Невід’ємним атрибутом різдвяного колядування на Підляшші є колядна зірка, яку звуть тут “ґяздою”. Уже першого дня Різдвяних свят діти і молодь ідуть з нею від хати до хати, несучи радісну новину про народження Ісуса Христа. Це не лише прикраса, але символ віфлеємської зірки та елемент різдвяної української традиції Підляшшя. Щоб таку зірку виготовити, потрібні час і терпеливість, а передусім багатолітній досвід і талант. Майстрів, які вміють вичарувати неабиякі святкові зірки, майже витвори мистецтва, щораз менше, а вже тих, які залучають до цього всю сім’ю, в тому числі і молоде покоління, – зовсім мало.

Зустріч у мальовничо положеному над Нарвою міні-музею біля села Козликів пройшла під гаслом “Зірки – променисті лампіони”. Мала вона на меті ознайомити учасників з колядною традицією Підляшшя, важливим елементом якої була зірка.
Підляську “ґязду” робили зі звичайного решета, до якого причіпляли “роги” та обклеювали різнокольоровим папером. Оскільки вона підносила престиж колядників, тому, – зокрема найстаріші хлопці, – вкладали багато зусиль, щоб була вона якнайгарнішою.
– Збіраліся перед Руздвом, – згадує 88-літній Василь Максим’юк зі Збуча у ґм. Чижі – училіся колядок і зачиналі оклєюваті ґязду. Папіер за старої Пуольщи продавалі у велікіх кольорових рольках. Робілі з його віночкі. У селіе міелі оно двох фахуовцюв, котори уміелі зробіті вельмі хороши вінкі. Спереду не било колісь ікони, ані скла, бо не можна било його купіті, оно свіечка. Заклєювалі перед біелим папером, шмаровалі олійом, коб бліщав і приклєювалі вінок. Довкола бив витяти віноград. Хороше то виглєдало. Колі ґязда обсохла, ішлі з єю колядоваті.
Хоч більшість підляських звичаїв протягом кількох десятків років поступово занепадає, то колядування з різдвяною зіркою залишається однією з нечисленних народно-релігійних традицій, які досі проводжують діти і молодь. Завдяки тому надалі є особи, які вміють зробити гарну зірку. Петро Богацевич з Крив’ятичів є майстром непересічним, а його зірки, однорядні, дворядні, дуже рідкі трирядні та навіть призабуті вже зірки з лампіонами, – це справжні шедеври різдвяного мистецтва. Їх презентують на різного роду виставках, вони беруть участь у конкурсах, у яких займають перші місця.
– Ґязди роб’ю сам од 15 року житя, – пояснює П. Богацевич. – Раніей робив з татом, тато учився од діеда. З хлопціма клеїв, як ходилі колєдовати. Всіе колісь збираліся і клєїлі. І так ціели час роб’ю – на колєдованє, на конкурси, за границьою мнуого їх є, в музеах. Тепер одна моя ґязда поїехала до Познаня.
– Такую ґязду треба два дніе робіти, коб усьо вишло, – додає майстер, – виризати подставу з дерева, витяти віночкі, всютко. Усіе помагают.
Сім’я Богацевичів, – “зорянська”, оскільки пану Петрові в клопіткій роботі при зірках помагають дружина, син і дві дочки. Завдяки тому переказування традиції відбувається природно в сім’ї – колишні різдвяні звичаї від батьків переймають діти, які, можливо, перекажуть їх своїм нащадкам. Це нині не таке часте. Рідке й те, що в дедалі більше сполонізованих підляських селах є ще молодь, яка розмовляє українським діалектом.
– Я вже оддавна витинаю, од малої, – розповідає говіркою рідного села Емілія Богацевич. – Зачав муой діед, потом тато, а теперка я витинаю. Тяжка робота, найгуорей то витинати вінкі. Треба терплівості. Сами колєдуємо, їздимо тоже на конкурси, в тамтому році їездилі на конкурс до Цєхановца.
Петро Богацевич та його діти Емілія і Павло показували учасникам майстер-класів у Загороді, як крок за кроком треба робити підляську зірку. Витинанки та прикраси до зірки вчилися робити в скансені передусім молоді люди: батьки, їхні діти і молодь, зокрема з Білостока, Більська і Сім’ятичів. Деякі самі колись колядували з зіркою, інші далі колядують з ансамблями, як, наприклад, дівчата з черемусько-білостоцького гурту “Слов’яночки”.
– Мене це дуже зацікавило, – говорить Олександра Іванюк. – При нагоді можна було поспівати колядки. Ми щороку колядуємо на свята і на Маланку. Минулого року бабуся одної з дівчат зі “Слов’яночок” зробила витинанки і ми потім їх клеїли. Вийшла гарна звізда. Але вона цілий рік стояла, відомо, що треба її відновити. Думаю, що нам придасться новий досвід. Будемо знати, як тепер зробити ще гарнішу зірку. Я не вміла витинати, тепер буду вже знати, як це робиться.
Майстер-класи в Козликах, які відбуваються там уже циклічно, – це не лише нагода для ознайомлення з різними елементами підляської української традиції, але також спосіб проведення часу з дітьми і друзями у своєму середовищі. Це важливе передусім для жителів міст, які на щодень не мають багато нагод, щоб розмовляти українською.
– Я тут уже другий раз, – говорить Христофор Серединський з Білостока. – Про це місце довідався зі сторінок “Над Бугом і Нарвою”, а про зустріч – з уроків української мови. Приїхав я з дружиною і дитиною, щоб побачити, як колись робили звізду, бо то цікаве і для батьків, і для дітей. Крім того, ми можемо зустрічатися й говорити своєю рідною мовою.
А “дитиною” майстер-класів стала однорядна колядна зірка. Більшість елементів до неї виконали учасники зустрічі. Центральна витинанка є авторства П. Богацевича.
Зустріч провело Товариство любителів архітектурного музею в Козликах.