Анна Вінницька ■ КРИНИЦЯ ■ 2011-12-23
{mosimage}
“Нарешті жінки мають можливість зустрітися, побачити, що вони є і вони не самі”, – каже Івона Марцишак зі Старґарда-Щецинського, яка на цьогорічному члухівському З’їзді жінок (5 листопада) виступала в подвійній ролі: як доповідачка та як учасниця. Що такі зустрічі потрібні, підтверджує кількість людей, яка з року в рік збільшується: лише цього року до Члухова з Кошалінського і Слупського декантів приїхало понад 200 учасників (цікаво, що у З’їзді жінок взяли участь також деякі чоловіки, насамперед з місцевої парафії). Притягує на подібні заходи можливість спілкування та обміну думками, інтеґрація спільноти, ще більша активізація в громадському житті, і як в цьому випадку – підкреслення особливої ролі жінок у наших структурах.
Наша церква вже нормально діє, тож намагаємося використовувати всі її методи праці з нашими парафіянами, в тому числі шукаємо нових катехитичних форм. Це просвітянська робота, – говорить цьогорічний організатор з’їзду о. Роман Ференц, парох греко католицької парафії у Члухові. А чому саме жінки? – Я глибоко переконаний, – відповідає, – що там, де є жінки, парафіяльне життя розвивається набагато краще. Це своєрідна подяка жінкам: адже якщо вони працюють у громаді, це зразу віддзеркалюється не лише на парафії, але й у храмі. Такі парафії просто не “вмирають”, – розповідає о. Р. Ференц. – Подібні зустрічі показують, наскільки наші церковні громади є активними. На цей раз приїхали жінки з Баркова, Барцина, Білиці, Білого Бору, Битова, Боболиць, Бялоґарда, Валча, Ґданська, Дебжна, Зеґжа-Поморського, Інська, Колобжеґа, Кошаліна, Мендзибожа, М’ястка, Пшехлева, Старґарда-Щецинського, Свидвина, Соколя, Щецина, Щецинка, Члухова та Чорного.
З’їзди жінок – це нова форма активності парафіянок Греко-католицької церкви, ідею якої подав вроцлавсько- ґданський владика Володимир Ющак. У цій же єпархії щороку організовують два такі з’їзди – один для північних (на цей раз у Члухові), а другий для південних деканатів (у Катовицях). Щоб активізувати громаду, щоразу змінюється місце проведення заходу. Організування з’їзду – це справжній виклик для місцевих парафіяльних громад, оскільки, крім молитовної та суто товариської частини, потрібно підготовити конференцію і гідно прийняти всіх учасників. Члухівський з’їзд розпочався літургією, згодом відбулася конференція, під час якої обговорювалися історія та сучасність української, отже і греко католицької, громади у Члухівському повіті (доповідач о. Р. Ференц); постать жінки у Святому Письмі (доповідачка Івона Марцишак) та психосуспільні умови функціонування подружжя й родини (доповідачка Веслава Мацуґовcька).
– Оскільки сучасна жінка цікавиться різноманітними темами, а приїхали жінки з двох воєвідств, ми вирішили представити Члухівський повіт в історичному плані, бо ж 1947 р. деякі його місцевості майже на 100% були населені українцями. Крізь призму історії ми хотіли зрозуміти наше сьогодення, – каже організатор з’їзду о. Р. Ференц. – Я поставив багато риторичних питань, оскільки метою з’їзду є не лише фізична присутність, а й переосмислення почутого та підведення підсумків. Що ми зробимо для того, аби в наших місцевостях розвивалося громадське та церковне життя, щоб українці жили не лише власними справами, а й включались активно в діяльність громади й Церкви, щоб займалися світлицею, ансамблем, хором, тобто, щоб наша громада була активною не лише в неділю та під час святкування? – риторично питає священик. Висновок: ми мусимо навчитися втілювати високі ідеали щоденно у своє життя, щоб постійно показувати приклад нашої громадської та церковної приналежності.
Завдяки другій темі організатори хотіли ознайомити учасниць зі Святим Письмом, бо, як каже доповідачка І. Марцишак, пересічна людина не читає Біблії, а свої знання базує на тому, що скажуть інші. “Тому дуже багато говориться про антифемінізм та приниження жінки, натомість, на мою думку, зі Святого Письма насамперед виникає відвага жінок у їхньому прагненні правди. Бо ж жінки боролися за свою державу, любов, сім’ю і честь”, – говорить І. Марцишак.
Психолог В. Мацуґовська, яка на щодень працює в Повітовому центрі допомоги родині у Члухові, поділилася своїм досвідом у доланні сімейних кризисних ситуацій. Я поцікавилася ситуацією конфесійно змішаних подружжів.
– Вони особливо мусять виробити власну позицію щодо приналежності: і тому чи не найбільшу роль у них відіграє толерантність, яка вимагає безмежного сприйняття і способу мислення, і цінностей та культури. Тому кожен конфлікт мусимо розв’язувати шляхом компромісу, однак деякі справи не підлягають йому – це національність та віросповідання. Коли хочемо бути разом, друга особа мусить сприймати мою національність, яка несе з собою баґаж культури, – каже В. Мацуґовська.
А як погодити обидві культури в одній родині? Напевно, не можна однуз національностей ставити вище другої, оскільки це прояв егоїзму – каже психолог. “Консенсус можна досягти в різних сферах, однак не серед найвищих цінностей, до яких зараховуємо саме національність чи віровизнання. Друга особа мусить сприйняти те, що друга половина належить до іншої національності чи віросповідання – в цьому проявляється наш емоційний розвиток, оскільки лише зріла емоційно людина вміє йти на компроміс”, – констатує В. Мацуґовська. Тому те, що ми зробимо зі своєю національністю та релігійною приналежністю, залежить виключно від нас.
Подібні зустрічі дають можливість збагатити знання парафіян. Слід зазначити, що цьогорічний з’їзд був добре підготовлений з організаційного боку, в тому числі кулінарна частина. Меню “шведського столу” справді захоплювало – здається, від такого не відмовилися б і найдостойніші гості. Крім того, співорганізатором з’їзду був Міський будинок культури, який надав українцям свої приміщення, а це, звичайно, додає заходові престижності.
“Наше слово” №52, 25 грудня 2011 року {moscomment}
