Анна Вінницька ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ 2009-07-23
Ідея організування “Зустрічей культур” не нова. Вистачить переглянути інтернет -сторінки, аби побачити, що подібні заходи організовуються в різних містах Польщі. Незмінним однак залишається діалог, який є основою таких зустрічей, оскільки йдеться про те, щоб показати минуле та теперішнє міста або реґіону, якого розвиток та потенціал зродився саме на стику різних культур. Тому подібні зустрічі є поверненням до джерел та презентацією найновіших культурних надбань, і саме цьому сприяють різного роду виставки, конференції, концерти тощо.
Це зустріч людей різних національностей не лише на сцені, але й поза нею, бо щойно тоді можливий діалог – коли спілкуємося з другою людиною, віднаходимо себе…
Кошалінські “Зустрічі чотирьох культур”, на яких мали представлятися польська, українська, німецька та ромська традиції, організовано вже четвертий раз, однак я побувала на них уперше. І хоч прикро це говорити, імпреза розчарувала мене – це не була зустріч культур, а просто концерт з участю ансамблів або хорів згаданих національностей, де слухачами були майже самі українці. Формула зустрічей набагато ширша, ніж те, що представлено в Кошаліні. До того, концерт був не надто добре організований – перерви між виступами учасників тривали майже стільки, скільки самі виступи. Позаяк зустрічі відбувалися на площі перед кошалінським амфітеатром, то над ними ще й познущалася погода – тоді, коли виступали німці, одні з кращих виконавців, ішов дощ і треба було шукати порятунку під парасолями пивоварного заводу. Крім того, деякі глядачі після виступів “своїх” виконавців ішли додому, а виступу зірки, тобто фоль-к гурту “Хутір” з Ґданська дочекалися лише справжні фани. Ґратулюю витривалості!
Організатори кажуть, що за такі гроші неможливо організувати нічого більше. На мою думку, коли немає грошей, краще організувати для українців, які приходять, добрий концерт з участю одного-двох ансамблів, або подбати про справжні зустрічі культур, які не можуть обмежуватися виключно концертом. Бо ж польських, німецьких та ромських глядачів можна було порахувати на пальцях однієї руки – їх було більше на сцені. Виходить, “зустрічі” були тільки в назві.
“Наше слово” №30, 27 липня 2009 року {moscomment}
