Роман Шаґала ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2011-03-11
(“Наше слово”, № 5 від 30 січня 2011 р.)
Минуло заледве чотири місяці від появи в книгарнях книжки “Ук раїнці у Варшаві” авторів Романа Шаґали та Омеляна Вішки, а вже редакція “Нашого слова” помістила на своїх шпальтах рецензію, яку підготував д- р Віталій Перкун. Автори вважають, що рецензія виважена й об’єктивна, за що належать вислови вдячності як редакції, так і рецензентові. Автори книжки з покорою приймають указані дрібні зауваження – хоч, як на обсяг книжки, їх небагато. Детальніше про них нижче.
На жаль, автор рецензії допустився певних істотних помилок, які, для користі читачів, треба спростувати. По -перше, Агафія (ст. 141) не була дочкою Ярослава Мудрого, як писав В. Перкун. Вона була донькою волинського (згодом – перемиського) князя Святослава Андрія ІІІ Ігоровича та його дружини Ярослави Рюриківни, дочки князя новгородського Рюрика Ростиславича. По друге, вона не була першою русинкою, яка приїхала до Варшави. В історичному нарисі (ст. 17) автори книжки написали, що “задокументовані початки перебування русинів на Мазовії датуються періодом владарювання Конрада І Мазовецького, котрий 1207 р. взяв за жінку княгиню руську Агафію”. Столицею князівства був тоді Плоцьк, і там мешкала Агафія. Імовірно, перед тим на Мазовії були русини, але документів про це не вдалося знайти. Агафія померла приблизно 1247 р. Варшава стала столицею князівства щойно на початку XIV ст. за володіння Болеславa ІІ.
Княгиня Агафія міцно вписалася в історію Мазовії й Польщі. Її онук Володислав Локетек (бл.1260-1333) і правнук Казимир Великий (1310-1370) були королями Польщі.
Годиться ще сказати, що великий князь київський Ярослав Мудрий, син Володимира Великого (бл. 983-1054), панував набагато раніше, ніж Агафія на Мазовії. Назвали його тестем Європи – а це тому, що його дочки повиходили заміж за європейських королів: Єлисавета Ярославна (Еллісіф) (pom.1076) – за норвезького короля Гаральда III Суворого; Анастасія Ярославна (Аґмунда) (pom.1097) – за угорського короля Андраша І; Анна Ярославна (Аньєс) (pom.1077) – за французького короля Генріха І.
До розлогої біографії Івана Огієнка (с. 435) рецензент додав цитату А. Ґейштора, який бував на семінарах професора і в цитованому спогаді, зокрема, написав, що “обов’язковою була українська вимова старих текстів, що читалися, – їх професор коментував невпевненою польською мовою”. На кінець автор рецензії цікавиться, “на основі яких джерел автори книжки дійшли до вищезгаданого висновку”. Автори пропонують, щоб рецензент детально перечитав, що сам написав і сам собі відповів. У літературі до біографії І. Огієнка автори не посилалися на А. Ґейштора.
Подана в книжці дата смерті Мирона Кордуби та інформація, що він побував у Західній Європі, невідповідні. Автори спиралися на дані “Енциклопедії українознавства”, виданої 1994 р., де записана дата смерті – 1948 р. В 11-му томі згада ного джерела введено вже правильну дату, але через велику кількість тем авторам не стало сил вписати її до книжки.
Годиться доповнити біографію видатного вченого, спершись на кінцевому фраґменті статті Ірини Федорів з невеликими скороченнями та без авторських посилань. (І. Федорів, Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність, http://ukr tur.narod.ru/istoukrgeo/allpubl/postati/myrkorduba.htm).
У Варшаві М. Кордуба проживав до червня 1940 р. Будучи позбавленим засобів на існування, історик вирішив повернутися до Львова. Поселився спочатку в Холмі, де в місцевій українській гімназії з вересня 1940 р. до листопада 1941 р. викладав історію України. І тільки в грудні 1941 р. М. Кордуба переїхав до Львова, протягом певного часу працював у біб ліотеці НТШ, відтак вчителював: спершу в Другій, а відтак – у Першій українській гімназії м. Львова. Мізерна оплата змусила професора перекладати, виконувати секретарську роботу в дирекції “Народної торгівлі”. У березні 1943 р. М. Кордуба зайнявся підготовкою та проведенням циклів дискусійних лекцій про формування української нації у Львівському літературно- мистецько му клубі. Але, вважаючи таку тематику націоналістичною, німецька влада забо ронила продовження дискусійних вечорів. Після звільнення Львова від німецької окупації, М. Кордубу запросили у Львівський державний університет і 7 серпня 1944 р. призначили виконувачем обов’язків професора історії України, а з вересня 1945 р. – завідувачем кафедри південних і західних слов’ян. Він викладав історію України і читав спецкурс “Історія Галицько -Волинського князівства”. М. Кордубу та інших учнів М. Грушевського комуністи почали морально тероризувати. Йому запро поновано виступити з засудженням М. Грушевського, і навіть названо тему доповіді: “Буржуазно-націоналістичне висвітлення історії стародавніх часів, зокрема Київської Русі, у М. Грушевського”. Але М. Кордуба не виступив проти наукової концепції свого вчителя. На запланованому засіданні він виголосив доповідь: “Михайло Грушевський як дослідник княжої доби історії України”, у якій назвав його одним з найви датніших істориків України та шкодував, що М. Грушевського критикують деякі його земляки-українці. М. Кордуба змушений був фактично припинити наукову діяльність. Його “перевихованням” займалися партійні органи всіх рівнів. Мужність і відданість науці коштувала вченому дорого. Не витримав морального терору, принижень, цькувань. Під час праці у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН України 30 квітня 1947 р. у нього стався інсульт, унаслідок чого 2 травня того ж року вчений помер. Поховали М. Кордубу на Личаківському цвинтарі.
Якщо йдеться про іменний покажчик, то такий замір був, була також праця в цьому напрямку, що досягла значного прогресу, однак до книжки обсягом 644 стор. треба було б додати ще біля 30- ти. Може, вдасться це зробити в черговому тиражі.
Безумовно, реалізація запропонованих рецензентом висновків щодо презентації допомогла б популяризації змісту книжки. Автори розраховують також на допомогу Посольства України в Польщі стосовно перекладу книжки на українську мову і введення її до продажу в українських книгарнях.
“Наше слово” №11, 13 березня 2011 року {moscomment}
