Анна Вінницька ■ МІҐРАНТИ ■ 2010-09-16
{mosimage}
У Районному суді Зґожельця 31 серпня закінчився судовий процес, під час якого трьох чоловіків звинувачено в організуванні нападу на поліцейських спільно з трьома іншими нез’ясованими особами, чим нанесли правоохоронцям шкоду для їхнього здоров’я.
Обвинуваченими були брати Лукаш (28 років) і Томаш (26 років) Пєжинські, а також їхній знайомий, громадянин України Ігор Шпак (22 роки), який протягом шести років разом зі своєю матір’ю проживає у Зґожельці (тут він, зокрема, закінчив професійну школу).
З самого початку справа викликала і далі викликає ряд суперечностей, оскільки місцевим правоохоронним органам, тобто поліції, прокуратурі та судові, ставлять ряд закидів спостерігачі (у тому числі, Гельсінський фонд з прав людини, Генеральне консульство України в Кракові та Почесне консульство України у Вроцлаві). Отож, винесенням вироку справа не може закінчитися, оскільки Ігор Шпак є жертвою бездушної системи польського судочинства. Його засуджено на 1 рік та 2 місяці ув’язнення явно несправедливо.
Про ситуацію Ігоря нашу редакцію повідомив польський журналіст Каєтан Марцінковський зі Зґожельца, який із самого початку стежить за процесом, він заснував в Інтернеті сторінку, на якій опублікував вимогу звільнити Ігоря з тимчасового арешту: www.uwolnicigora.pl. Саме ця веб- сторінка в подальшому буде нашим джерелом інформації, однак не єдиним.
Чи справді відбувся напад на поліцейських?
25 березня ц.р., біля 21:30 год. четверо молодих чоловіків у присутності двох неповнолітніх дівчат сиділи на підмурівку біля сходів, що вели до підвалу. На цьому ж підмурівку стояли дві пляшки пива. Невдовзі прибув поліцейський патруль (дві особи) з собакою, який попросив молодь пред’явити документи. Після перевірки документів поліцейські покарали трьох чоловіків штрафом у розмірі 50 зл. за споживання спиртних напоїв у громадському місці. Двоє чоловіків, серед них Ігор Шпак, штрафи прийняли, натомість третій – Томаш Пєжинський – відмовився, заявивши, що він пива не пив (бо ж і пляшок було всього дві). До цього закинув негарне слово. Тоді поліцейські збільшили йому штраф до 100 зл., однак і цим разом Т. Пєжинський відмовився його прийняти. Таким чином, справа мала бути направлена до ґродського суду. Коли поліцейські вже пішли, Т. Пєжинський обдумав справу наново і, здається, зрозумів, що накликав собі лиха. Тому наздогнав поліцейських і заявив, що хоче заплатити штраф – для цього поклав 50 зл. до поліційного записника, однак цей жест правоохоронці сприйняли як спробу підкупити службовця. Тоді на молодого чоловіка надягли наручники.
Оскільки Т. Пєжинський довго не повертався, його брат та знайомі подалися за ним – відтак побачили Томаша в наручниках. Лукаш, брат Томаша, почав умовляти поліцію, щоб відпустила його, однак правоохоронці не погодилися. Усе ж таки Лукаш не здавався, не дозволяв поліцейським забрати його, однак унаслідок цього наручники дісталися і йому. Оскільки Лукаш чинив опір, поліцейські вжили палицю і газ, повалили затриманого на землю, проте разом із ним впав один із поліцейських. Згідно з свідченнями обвинувачених, Лукаш лежав долілиць, а поліцейський спершу бив палкою, та коли вона випала в нього з рук, узяв ручний ліхтарик і вдарив ним Л. Пєжинського по голові. Тоді до сутички включився Ігор Шпак – він зловив поліцейського за куртку і відтягнув його, не дозволяючи бити лежачого. На це відреаґував другий правоохоронець – спустив собаку, яка покусала лежачого Лукаша, а також Ігоря. Згодом приїхав другий поліцейський патруль – тоді правоохоронці забрали обох братів Пєжинських до поліцейської машини. Решта учасників інциденту розійшлися. Ігор Шпак хотів іти додому, однак його вже по дорозі затримав третій поліцейський патруль.
Як обвинувачені, так і свідки цього інциденту згідно кажуть, що жодного нападу на поліцейських не було, натомість поліція твердить, що був і на них напало аж шестеро осіб. В акті обвинувачення говориться, що брати Пєжинські та І. Шпак били поліцейських кулаками, копали їх та шарпали. Нічого натомість не згадується про аґресивність правоохоронців, а згідно зі свідченням, І. Шпака та братів Пєжинських побила саме поліція.
Побиття Ігоря Шпака
Ігоря Шпака побито спочатку в поліцейській машині, а згодом у відділенні поліції. Він повідомив про це прокурора, коли той допитував його на другий день після затримання (як сказав Ігор своїй матері Ірині Цярковській, його били кільканадцять разів). Однак прокурор ніяк не прореаґував на це: не запитав Ігоря, хто його бив та за яких обставин. У записі допиту Ігоря, проведеного прокурором Пйотром Пєтрукевичем, не знайдемо жодного питання щодо побиття затриманого. А обставини, у яких побито Ігоря, викликають обурення. Оскільки зовнішність хлопця вказує на його приналежність до іншої нації, ніж польська, поліцейські запитали його: “Звідки ти?”. Коли Ігор відповів, що з України, тоді поліцейські били його в обличчя.
– Таку поведінку слід розцінювати як расистську, бо людину побили тільки тому, що виглядає інакше та походить не з Польщі, – каже журналіст К. Марцінковський. На його думку, це несе особливу небезпеку, оскільки свідчить про ксенофобію польських поліцейських. Доказом побиття Ігоря є його зламаний ніс. У своєму журналістському розслідуванні К. Марцінковський знайшов знімок, зроблений за кілька днів до згаданого інциденту. На тому фото ніс Ігоря прямий, а вже після затримання – зламаний. Однак слідство розпочалося щойно завдяки втручанню Генерального консульства України в Кракові, яке, спираючись на інформацію Ігоревої матері, скерувало справу про побиття до прокуратури в Любані. Родина Ігоря зверталася також до генерального прокурора Польщі Анджея Серемета, який доручив підлеглим прокурорам зайнятися цією справою.
К. Марцінковський з самого початку звертає увагу ще на один факт, якого суд не брав до уваги (на це звертає увагу також Гельсінський фонд з прав людини). Отож, усі поліцейські, яких нібито побили обвинувачені, мають ушкодження на руках, натомість в обвинувачених ушкоджені обличчя, тобто ніс, вухо, голова. З цього виникає, що обвинувачені били поліцейських головою, у тому числі носом, по руках. Цей факт змушує задуматися, однак суд не прислуховувався до подібних арґументів.
Існують дві версії того, що сталося. Згідно з версією поліцейських, обвинувачені на них напали; натомість згідно з другою версією, маємо справу з необґрунтованим втручанням поліції, провокацією ситуації вручення хабара, а згодом – побиття молодих людей. Окрім того, слід зазначити, що українець І. Шпак не був учасником згаданого інциденту, а лише його свідком. Він прореаґував щойно тоді, коли побачив, як поліцейський хоче вдарити ручним ліхтариком у голову хлопця, який лежав на землі. Підтвердженням слів Ігоря є рана на голові Лукаша. Однак свідчення очевидців – двох неповнолітніх дівчат та чоловіка – на користь усіх обвинувачених не бралися до уваги (про це розказують батьки неповнолітніх свідків, які заперечували тезу про напад на поліцейських), оскільки суд визнав їх невірогідними.
Кінцеві висновки
– Роботу поліції, прокуратури та суду в Зґожельці я оцінюю дуже погано. Єдине, що відчуваю у зв’язку з їхньою роботою, – це сором, розчарування та страх, – каже К. Марцінковський. На його думку, маємо справу зі змовою представників місцевих правоохоронних органів:
– Ідеться про те, що в Зґожельці, коли виникла небезпека, що буде сплямоване добре ім’я місцевої поліції та прокуратури, а на другу шальку терезів поставлено права людини (у цьому випадку – громадянина України, який для правоохоронних органів є малозначущим), то перевагу отримали правоохоронні органи, хоч вони і допустилися ряду помилок, – вважає К. Марцінковський.
Забракло доброї волі, щоб чесно та логічно оцінити зібраний матеріал. К. Марцінковський був присутній на останньому судовому засіданні, під час якого винесено вирок: 1 рік та 2 місяці ув’язнення для І. Шпака та Л. Пєжинського та 1 рік та 5 місяців ув’язнення для Т. Пєжинського. За його словами, під час усного обґрунтовування винесеного вироку суддя допустився помилки, яку слід розцінити як поважну некомпетентність та неознайомлення з документами справи. Суддя сказав, що про своє побиття Ігор повідомив щойно в суді, тобто через три місяці після інциденту. Висновок з цього такий, що суддя або не знав актів справи, або допустився кардинальної помилки, бо ж Ігор про своє побиття повідомив вже на другий день – тоді, коли його допитував прокурор.
Усе ж таки, завдяки рішучості Ігоревої родини, справа буде вияснятися далі. Потрібний однак добрий та об’єктивний захисник у суді. Досі родина мусила відмовитися від двох адвокатів, які не представляли належним чином інтереси Ігоря. Щойно третій захисник мав відвагу протиставитися місцевим правоохоронним органам (слід пам’ятати, що Зґожелець – це мала місцевість, де чиновники знаються і до певної міри залежать один від одного).
– Попри те, що адвокат має захищати свого клієнта, людина, яка завдає удар по інтересах поліції, прокуратури чи суду, ризикує опинитися на узбіччі, – вважає К. Марцінковський. Тому було б добре, щоб адвокат походив з -поза цього середовища. З винесеним вироком неможливо змиритися. Родині Ігоря необхідно допомогти, бо вони самі не дадуть ради. А потрібний не лише новий адвокат, але й гроші для нього.
– Повторюю ще раз – я не міг стояти осторонь, оскільки рішучість родини хлопця – його матері та вуйка – просто вражає. Зрештою, на веб сторінці про Ігоря я написав, що ця сторінка народилася зі сліз його матері, Ірини Цярковської, – каже К. Марцінковський. Допоможімо ці сльози осушити.
ДОВІДКА
Серед програм, які реалізує у своїй діяльності Гельсінський фонд з прав людини, є зокрема “Програма юридичного посередництва”. Займається вона справами, в яких трапилося порушення прав і свобод людини, передусім права на ретельний процес та неправомірне порушення поліцейськими особистої недоторканості.
Документи, які представляються на розгляд, повинні включати: загальний опис справи (слід представити проблему з точки зору законів разом з ширшим її контекстом); копії найважливіших документів у справі (передусім вироків, постанов суду, адміністративних рішень, скарг і апеляцій). Бажано надсилати заяви поштою на адресу: Helsińska Fundacja Praw Człowieka, ul. Zgoda 11, 00-018 Warszawa
Якщо ви звертаєтеся за посередництвом інтернету (адреса: listy@hfhr.org.pl), то у вашому повідомленні обов’язково повинно знаходитися: короткий опис по суті справи; повне ім’я і прізвище особи, яка висилає лист; повна поштова адреса, номер телефону, електронна адреса; докладний опис виданих вироків і рішень у справі, обов’язково слід подати дату, коли вони були видані, а також доручені стороні, вказати орган, який видав таке рішення чи вирок.
Не надсилати додатків без виразного прохання зі сторони представника Фонду. Повідомлення, яке не відповідає вказаним вище вимогам не розглядатиметься. Фонд застерігає собі право відповідати тільки на ті листи, щодо яких буде прийняте рішення про можливість надання допомоги.
В. Г. на основі www.hfhrpol.waw.pl/interwencja/
“Наше слово” №38, 19 вересня 2010 року{moscomment}
