(гс) ■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2016-05-15
В останні роки у Польщі зросла ненависть до людей іншої національності, раси чи віровизнання. Це показують, зокрема, статистики Державної прокуратури.
Проблемами нетолерантності і ксенофобії у квітні займалася Сеймова комісія нацменшин. У рамках її засідання голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима представив звіт організації у справі нищення українських увічнень. Аґресія в цьому випадку пов’язана з неадекватністю реакції державних органів.
Як відзначав прокурор Даріуш Романчук з Державної прокуратури, 2013 р. відкритих було 719 нових справ за різними категоріями ненависті. Наприклад, 2006 р. таких справ було 60. З ростом їх кількості систематично зменшується ефективність покарання злочинців. Якщо 10 років тому вона становила 40%, то 2013 р. вже не повних 19%. Найчастіше 2013 р. (30% випадків) ненависть проявлялася в Інтернеті. Основною мотивацією злочинців, як показують статистики, була національна або етнічна приналежність жертв. А 3 роки тому найбільше справ (199) були пов’язані з аґресією щодо євреїв, представників чорної раси – 95 справ, мусульман – 85 справ, арабів – 30 справ. Українська національність як причина аґресії тоді появляється у 8 справах, а у 2 – етнічна лемківська. Їх кількість 2014 р. знов помітно зростає. Загалом відкриваються 1062 справи, з чого українська національність є підставою атаки у 26 справах. Цього року Інтернет знову стає сумнівним лідером – 64% справ, пов’язаних з використанням мережі. Ось і 2015 р. нових та нез’ясованих справ щодо ксенофобії знаходиться у прокуратурі вже 1548, з чого 37 пов’язані з українською національністю. Половина минулорічних злочинів знову-таки відбувається в Інтернеті. Для ілюстрації проблеми варто відзначити, що, наприклад, 2014 р. на 1062 справ – 107 завершилося судовим покаранням, яке винесено щодо 147 осіб.
«Це не окремі випадки, а такі, що носять організований характер», – говорив П. Тима, презентуючи в рамках засідання інформації про знищення (у деяких випадках навіть кількаразове) українських увічнень у Грушовичах, Молодичі, Вербиці та інших місцевостях.
Саме системність, на думку голови ОУП, становить нове явище, оскільки такі місця були нищені вже й у 90-ті роки. Але тепер спочатку в Інтернеті з’являється карта з «бандерівськими пам’ятниками», заклики до знищення, яке згодом відбувається. Його автори знімають своє варварство і викладають в Інтернеті спочатку на сайтах проросійських сепаратистів. Руйнують хрести, пам’ятні таблиці тощо. Тут ідеться не лише про могили вояків УПА, як це намагаються представити ширшій громадськості. Нищенню підлягають і місця спочинку цивільного населення. Знищений хрест, присвячений жертвам Майдану біля греко-католицької церкви у Бартошицях, чи летючки в дусі російської пропаґанди на мурах кафедри у Ґданську – це чергові докази прокремлівської ідеології у проявах аґресії щодо українців. Її виразниками у Польщі, на що знову-таки не бракує доказів, стають націоналістичні середовища, в тому футбольні фанати. Зневага пам’ятника, місця поховання, заклики до ненависті за національними ознаками, зневага групи людей з огляду на національність, знищення чужого майна – це правові категорії, які можуть мати застосування в таких справах. Більшість справ повинні відкриватись автоматично з публічного звинувачення. Але, на жаль, так не робиться. «Якщо нема нашого повідомлення, передання документації, то нема жодної активності правових органів», – говорив П. Тима. З іншого боку, прокуратура відмовляється відкрити або навіть призупиняє справи з огляду на нелеґальність увічнень. Тима переконував, що це неправильний підхід, бо без огляду на статус пам’ятників, злочини все ж мають місце. Сліди російської інспірації в таких також випадках виразно показують, що йдеться про загострення польсько-українських відносин. Знищення мають провокувати подібні реакції в Україні, тим більше, що там за статистиками стоїть до ста польських нелеґальних увічнень. «З усією пошаною до тих структур, але вага таких справ виходить поза цей рівень», – говорив Тима, вказуючи, що нищенням пам’ятників не повинні займатися низові структури поліції чи прокуратури, а служби на найвищому державному рівні. Тут урешті треба вирішити й питання леґальності увічнень, чого до сих пір не зроблено. Такі установи, як Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва, чи Інститут національної пам’яті зробили ці місця предметом торгів з державною українською стороною. Все це, в оцінці П. Тими, призводить до сьогоднішніх загострень.
Більшість учасників сеймової дискусії погодилися з потребою глибшого аналізу проблеми. На це вказує і прокурорська статистика щодо зростаючої кількості ксенофобських справ, і інформації, представлені ОУП. Депутат Роберт Тишкевич з «Громадянської платформи» переконаний, що свої рекомендації повинні надати всі служби, які займаються проявами ненависті в державі. На його думку, дотеперішня неефективність боротьби з такими злочинами вказує й на потребу правового вреґулювання. До справи ксенофобії в державі комісія планує повернутися ще у червні ц.р.
