Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2010-03-16
{mosimage}
Я не мав наміру будь-кого карати. Ішлося про те, щоб показати молодим людям, що вони не повинні порушувати будь-чиєї гідності. Їхня позиція не служила нічому доброму. Ці молоді люди не взяли самі в руки транспаранту – його їм дали старші від них, які також повинні зрозуміти, що їхня поведінка не є моральною, – так Перемисько- Варшавський митрополит, архієпископ Іван Мартиняк прокоментував для “Нашого слова” результат судового розгляду, у якому він був позивачем.
Сам глава греко -католиків Польщі не був присутнім 8 березня на судовому засіданні в Районному суді Перемишля, у ході якого знайдено вирішення справи про порушення його особистої гідності членами польської націоналістичної організації “Млодзєж вшехпольска” Пйотром Качковським і Томашем Судолом 7 серпня 2009 р. в Медиці.
Цю ситуацію, насправді – не таку вже й звичайну, бо першу в історії УГКЦ в Польщі після 1944 р., миттю виловили мас- медіа та підігріли через залучення двозначної постаті – краківського священика о. Т. Ісаковича-Залеського.Невідомо, що останній (представлений у пресі як імовірний свідок) міг сказати під час судового слухання, проте владика Мартиняк такої комфортної ситуації йому не створив – відповідачі не стали доводити правильності змісту транспаранту й погодилися закрити справу, прийнявши пропозицію митрополита оприлюднити в реґіональній пресі текст перепросин позивача. Саме такий вирок оголосила в березневий понеділок суддя Е. Колач.
Згаданий транспарант молоді люди тримали поблизу кордону з Україною, а організатори провокації вмістили на ньому напис: “Захист ОУН-УПА став офіційною політикою влади в Україні. Визнання ОУН-УПА означає те, що Україна бере на себе відповідальність за злочини ОУН-УПА. Брак засудження Польщею ОУН-УПА нічим виправдати. До бандерівських кіл у Польщі я відношу: діячів Об’єднання українців у Польщі, архієпископа Івана Мартиняка”. Це була цитата з текстів Віктора Поліщука, автора ідеологічних публікацій з питань історії ОУН.
Старший, але ще бадьорий чоловік, який міг бути натхненником “тримачів” транспаранту з цим написом, тобто Станіслав Жулкевич (голова Товариства охорони пам’яті перемиських орлят), з подивом дивився, зокрема, на двох не зовсім уже й “орлят” – понад 20-річних Пйотра і Томаша. Імовірно, він подумки радів їх “патріотизмові”. Так було 7 серпня 2009 р. біля контрольно-пропускного пункту на державному кордоні в Медиці. Тоді близько десятка людей протестувало проти в’їзду велосипедистів з України, які бажали поїхати до Мюнхена на могилу Степана Бандери. Оскільки дорога туди найкоротша через Польщу, то вони шляху через Словаччину й Чехію не обирали. Це виявилося нестерпним для польської дипломатії та національної безпеки країни – молоді з України не впустили на територію Польщі (зрештою, нині це виглядає як генеральна репетиція того, що на початку 2010 р. зробили польські євродепутати в Європейській комісії з “проблеми” того, що в Україні про С. Бандеру існує не тільки погана пам’ять).
Натомість 8 лютого 2010 р. в перемиському районному суді на вул. Міцкевича Жулкевич та “орлята” Качковський і Судол ні проти кого не протестували. Без транспарантів ця трійка виглядала наче орлята без крил. Настрій був цілком не до польоту – адже у відповідь на транспарант з таким, а не іншим змістом, перемисько-варшавський митрополит УГКЦ Іван Мартиняк подав на них до суду. Позов був другим, адже в грудні прокуратура не побачила в події 7 серпня загрози суспільному порядкові – тому владика подав позов від власного імені. Треба ж бути принаймні Поліщуком, колишнім комуністичним прокурором, щоб зарахувати митрополита Мартиняка до людей, яких у Польщі немає від 1947 р., – “бандерівців”. Ідеться про те, що зараз у Польщі бути підозрюваним у зв’язках із бандерівцями – це все одно, що приректи себе на громадську анафему.
Справа набула розголосу навіть у центральній пресі. Журналіст “Жечпосполитої” Ю. Матуш 3 березня опублікував статтю “Митрополит подав у суд за транспарант”. Головною її ідеєю є те, що свідком на процесі міг би бути о. Т. Ісакович -Залеський. Превелебного отця Тадеуша 8 березня в будинку суду я не побачив. Перед дверима до залу засідань, на яких висіла інформація про хід суду, я побачив лише С. Жулкевича. Він пильно вивчав аркуш білого паперу, начебто шукав того, кого цього дня на ньому не було – саме о. Ісаковича-Залеського.
Натомість двоє реальних підсудних могли отримати вирок позбавлення волі навіть до 2 років. Однак уже раніше адвокат М. Левчик як представник владики на процесі поінформував суд про те, що позивач пропонує відповідачам вирішити справу мирним шляхом: митрополит скасує позов, якщо оскаржені офіційно його перепросять. Так і сталося. Після години роботи суду під головуванням Е. Колач адвокат М. Левчик повідомив, що молоді хлопці-відповідачі погодилися надрукувати у реґіональній пресі вибачення перед І. Мартиняком.
“Наше слово” №12, 21 березня 2010 року
