Іван Мазурський ■ ПОДІЇ ■ №36, 2023-09-10

25 років минає від першого Міжнародного музичного фестивалю народів Європи «Під спільним небом» у столиці Вармії й Мазур – Ольштині, що був ініційований 1997 року Ольштинським відділом ОУП та Спілкою німецьких організацій Вармії та Мазур, двома найбільшими національними меншинами регіону (українська найчисленніша). Протягом цього часу свої надбання презентували також роми, татари, греки, білоруси. Останньої серпневої неділі цього року в Ольштинському амфітеатрі ім. Чеслава Нємена пройшла 12-та едиція фестивалю. Цього разу на його сцені виступили українці, німці, роми та поляки. Українці відкрили захід, а закінчували його роми програмою з сильним українським акцентом.

Фестиваль розпочався з концерту майже двадцятиособового колективу Волинського національного академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, що вже тридцять років співпрацює з Ольштинським відділом ОУП. Перед глядачами виступив оркестр театру під керівництвом заслуженого артиста України Миколи Гнатюка та луцькі солісти: народний артист України Василь Чепелюк, заслужена артистка України Світлана Органіста, заслужений артист України Леонід Гнатюк, соліст і гітарист Юрій Поліщук, солістки Тетяна Ярошик та Дарина Гребенки. Сорокахвилинна програма гостей, насичена українськими патріотичними творами, котрі з’явилися в часи національно-визвольної боротьби українців, одразу викликала хвилю емоцій серед багатонаціональної публіки. Найбільше присутнім відгукнулися дві сучасні, створені до актуальної ситуації, пісні, які попросив додати до програми голова Ольштинського відділу ОУП Степан Мігус. Це «Емігранти» з репертуару Івана Поповича і «Я так хочу додому» Павла Зіброва. Особливо – остання композиція, що до сліз зворушила біженок з України. Враження від концерту виконавців із Луцька було неймовірне. Лунали вигуки «Слава Україні!» та «Героям слава!».

– Цей фестиваль усіх національних меншин регіону присвячуємо, як і попередній, героям України, які стали на захист не лише своєї батьківщини, але й нас із вами, – сказав, офіційно відкриваючи захід, голова Спілки німецьких товариств Вармії та Мазур Генрик Гох. – Українці віддають за нас життя, а ми зобов’язані їм допомагати, чим можемо. Наш спільний фестиваль присвячуємо Дню Незалежності України.

Голова Ольштинського відділу ОУП Степан Мігус згадав, що серед українців Вармії та Мазур чимало таких, які висловлюють думку, що в час війни не варто проводити культурні заходи: 

– З цими «порадами» зустрічаюся не вперше, тому ще раз нагадаю слова прем’єр-міністра Великобританії після того, як хтось із його оточення закликав менше засобів вкладати в культуру, а більше в армію. «Тоді за що ми будемо воювати, як не за нашу культуру», – відповів Черчіль. Ми мусимо врешті усвідомити, що народ без культури, рідної мови, своєї історії не існуватиме, так само, як і воїн без зброї. Понад тридцять років тому українців переконали до роззброєння, а нині дають нам зброю дуже повільно й у невідповідній кількості. Надійшов час, щоб цивілізована Європа й світ усвідомили врешті-решт, що такий темп озброєння призводить до тисячі додаткових смертей як військових, так і цивільних мешканців України. Ще раз хочу нагадати, що українці воюють не лише за свою країну, але й за країни Балтії, Польщу, за всю цивілізовану Європу.

Про несвоєчасне постачання озброєння українській армії й спричинену цим небезпеку говорив зі сцени ольштинського амфітеатру консул України в Ґданську Олександр Марцінів. Він подякував полякам за активну підтримку України, сподіваючись такої ж активності й у майбутньому. Воєнних біженців запевнив, що незабаром вони таки зможуть повернутися до рідного дому.

– Майже чверть століття існування цього фестивалю вказує на те, що ми тут, у багатонаціональному регіоні, яким є Вармія й Мазури, чудово не тільки розуміємо одне одного, але й підтримуємо, – говорив уповноважений маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства в справах національних меншин. – Дві найбільші національні меншини регіону – українці й німці – та ще й за підтримки ромської громади значно збагатили й урізноманітнили культурне життя регіону. Хотілося б, щоб так було надалі, особливо тепер, коли в сусідній Україні триває кривава війна, яка загрожує й нам. Це велика заслуга національних меншин, що саме наш регіон є прикладом, як у злагоді та взаєморозумінні співіснувати з користю для всіх.

Гарним прикладом взаємодії між нашими народами є діяльність професорки Терези Астрамович-Лейк, яка роками співпрацює з українськими університетами – Університетом «Львівська національна політехніка», де є почесним доктором, Острозькою академією та десятками інших. Вона згадала про переваги цієї співпраці. Це, зокрема, обмін кадрами й досвідом, подвійні дипломи студентів, рішуча підтримка науковців України в найскрутніший для неї час. Серед почесних гостей фестивалю була й голова Фундації жінок України «Два крила» в Ольштині Тетяна Ревенко. Організацію створили українські біженки.

У продовженні художньої частини ольштинського фестивалю виступили українські, німецькі та ромські виконавці. Як уже було зазначено, протягом тривалої історії фестивалю тут свою культуру презентували  греки, білоруси, литовці й татари. Організатори запевняють, що радо повернулися б до такого широкого кола учасників. Однак на цей час важко розраховувати на більшу допомогу центральної держадміністрації, а головних представництв меншинних організацій і поготів. У минулому допомагало Посольство України у Варшаві, та зараз було б недоречно звертатися до них про допомогу.

Перед публікою, кількість якої протягом п’ятигодинного виступу змінювалась від 300 до 800 осіб, виступили українські, німецькі, ромські та польські виконавці. З-посеред німецьких колективів і солістів слід вирізнити танцювальний ансамбль «Сага» з Бартошиць, ольштинську солістку Моніку Кжензек, хори: «Вармія» з Лідзбарка-Вармінського, «Masurenklang» із ґміни Пецки, «Stimme der Heimat» із Ґіжицька. Польські народні пісні й танці представив колектив «Ґнєвковяни» з Куявсько-Поморського воєводства. Дуже тепло публіка прийняла юну солістку із Запоріжжя Марійку Притулу, яка виступила на цьому фестивалі вдруге, захоплюючи своїм талантом і професійністю, та молодшу й старшу групу Українського ансамблю танцю «Весна», у складі котрого виступають діти воєнних біженців. Невтомно працює з ними професійна сумська хореографка Єлизавета Татарченко.

 У фіналі свій номер представив ромський музичний колектив «Гітано» під керівництвом його невтомного лідера Адама Федоровича, голови Культурного товариства ромів «Гітано». Захопливими виявилися не лише ромські пісні й танці. Подією став виступ у складі цього колективу скрипальки з України, яка зачарувала публіку акапельною піснею «Летіла зозуля».

І ще один штрих наприкінці. Учасник чи не всіх фестивалів «Під спільним небом» Іван Романюк з Болейн, що біля Нідзіці, нащадок вигнанців із Підляшшя й в’язнів Явожна, не міг зрозуміти, чому так мало місцевих українців було серед глядачів. Заходом зацікавилися біженці, прийшло багато місцевих і приїжджих німців, було чимало поляків та туристів з інших держав. Приїхали українці з віддалених місцевостей, а місцевих, як зазначив Іван Романюк, «було як на лікарство».

Фото Лєх Кришалович

Поділитися: