затримання Пукача “…нагадує дешевий політичний спектакль, який розігрується під вибори. Якщо розрахунок робиться на те, щоб залякати мене (В. Литвини належить до когорти політиків, які заявили про свою участь у президентських виборах), я хочу сказати – я спокійний”. Проте люди, які останнім часом бачили його зблизька, твердять, що спокійним він анітрохи не виглядає.
У цій справі є ще одна загадка: хто тривалий час допомагав колишньому генералу в розшуку переховуватися і уникати відповідальності, хто його забезпечив документами на іншу особу?
“Наше слово” №34, 23 серпня 2009 року {moscomment}
