Катажина Ґлінянович ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2010-09-16
{mosimage}
“Радар”, літературний журнал № 1, березень 2010, Асоціація “Вілла Деція”
Краківська вілла Деція – це сучасне місце зустрічей різних культур і націй, про яке варто згадати, якщо хочемо хоч трохи зрозуміти зв’язки молодої української літератури з Польщею. Цей будинок традицією сягає ХVI ст. – cаме тоді до міста прибув з Ельзасу Юстус-Людвіґ Децій (приблизно 1485-1545 рр.) – дипломат, фінансист і секретар, згодом радник та начальник монетного двору польського короля Сиґізмунда І Старого.
Ю.-Л. Децій, як хороший дипломат і всебічно обдарована людина, швидко став впливовим мешканцем Кракова. Він спілкувався з двором Габсбурґів, його шанували й підтримували знайомство з ним тодішні найвизначніші європейські гуманісти, зокрема Мартін Лютер та Еразм Роттердамський.
При допомозі італійських архітекторів 1535 р. Децій збудував у своєму селі Волі-Хелмській (тепер – дільниця Кракова Воля-Юстовська) приміську резиденцію в ренесансному стилі. Вілла стала відкритим простором для дискусій людей з різними поглядами й переконаннями. Після смерті Ю.-Л. Деція резиденцію успадкував його син Юстус-молодший, головний “іновірець” тодішньої столиці Речі Посполитої. За його часів вілла стала місцем, де учні Лютера та Кальвіна могли знайти атмосферу свободи і толерантності.
Друга світова війна спричинила занепад славнозвісної колись будівлі. У сімдесятих роках ХХ ст. вілла перетворилася на руїну. Важко було тоді повірити, що садибу Деція можна ще врятувати. Однак ситуація змінилася 1996 р., коли з ініціативи мерії міста Кракова вдалося реставрувати будинок. Відтоді управляє ним заснована 1995 р. асоціація “Вілла Деція”, що своєю діяльністю намагається продовжувати ідею свого патрона, створюючи форум для мультикультурного діалогу. Асоціація займається реалізацією стипендіальних програм, семінарів, симпозіумів та інших міжнародних культурних починань. Головною метою діяльності “Вілли Деція” є популяризація плюралізму і толерантності в громадському просторі, боротьба зі стереотипами й гомофобією, поширення знання про інші культури й нації, передусім про національні та етнічні меншини.
Як організатор багатьох культурних проектів, організація є одночасно одним з найактивніших у Польщі меценатів молодого українського мистецтва, зокрема літератури й літературного перекладу. У рамках програми “Homines Urbani” у віллі Деція побували українські письменники та перекладачі: Софія Андрухович, Андрій Бондар, Назар Гончар, Сергій Жадан, Олег Коцарев, Галина Крук, Андрій Любка, Таня Малярчук, Тарас Прохасько, Остап Сливинський, Наталка Сняданко, Марина Соколян, Ксеня Харченко. 2009 р., будучи стипендіаткою цієї ж програми, Оксана Забужко працювала тут над закінченням свого останнього роману “Музей покинутих секретів”. Резиденти з України беруть активну участь у культурному житті міста. Завдяки авторським зустрічам і відкритим читанням творів відбувається своєрідна презентація та популяризація української літератури в Польщі; крім цього, резидентські стипендії є нагодою для зустрічей з письменниками з інших країн, що беруть участь у програмі. Такий культурний діалог дає можливість народжуватися новим міжкультурним концептам.
Саме згадана програма “Homines Urbani” дала початок реалізованому цього року німецько-польсько-українському літературно перекладацькому проектові “РАДАР”. Спершу цей літературний журнал з’явився в електронній формі (www.e radar.pl), натомість у березні 2010 р. надруковано перший паперовий номер. “РАДАР” у мережі й на папері представляє літературу трьох мовних обширів: німецького, польського та українського. Авторами текстів, поміщених у журналі, є переважно колишні стипендіати “Вілли Деція”. Літературні твори публікуються в ориґіналі та в перекладах двома мовами, тому перекладачі є тут визнані як повноправні автори, без яких неможливо було б збагнути інші художні світи і, передусім, реалізувати головну ідею творців журналу: створити літературу трьох мов.
“РАДАР” – це мережа для літературних контактів, простір обміну для текстів або новий інтернаціональний світ літератури. Цей літературний майданчик розташований понад ідеєю національних літератур. Він, на думку Ігоря Стокфішевського, автора вступного есе “Літературний рух опору”, – приклад простору, у якому реалізується одна трансетнічна література трьох мов. Цей проект, з одного боку, відкритий на універсалістську культуру, з другого, він пов’язаний з формуванням незалежної від мови й національності спільноти письменників, що створена в опозиції до ґлобальної дійсності.
На прикладі “РАДАРУ” виявляється, що література, хоч і промовляє різними мовами, може описувати один універсальний досвід. У першому номері журналу таким спільним мотивом у літературному багатоголоссі є “home sick” (ностальгія – ред.) у часи ґлобалізації, лібералізації, масової культури, споживацтва тощо. Проект “Вілли Деція” є одною зі спроб віднайти місце для закорінення людини, що не закорінена в постсучасному хронотопі. Як понад чотириста років тому вільнодумці в резиденції Деція знаходили вільний простір для філософських дискусій, так і нині асоціація “Вілла Деція” створює місце для неупередженого звучання діалогічної репрезентації дійсності.
“Наше слово” №38, 19 вересня 2010 року{moscomment}
