Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2009-08-16
{mosimage}У підперемиському селі Болестрашичах Журавицького римо-католицького деканату 25 липня 2009 р., у суботу, була повністю розібрана колишня церква Різдва Пресвятої Богородиці, що від 1945 р. функціонувала як римо-католицький костел. Доля її іконостасу та церковного устаткування, що було там ще до 1945 р., не відома, нема також слідів ані згадок про них, отож треба здогадуватися, що іконостас був знищений під час пристосовування інтер’єру до потреб римо-католицького богослужіння. Церковна споруда від 1998 р. стояла покинутою. Римо- католицькі Служби Божі відправлялися в новому костелі, збудованому кілька метрів від неї.
Ще на початку ХХІ ст. в Журавицькому деканаті було на три церкви більше, ніж сьогодні: протягом останніх років церкви в Уйковичах і Мацьковичах стали руїною, а рим-католицька парафія в Болестрашичах добровільно позбулася свого дерев’яного храму. Уперше спроба розібрати цей останній об’єкт (як здається, нелеґально) була здійснена 1998 р., тобто відразу після того, як унаслідок перенесення богослужінь у новий костел старий став непотрібним. Тоді інспекція будівельного нагляду стримала процес знесення будівлі. За інформаціями, які мені вдалося зібрати, святиню цього літа розібрали мешканці села, в останню липневу суботу. Підтвердити це в компетентних осіб було важко: пробощ села Є. Якубець не хотів зі мною розмовляти, а голова Відділу урбаністики та архітектури Перемиського староства Чекерда від понеділка після розібрання храму пішов у відпустку.
Деяку інформацію надала нова воєвідський реставратор архітектурних пам’яток Ґ. Стояк, яка сама стороною у процесі не була – це її попередники не занесли об’єкт у відповідний список. Усе-таки саме від реставратора пробощ Якубець почав свої заходи листом від 27 квітня 2009 р., у якому просив надати довідкову інформацію про святиню. Проте у проханні він не вказав, з якою метою просить надати таку довідку. Виконуючи нормальну в такій справі процедуру, реставратор Ґ. Стояк надала її у травні. Мови про дозвіл на розібрання храму в довідці не було. Відзначено в ній зокрема таке: “Lustracja cerkwi przeprowadzona w styczniu 1998 r. wykazała dobry stan techniczny; jedynie końcówki szalowania zewnętrznego wykazywały ślady zniszczenia. Od tego czasu do maja 2009 r. stan obiektu uległ zdecydowanemu pogorszeniu. Znaczny wpływ miała zapoczątkowana rozbiórka, przerwana decyzją organu budowlanego. Zdjęto wówczas szalowanie wewnętrzne ścian, deskowanie stropu i częściowo szalunek ścian zewnętrznych, doprowadzając do odsłonięcia konstrukcji, w tym podwalin, szczególnie podatnych na zniszczenie”. З вищенаведеного тексту та нинішнього стану можна зробити висновок, що церква не втратила статики випадково – це було результатом свідомої дії власника об’єкту, тобто римо-католицької парафії в Болестрашичах. Коли усунуто елементи конструкції, які її підтримували, залишалося тільки чекати на наслідки.
{mosimage}На основі письмової відповіді перемиського віце-старости М. Кудли на моє журналістське запитання можна встановити перебіг подій і його наслідки. Листом з датою 5 червня 2009 р. болестрашицький парох Є. Якубець звернувся до староства з проханням про дозвіл, щоб розібрати церкву. У проекті на знесення будівлі є технічна характеристика, де зокрема відзначено таке: “…stan obiektu jest zły, grozi zawaleniem i powoduje zagrożenie dla bezpieczeństwa ludzi i sąsiedniego budynku kościoła […]. Wnioskodawca przedłożył również stanowisko Podkarpackiego Wojewódzkiego Konserwatora Zabytków w Przemyślu, który dokonał oględzin obiektu i stwierdził, że budynek, w tym filary zewnętrzne odchylone są od pionu w kierunku południowym, naruszona została statyka, a brak stężeń stwarza zagrożenie zawalenia się budowli oraz stwierdził, iż przedmiotowa budowla nie prezentuje znaczących wartości zabytkowych, które mogłyby być podstawą do dokonania wpisu do rejestru zabytków”. На підставі цього перемиський староста видав 22 червня дозвіл парафії на знесення сакрального об’єкту – церкви. Рішення набрало чинності 7 липня. Далі, як повідомила А. Рухай з Повітової інспекції будівельного нагляду в Перемишлі, згідно з польським будівельним законодавством до Інспекції надійшов лист від 13 липня, у якому парафія повідомила про початок терміну передбачених робіт – 22 липня. Від 22 минули тільки три дні і парафія 25 липня зліквідувала власний костел та чужу церкву.
***
З листа пробоща Є. Якубця до Перемиського староства випливає таке: римо-католицька парафія в Болестрашичах як власник об’єкту, репрезентована черговими пробощами, протягом 10 років свідомо довела споруду до катастрофічного технічного стану. За той час парафія ні разу не звернулася до жодної з державних чи суспільних служб з проханням про допомогу. Ксьондз Є. Гофман – римо-католицький зверхник Журавицького деканату та о. Є. Якубця, не прокоментував подію. У розмові він детально висвітлив формальні заходи о. Якубця, наголосивши на тому, що, згідно з листом від воєвідського реставратора, об’єкт не був архітектурною пам’яткою. На питання: “Чи не жаль Вам цієї святині”, отець -декан відповів: “Тут маємо справу з рішеннями…”.
Війта Журавицької ґміни Я. Шаваґу пробощ не повідомив про намір знести старий храм. Про це він довідався після закінчення робіт. Війт у розмові зі мною заявив, що не знає про якийсь ґмінний список архітектурних пам’яток. Однак, як мені відомо, такий список у ґміні напевно існує і хоч не має ніякої юридичної сили, то фіксує стан цінних будівель на її території (у Польщі багато ґмін навіть на основі такого списку вміють дбати про об’єкти). “Ґмінна управа не брала участі в цьому ділі, ми не давали згоди, ніхто нас і не питався, це виконала парафіяльна громада у порозумінні з Перемиським староством… А решту нехай пояснює пробощ”, – сказав Шаваґа.
Реставратор Ґ. Стояк натомість висловила своє здивування тим, що вона як воєвідський реставратор була відсторонена від процесу вирішення питання про розібрання храму в Болестрашичах. Їй навіть не спало на думку, що початково усні питання пробоща про її позицію щодо будівлі, а потім прохання про письмову довідку могли прямувати до знищення святині. “Події навколо церкви в Болестаршичах – це такі події, які я рішуче засуджую і не погоджуюся з ними. Нинішній стан руїни церкви, стан після 25 липня, показує, що до нього прямували свідомо, послідовно, протягом довшого часу. Події відбулися згідно з законом, однак ці заходи є цілком невідповідними. Мене вражає не тільки постава пароха, але й усіх тих, хто нині бідкається над втратою храму, а раніше мовчали та дивилися, як його доводять до девастації. Ніхто не підняв би руки на цей храм, якби люди його боронили… Формальною першопричиною зла була спроба розібрати храм на зламі ХХ-ХХІ століть, тоді можна було процес руйнування затримати та внести об’єкт у список архітектурних пам’яток, але мій тодішній попередник-реставратор чомусь цього не зробив…”
Мене як автора цієї статті непокоїть стан свідомості пробоща Є. Якубця. Бо він міг зберегти церкву. У Болестрашичах завдяки існуванню в сусідстві обох об’єктів міг залишитися чіткий образ історії села та парафії у ХХ ст. Сюди вчитель історії міг би щороку приводити школярів та показувати, що і як змінювалося в їхньому реґіоні. Однак о. Є. Якубець вирішив позбавити їх цієї спадщини, до якої мали право всі болестрашичани, мешканці реґіону, кожна людина. Не знаю, в ім’я чого пробощ доклав таких зусиль, щоб зруйнувати те, що так добре служило його парафіянам протягом півстоліття. Напевно не зробив цього з огляду на поганий технічний стан об’єкту. І хоч у Болестрашичах не страшить сьогодні стара церква-костел, однак там живе людина з дуже поганим станом людської та священичої моралі.
“Наше слово” №33, 16 серпня 2009 року {moscomment}
