Мирослава Олійник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №51, 2012-12-16
Петро Скрійка, «Акція „Вісла” в іншому світлі», Краків, 2012, 192 с.
Свій огляд книжки Петра Скрійки «Акція „Вісла” в іншому світлі» (Краків, 2012) мушу почати із зауваження: помилка, яку неможливо не помітити, «підкралася» на титульній сторінці – в українському варіанті польсько-українського видання пояснення до Акції «Вісла» подано як «вселення», а не «виселення». Хоч, якщо розглядати подію за логікою, то після виселення слідує і вселення…
Дуже хотіла прочитати, хоч коротенько, інформацію про автора, але жодних даних тут немає. Ця книжка П. Скрійки – нетипова. По-перше, як я вже згадала, вона написана (думаю, сам автор це зробив) двома мовами – польською і українською, що розширює читацьку аудиторію. По-друге, це глибоко філософська праця, до якої треба підходити дуже обережно. Автор має своєрідне бачення подій, про які знають всі, але його душа по-своєму ще й досі «кричить» за втраченою територією, за «ділянкою в горах»: «Ніколи не перестану її орати. Обіцяв це батькові. Напевне, чудовий оркіш (різновид пшениці – п.с.) виросте в мене. Я – селянин, хлібороб і знаю, як вирощувати оркіш…».
Потретє, П. Скрійка свій філософський погляд на Акцію «Вісла» подав у прозо-поетичному варіанті, що підкреслює талановитий діапазон його творчості. Сам процес виселення він розглядає як «біоценоз», який «згасив усю Божу, космічну й спадкову енергію, подібну на ту, яка накопичена в структурних аґреґатах ґрунту й завдяки котрій, зокрема, існує енергетична рівновага між землею та космосом…». Іще: «…бойки та лемки були структурними аґреґатами своїх бещадських й бескидських земель, але води Акції „Вісла” вимили їх із рідного ґрунту й перенесли – як отой нільський намул – на далекі чужі землі, які не поступилися їм місцем у своїй анатомічній структурі, а спожили живцем, збагативши свою органічну матерію».
Попри свій глибокий космічно-земний розгляд трагедії виселеного люду, автор подає нам також ряд історичних відповідей на самостійно поставлене запитання: чому розпочалася Акція «Вісла»? Читачі книжки самі проаналізують наведені причини події, але хочу підкреслити найголовнішу думку П. Скрійки – він вважає лінощами істориків «списувати» акцію на спрямування ліквідації Української повстанської армії (УПА).
Важливим акцентом прозового вступу (якщо можна так сказати) є тема вибачення, прощення… До сьогодні це питання «вирішується» – і ніяк не може вирішитися в польсько-українських взаєминах. На мою думку, слід поставити край «киданню камінців у город», а підійти до минулої історії на сучасному рівні – розуміння, толерантність, християнські заповіді. Інакше ми всі «тупцюватимемо» на одному місці.
Вагоме тлумачення «вибачення» читаємо в нашого автора: «…насправді вибачення ніколи не адресоване тим, хто винен, бо їх часто вже немає, а тим, котрі невинні і лише є спадкоємцями вини. Тому вибачення завжди настає пізно, хоча ніколи не запізно…». Але пан Петро наголошує: «Ідеться про щось зовсім інше – про подальше недопущення неправильного, поганого розвитку історії…». Можна задуматися…
У другій частині книжки – нетрадиційна поезія, написана в розмовному стилі, у якій саме «криком душі» промовляє автор. За простими словами криються ґрандіозні факти, які наче «затримали першу половину ХХ ст.»: кожен вірш таїть у собі такий біль, що неможливо спокійно читати ці рядки. Подія – та сама, але П. Скрійка своїм «іншим світлом» освітив цю історичну подію.
За допомогою алегоричних образів і порівнянь автор ніби намалював величезну картину, на якій кожному лемкові, кожному бойкові, яких торкнулося виселення, є місце. Вдумаймося у слова: «Історія збочила з дороги й зайшла до моєї оселі…» (вірш «Помиї історії»); «…бачив церкви, перевернуті банями додолу…» (у сні – автор, вірш «Пророчі сни старого дяка з Гломчі»); «…тільки комарі в рогатівках (шапка польських солдатів – п.с.) на головах… кусали дошкульно, як ніколи…» (вірш «Весна 1947 року»); «Земля почала обертатись у протилежний бік від того, в який крутилася зазвичай. Хижі втікали лемкам з-перед очей…» (вірш «Як то було?»); «Церква розтулила здивовані вуста й з голови зняла баню…» (вірш «До мети без мети»); «Потяг з лемками від’їхав і забрав із собою колію…» (вірш «Залізнична станція в Криниці») і т. д.
Тільки кілька слів-зауважень: у вірші «Kulawe szczęście» «сонце само просило лемка відвезти його на захід, бо було йому тут гаряче…», натомість у перекладі українською «Кульгаве щастя» – «сонце не просило відвозити його на захід, і воно не нарікало, що йому за гаряче…»; двох віршів – «Wojna bogów» і «Jak długo istniała Łemkowyna» я не знайшла в перекладі українською; у змісті назви українських віршів можна було ідентично розмістити за порядком назв польських.
«Чим ти є тепер, Лемківщино?» – «Жменею гір паперових на моїй долоні?..». ■
