Розмовляла Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ 2010-11-05
{mosimage}
Нам, подібно як і в інших містах чи ґмінах, насамперед потрібний добрий господар, – говорить у розмові з Анною Вінницькою депутат Міської ради Лемборка ОЛЕГ РОМАНКО, який балотується вже вчетверте.
Уже третю каденцію ти є депутатом Міської ради Лемборка, а водночас і головою місцевої ланки ОУП. Які, на твою думку, найбільші здобутки реформи територіального самоврядування – здобутки, якими вміють користуватися також українці?
-Вважаю, що нам необхідно займатися політикою. Якщо говоримо про місцевий рівень, слово “політика”, можливо, надто голосне – особисто я не відчуваю себе політиком, оскільки нам, подібно як і в інших містах чи ґмінах, насамперед потрібний добрий господар. Тому я намагаюся бути спершу добрим хазяїном задля того, щоб у місті було краще. На мою думку, найкращі кандидати – це ті, яких люди знають, яким близькі проблеми місцевого рівня.
Можна сказати, що я “піонер” самоврядних виборів, позаяк мене вперше обрали вже 1990 р. (нагадаймо, що цього року ми відзначали 20- ліття самоврядування муніципальної реформи). Потім я знову став депутатом 1994 р. та 2006 р. На мою думку, найбільші здобутки від муніципальної реформи – це передусім децентралізація влади і передача місцевій владі певних компетенцій. Сьогоднішні органи місцевого самоврядування – незалежні та мають свій бюджет. Отже, є де працювати: тому важливо, щоб депутат слідкував за належним використанням бюджету.
Яким чином твоє перебування в політиці допомагає нашій громаді?
-Наприклад, кожного року, коли ми відзначаємо чергову річницю акції “Вісла”, я виступаю на сесії міської ради з доповіддю про переселення – це записує місцеве радіо і телебачення, таким ось чином розповсюджується інформація про нас. Отож, завдяки тому, що я є депутатом, ми як громада певною мірою перестаємо бути анонімними. Звичайно, українців видно насамперед завдяки їхнім заходам, організовуваним силами ОУП, але також з участю міського управління. Натомість я лобіюю в міській раді відповідний бюджет для неурядових організацій, які займаються культурними питаннями чи хоча б навчанням мови нацменшин, у тому числі – для ОУП. Крім того, завдяки мені як депутатові та ОУП загалом, місто Лемборк має, зокрема, контакти з Україною – ми співпрацюємо зі Сокалем. Отже, передусім змінюється ставлення до українців – ми відчуваємо прихильність до нас та розуміння наших справ.
Деякою мірою завдяки моєму лобі ми отримали нове приміщення для домівки ОУП площею 140 м2. У домівці відбувається не лише навчання української мови та релігії, але також репетиції дітей з музики і танцю. У пункті навчання навчається 30 дітей, серед них шестеро – це поляки. Принагідно хотів би нагадати, що кожний пункт навчання української мови отримує т.зв. освітню субвенцію. Завдяки цим грошам, зокрема, оплачують працю вчителя української мови, а також утримання приміщення, у якому відбуваються заняття і де повинен проводитися ремонт лекційного залу чи закупівля необхідних шкільних меблів та аудіоапаратури. Саме завдяки цій субвенції цього року ми відремонтували всі приміщення, де навчаються діти. Однак ми мусимо добиватися цих грошей, бо мої розрахунки показують, що кошт утримання вчителя української мови та приміщення – це лише 20% від загальної суми, яку місто отримує на пункт навчання української мови. Решта, тобто 80%, іде на інші освітні потреби, не конче пов’язані з утриманням пункту навчання, а мусить бути навпаки, бо ж ці гроші місто отримує завдяки нашим дітям. Для того ми повинні звернутися до бурґомістра чи міської ради з проханням стежити за використанням цих грошей. У Лемборку вперше вдалося використати всі гроші згідно з призначенням, а цьому, знову ж таки, може допомогти український депутат. Бо я лише домагаюся того, щоб наші діти мали такі самі умови навчання, як і польські школярі.
Сьогодні чимало повноважень, зокрема фінансових, зосереджується в руках місцевого самоврядування – і лемборська громада вміло це використовує. Ви пишете різні проекти – як на місцевому, так і європейському рівні – одним словом, умієте роздобувати кошти.
-Справді, ми пишемо багато проектів, а вчилися це робити від директора місцевої бібліотеки. Це вона першою запросила нас співпрацювати, а тепер ми запрошуємо інших, наприклад кашубів (від цього року в нашому місті відбуватиметься також навчання кашубської мови). Нині це приносить реальні ефекти, однак на початках потрібно було вкласти багато приватного часу, щоб навчитися писати такі проекти. Тому не можна скидати все на одну людину, а треба втягувати всю місцеву громаду, зокрема батьків дітей, які навчаються української мови. Сьогодні ми роздобуваємо гроші не лише на місцевому рівні, але використовуємо і європейські фонди (такі проекти реалізуємо з міською бібліотекою).
Якщо хочемо отримати гроші з місцевого бюджету, то завжди бурґомістр, староста чи мер міста запитують: а що ви можете дати місту? Тому діяльність місцевого гуртка ОУП спрямована також на збагачення нашого міста, у якому проживають національні та етнічні меншини. На місцевому рівні українці є певного роду феноменом – нас хочуть бачити, нами влада пишається. Ми вже маємо напрацьований досвід співпраці з владою міста – нас запрошують на різного роду культурні заходи як рівноправних учасників.
Як тобі здається, чи участь українців у політиці – як на загальнопольському, так і місцевому рівнях – є достатньою?
-На жаль, українців не так уже й багато, як хотілося б. Тому важливо, щоб ті, хто вже увійде чи то до місцевих, чи до центральних структур, признавалися до своєї національності. Бо ж потрібно лобіювати наші справи. Звичайно, більш відкритим є молодше покоління українців – старше, на жаль, інколи ще з острахом дивиться на українські справи. Тому деякі особи, якщо навіть увійдуть до міських рад, цураються українства – і саме це наша найбільша біда.
“Наше слово” №45, 7 листопада 2010 року {moscomment}
