Юрій Судин, люблинчанин ■ ГРОМАДА ■ 2009-09-17
Рідна земля вабить до себе завжди – особливо коли втрачаєш її не з власної волі. Мешканців Старого і Нового Люблинців доля у воєнні й повоєнні роки розкидала по світі: одних “добровільним переселенням” – до Союзу, інших акцією “Вісла” – на північ і захід Польщі, а декого ще й далі. Але з роками у виселенців не гасне любов до отчого краю. Люблинчани довго не мали змоги відвідати рідну землю й могили предків, така можливість з’явилася аж після розпаду соціалістичного табору й розвалу “імперії зла”, після утворення незалежної української держави.
Від того часу доброю традицією для люблинчан стали щорічні зустрічі в рідному селі на храмове свято Преображення Господа Нашого Ісуса Христа (Спаса).
Не був винятком і цей рік. До Люблинця з західних і північних земель Польщі та з України приїхали його колишні мешканці. Тут вони провели кілька днів разом. Як і кожного року, спочатку прибирали цвинтарі й церкву, а відтак розширили географію свого перебування і наступного дня поїхали на богослужіння до церкви в Жукові, куди запросили їх на спільну молитву колишні жуків чани. Потім усі подалися до сусіднього Горайця, де правилися панахиди за похованих на місцевому цвинтарі, зокрема на могилах людей, замордованих 6 квітня 1945 р. Відвідали також Нове Село, а пополудні на цвинтарі в Люблинці-Новому відправили панахиди на могилах люблинчан, замордованих 20 березня 1945 р., на символічній могилі розстріляних 10 жовтня 1944 р. на Руді-Рожанецькій, бо справжнього місця їх поховання ще й досі не віднайдено. Панахиди правилися і на цвинтарі в Люблинці-Старому: на могилах жертв пацифікації польського війська 20 березня 1945 р., на могилі стрільців УГА, що загинули 13 грудня 1918 р., а й усіх похованих на місцевому цвинтарі. Після панахид відправили молебень до Пресвятої Діви Марії в церкві у Люблинці-Старому, а потім всі учасники поїздки повернулися до Люблинця-Нового.
Повечерявши, прочани присвятили час спогадам. Згадували про колишнє життя в Люб линці, про людей, які тут проживали, про рідних та близьких, розповідали про долю свою і своїх рідних, розпитували про знайомих, – і співали, бо українці без пісні не можуть. Співали українських народних пісень і партизанських, сучасних і колишніх, сумних і жартівливих. Співали молоді й старі, – і забувалося все пережите й вистраждане.
Наступного дня в церкві у Люблинці-Новому владика Вроцлавсько-Ґданський Володимир Ющак відправив архієрейську Cлужбу Божу. Після неї відбулося свячення овочів і фруктів, а лише тоді про чани зробили перед церквою спільну фотографію на пам’ять і всі врочистим походом пішли на цвинтар, щоб помолитися за душі тут похоронених. Єпископ відправив молебень на могилі вояків УПА та на могилі колишнього пароха села о. Северина Метеллі.
Час прощі збігав нестримно. Пообідавши, прочани готувалися в поворотну дорогу. Вони щиро дякували організаторам зустрічі – Марії Борівець, голові Товариства “Любачівщина” Григорієві Гороху зі Львова, а особливо Галині Комар із Валча – за організування нічлігу та смачні сніданки й обіди, приготовані для всіх. Розчулені спільною молитвою і дводенним спільним перебуванням, люблинчани прощалися словами: “Зустрінемося знову наступного року в рідному Люблинці!”
Із собою забрали в серцях радість і тепло цих незабутніх днів, а у валізках повезли книжки про обидва Люблинці та Любачівщину, придбані на згадку для себе і для своїх рідних. Шкода, що так нестримно спливає час. Швидко промайнули хвилини зустрічі з рідним краєм і краянами, як і роки розлуки зі своїм селом (наступного року виселенці будуть відзначати 65-ту річницю від їх виселення). А скільки з них так і не дочекалися дня зустрічі…
Автобуси рушили один за одним, а прочани, віддаляючись від рідного села, ще довго вдивлялися в краєвид отчої землі…
“Наше слово” №38, 20 вересня 2009 року {moscomment}
