Люцина Домбровська ■ КРИНИЦЯ ■ 2011-03-30
{mosimage}
Софія Андрухович, дочка Юрія Андруховича, увійшла вже до малочисельної групи знаних українських сучасних письменниць – таких, як Оксана Забужко, Наталя Сняданко чи Ірена Карпа.
Софія Андрухович народилася 17 листопада 1982 р. в Івано- Франківську. Після закінчення школи поїхала з батьками до Америки, де Ю. Андрухович отримав стипендію Фулбрайта. Коли повернулася додому, вступила на факультет видавничої справи і редаґування у Львівській академії друкарства. Раніше там навчалися та познайомилися її батьки.
Однак Софія на другому курсі написала заяву про академвідпустку у зв’язку з поїздкою на навчання до Польщі.
Поїхала до Кракова на стипендію. Там написала свої перші оповідання, з яких два були надруковані в часописі “Потяг-76”.
Дві перші прозові книжки С. Андрухович – “Літо Мілени” та “Старі люди” – не принесли авторці сподіваної слави, проте звернули увагу видавців і критиків.
У польському перекладі вийшли її дві наступні книжки “Жінки їхніх чоловіків” (“Kobiety ich mężczyzn”, 2007) та “Сьомга” (“Siomga”, 2009) – обидві з серії “Європейки” (видавництво “Czarne”). В оцінці польських та українських критиків, проза молодої письменниці заперечує стереотип т.зв. “жіночої літератури”. Її оповідання можна назвати дотепними, навіть різкими, – але напевно не сентиментальними чи “солодкими”.
Про оповідання “Жінки їхніх чоловіків” С. Андрухович сказала, що майже все описане справді переживала. У збірці всі жінки представлені з великою чутливістю і розумінням, незважаючи на вік, статус чи професію. Авторка знаходить романтичність навіть у міському туалеті та в поїзді, тому що для неї романтика – це “дрібнички, на які не звертаємо уваги”. Про різницю, яка є поміж цією збіркою та попередніми книжками своєї дочки, Ю. Андрухович сказав :
– І в цій книжці з’явилося значно більше гіркоти, з’явилося значно більше, я б сказав, якогось цинізму, і разом з тим я думаю, що це надзвичайно весела книжка. А один із текстів, який у ній вміщений, – він називається “Дядя Ваня співає про мою любов” – на мій погляд, просто повинен би колись увійти до всіх най най найкращих світових антологій, якщо такі будуть колись видаватися. Це, на мій погляд, просто геніальне оповідання. Ну, перепрошую, я не повинен так багато на цю тему говорити в таких суперлативах, але не втримався.
В Україні збірка “Жінки їхніх чоловіків” вийшла в серії, редаґованій Тарасом Прохаськом та отримала позитивні рецензії. Н. Сняданко написала про неї до “Львівської газети”: “Третя книга молодої авторки, колишньої станіслав’янки і теперішньої киянки – це збірка оповідань, не схожих і набагато зріліших від двох попередніх прозових книг авторки “Літо Мілени” та “Старі люди””.
В анотації до “Сьомги”, яка в Україні вийшла у видавництві “Нора -друк”, авторка окреслює свій роман як “психологічний стриптиз, інтриґуюча експедиція в особисту історію, енциклопедія травм, криваве патрання власного світу, щоб довідатися, що ж там усередині”.
Ця анотація точно відображає зміст роману. З нього дізнаємося багато про внутрішній світ самої авторки. Окреслюють його різноманітні асоціації, які виступають в книжці, відчуття з дитинства, атмосфера 90- х рр., тобто початку капіталізму в Польщі та в Україні.
Треба сказати, що шкільна дійсність героїні, завдяки описаним деталям, нагадує нам нашу власну юнь. Захоплення новими продуктами в крамницях – рожеві жуйки, мода на музику Курта Кобейна і чорний одяг – усе знайоме одноліткам авторки. Вона сама вважає, що тем для літератури не треба шукати, вони – довкола нас. В інтерв’ю для “АртВертепу” сказала: “…мені йшлося про те, аби вкотре підтвердити загальновідому істину: будь -яке життя заслуговує на те, щоб стати книгою – і книгою цікавою”.
Письменниця говорить також, що її історії повністю вигадані, проте вони універсальні: “Я хотіла, щоб у книзі не було надуманих, карколомних пригод, а лише історії, які – у мільярдах варіацій – знає і переживає кожна людина”.
Читаючи “Сьомгу”, важко однак сказати, щоб описані тут історії чи відчуття були знайомі кожному – це радше індивідуальний світ самої авторки, яка намагається його приховати узагальненням на відчуття та переживання “кожної людини”.
В інтерв’ю для польського видання “Gazeta Wyborcza” С. Андрухович каже, що вона сама не знає наскільки “Сьомга” – це її автобіографія, а наскільки фікція. Авторка надала героїні своє ім’я, в українському виданні замістила свої ілюстрації та, як сама згадала, своїх героїв використовує для вираження того, що в реальному світі не може виразити. “Насправді я менш смілива, проте пишучи, можу прикриватися власними героями”, – зізнається в інтерв’ю газеті.
“Сьомга” – це вид риби (з рос. мови вид лосося – ред.), але також вагіна. Ця назва невипадково виступає в заголовку твору. С. Андрухович не ухиляється від теми сексу, який описаний досить огидно, але й реально,. “Газеті виборчій” вона сказала: “У цій книжці насправді я описую те, що пережило чимало дівчат з моєї країни; і я – не виняток, хоча й не вважаю себе “голосом покоління” – до того ж я, пишучи “Сьомгу”, могла звільнитися від власної історії”.
У творі хлопець у сфері сексу представлений як споживач, а дівчина – як продукт або просто “сьомга”. Такий образ не є першим в українській літературі, це просто опис патріархальної системи відносин поміж чоловіками та жінками. Авторка “Сьомги” сміливо описала дійсність, яку раніше змальовували майже тільки чоловіки.
С. Андрухович займається також публіцистикою та перекладами. Вона пише фейлетони до газет, переклала з польської мови, зокрема, книжку Мануели Ґретковської “Європейка”. Вибір перекладу – невипадковий. Обидві авторки описують моральну дійсність та життя свого народу з іронією та з розчаруванням. Описуючи особисті історії, викривають стереотипи і соціальне лицемірство. Головна героїня в їхніх книжках – загублена в патріархальній культурі соціуму.
С. Андрухович і М. Ґретковська – одні з небагатьох письменниць, які не бояться жіночої сексуальності, навпаки, раді порушити теми табу у своїй роботі.
Софія одружилася з Андрієм Бондарем, знаним українським поетом і перекладачем з польської мови. 10 березня 2008 р. народила доньку Варвару. Утрьох живуть у маленькій квартирі, але мають також невеликий будинок під Києвом.
Письменниця вважає, що на її творчість найбільш вплинув Т. Прохасько, з яким багато розмовляє про життя. Батька, Ю. Андруховича, Софія називає в цьому плані “заочним наставником”, а свого чоловіка – “першим читачем, порадником і редактором”. На численні питання журналістів про вплив її прізвища на кар’єру, відповідає:
– Докладаю всіх зусиль, щоб максимально не залежати від свого прізвища і щоб не мучити себе думками на кшталт: “мої книжки видають, тому що мій батько – письменник” або “я б ніколи не стала писати, якби не писав мій тато”. Я просто знаю, що це не так, хоча б тому, що, як я вже казала, він узагалі не втручається в мою творчість.
“Наше слово” №14, 3 квітня 2011 року {moscomment}
