Олексій Комаровський ■ ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ФУТБОЛІСТІВ УКРАЇНИ ■ 2012-03-16
{mosimage}
Кар’єру футболіста Андрій розпочав ще за радянських часів, а саме у 1986 р. в футбольному клубі “Аванґард” (Курськ, Росія). Потім два роки грав у смоленському клубі “Іскра”.
В Україні гравець з’явився у 1990 р. – і не де-небудь, а відразу в київському “Динамо”. Тоді ж, у перший рік свого перебування, Андрій доклав зусиль для того, щоб столичний клуб останній раз у своїй історії періоду СРСР став тринадцятий раз чемпіоном.
Далі розпочалася нова епоха розвитку українського футболу: Україна отримала незалежний чемпіонат. Зустрів цю подію Анненков у найвищій лізі у складі “Динамо” (Київ), яке тоді очолював відомий український фахівець Анатолій Пузач.
У складі українського гранда Анненков, провівши за два з половиною роки 51 матч та забивши 3 м’ячі, за підсумками сезону 1992 став срібним призером чемпіонату, а вже у чемпіонаті 1992/1993 здобув золоті медалі.
Сезони 1993/1994 та 1994/1995 захисник відіграв не повністю, виходячи здебільшого на заміни, а проте зробив внесок у те, щоб динамівці вдруге й утретє поспіль стали чемпіонами України. Також футболіст допоміг своїй команді за підсумками сезону 1992/1993 вперше у своїй історії завоювати Кубок України.
На міжнародній арені захисник відіграв три матчі і допоміг своїй команді в одному випадку (сезон 1992/1993) дійти до 1/16 фіналу Кубку УЄФА, а в іншому (сезон 1993/1994) – до 1/16 фіналу Ліги чемпіонів. Не дивно, що в цей період Андрій отримав виклик до лав національної збірної України. Було це у 1992 р., на товариський матч проти збірної Угорщини, в якому підопічні Віктора Прокопенка зазнали поразки 1:2.
Через певний час гравець втратив місце в основі і за увесь 1994-й відіграв лише три матчі за першу команду – та й то виходячи на заміни. Тож під час зимового антракту сезону 1994/1995 вирішив змінити команду.
Після “Динамо”: вибір футболіста випав на клуб, що географічно знаходився поруч зі столицею – “Бориспіль” з однойменного містечка Київської області, який на базі Міністерства оборони України тієї ж зими трансформувався у “ЦСКА-Борисфен” (Бориспіль) і виступав у першій лізі чемпіонату України. Там футболіст за півтора року відіграв 45 матчів і зробив внесок у те, щоб команда за підсумками сезону 1994/1995 вийшла до найвищої ліги, а в сезоні 1995/1996 посіла найвище місце у своїй історії – четверте. Такого успіху армійці більше у своїй історії так і не повторили. Однак Анненков залишив Бориспіль.
Після гучних успіхів в армійському клубі гравця запросили до дніпропетровського “Дніпра”, який тоді завоював бронзові медалі чемпіонату України. Зробив Анненкову таку пропозицію український фахівець В’ячеслав Грозний. Однак, відігравши лише 6 матчів осінньої частини сезону 1996/1997 (при цьому зробивши внесок у те, щоб його команда здобула право наступного сезону виступати в Кубку УЄФА), Анненков залишив Україну.
Після “Дніпра” Анненков поїхав до столиці Калмикії – Елісти (Росія), де в першому російському дивізіоні виступав “Уралан”. Погравши там рік і допомігши калмицькій команді вийти до найвищої ліги, Андрій узимку 1998 р. повернувся в Україну.
Цього разу його вибір випав на “Кривбас”, який виступав у найвищій лізі і куди його запросив Олег Таран. У Кривому Розі, відігравши 18 матчів, Анненков зробив, хоч і невеликий, але все ж внесок у те, щоб його команда в сезоні 1998/1999 завоювала найвищі у своїй історії нагороди – бронзові медалі. Тоді як у розіграші Кубку України захисник допоміг своїй команді за підсумками сезону 1997/1998 дійти аж до півфіналу. І знову, як й у випадку з “Дніпром”, гравець залишив команду та вирушив до Росії. Цього разу до Саратова, де в першій місцевій лізі виступав ФК “Сокіл”. Проте уже через півроку повернувся й вирішив знову спробувати свого щастя в команді ЦСКА. Тепер уже армійський клуб базувався не в Борисполі, а в Києві – і назву мав саме ЦСКА, без приставки “Борисфен”. А запросив футболіста Володимир Безсонов.
І знову, як і раніше, захисник залишив по собі історичний слід у команді, адже в період 1999-2001 рр. Анненков допоміг столичній команді за підсумками сезону 2000/2001 посісти друге найкраще місце у своїй історії – шосте. У Кубку України, відігравши 10 матчів, Анненков допоміг дійти своїй команді аж до фіналу і здобути таким чином путівку до розіграшу Кубка УЄФА. Не останню роль зіграв гравець у долі своєї команди на міжнародному рівні, де допоміг армійській команді дійти до другого кваліфікаційного раунду Кубку УЄФА, залишивши позаду навіть сильну на той час сербську “Црвену Звезду”.
А потім у житті столичного клубу сталася знакова подія: команда ЦСКА під час зимового антракту сезону 2001/2002 була реформована в новий клуб, який перейшов під опіку мерії міста – “Арсенал”, що відразу ж отримав місце в найвищій лізі чемпіонату України. Зі “старої” команди армійців у “нову” – арсенальців – перейшов й Андрій Анненков. Команду тоді очолював Олег Володимирович Кузнецов. Провівши в цьому сезоні за “Арсенал” 11 матчів, Андрій зробив внесок у те, щоб колектив зберіг прописку до найвищої ліги ще на рік і посів за підсумками змагань 12-те місце.
Після “Арсеналу” гравець залишив Україну, поїхав у 2002 р. аж до Павлограду (Казахстан), де в тамтешній найвищій лізі тоді виступав “Іртиш”. Там, погравши рік, Анненков зробив внесок у те, щоб його команда двічі стала чемпіоном Казахстану. Та вже у 2003 р. футболіст повернувся на батьківщину. Аби залишатися територіально недалеко від Києва, Анненков прийняв під час зимового антракту сезону 2002/2003 пропозицію ФК “Борисфен” (Бориспіль), який тоді виступав у першій українській лізі. Там за два роки Андрій допоміг “Борисфенові”, за підсумками сезону 2002/2003, здобути путівку до найвищої ліги, а в сезоні 2003/2004 під керівництвом Олександра Рябоконя – посісти найвище місце в історії бориспільського клубу: сьоме.
По завершенню кар’єри футболіста Анненков став тренером. 2007 р. працював помічником головного тренера в клубі “Княжа”. Потім, у 2008-му перейшов на ту ж посаду до “Прикарпаття”. Ще 2009 р. працював дитячим тренером у “Динамо”.
Нині працює старшим тренером команди U-16 Дитячо-юнацької спортивної школи ФК “Арсенал” (Київ).
