Домівка у Тшеб’ятові — великий успіх громади

Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №30, 2021-07-25

Понад два роки тому у домівці в Тшеб’ятові сталася пожежа, внаслідок якої приміщення у підвалі, де виник вогонь, були повністю знищені. Відтак будівлю з великим трудом та з допомогою місцевої громади відремонтували – офіційне відкриття відбулося під час храмового празника Петра та Павла, покровителів місцевої греко-католицької парафії.

 — Можливо, ремонт тривав дещо довго, майже два з половиною роки – на це мали вплив брак грошей та пандемія. Але ми все ж не здалися, і сьогодні маємо немовби нову, бо повністю відремонтовану, домівку, — підкреслив, вітаючи прибулих гостей, Богдан Патра, голова тшеб’ятівського гуртка.

Він подякував усім, хто допомагав під час робіт: матеріально, фізично чи просто духовно підтримував громаду — усі ці люди отримали почесні грамоти від Мирослава Скірки, голови ОУП та Івана Сирника, очільника Щецінського відділу Об’єднання.

«Дякуємо за безкорисну допомогу, відкрите серце та зичливість, яку ми отримали від вас (…)», — написано у них. Ця підтримка – наприклад, безкоштовне надання будівельних матеріалів, виконання ремонтних робіт, поміч з прибиранням.

Серед таких людей — Анна та Андрій Антошки.

 — Ми одні з багатьох. Коли було потрібно щось зробити, ми просто приходили. Ніхто не рахував годин, — скромно каже подружжя.

Для них домівка є дуже важливим місцем — тут громада зустрічається на різноманітних заходах, підтримує рідні традиції, тому Анна та Андрій щасливі, що вдалося відремонтувати світлицю. Вони сподіваються, що цього року усім вдасться зустрітися на Маланці та спільно розважитися.

У цей день подякам не було кінця — перед врученням почесних грамот місцева громада висловила вдячність Богданові Патрі, який наглядав за ремонтом і бував у домівці чи не кожного дня. «Після пожежі він чи не єдиний вірив у те, що світлицю вдасться повністю відремонтувати», наголосили на зустрічі.

Удостоєні почесними грамотами жертводавці та волонтери, які допомагали при ремонті домівки

 — Як громада ви досягли великого успіху: спершу відновили свою святиню, а зараз — домівку. Нещастя, тобто пожежу, ви зуміли перетворити на успіх, оскільки спільнота мобілізувалася і знайшла в собі дуже багато сили та енергії, щоби відремонтувати приміщення. Сьогоднішня світлиця — це результат тяжкої праці місцевої громади, — наголосив Мирослав Скірка.

Як голова ОУП до Тшеб’ятова він прибув уперше, однак це — його родинні сторони. Мирослав Скірка народився неподалік, а у греко-католицькій церкві його хрестили. На думку очільника Об’єднання, ремонт домівки — це квінтесенція того, чим повинна бути громада. У Тшеб’ятові нереальне стало дійсністю, а навколо спільної справи згуртувалися усі. Це — суть того, чим ми повинні бути: українцями, які одне одного бачать, розуміють та допомагають. Для цього потрібен лідер — у Тшеб’ятові такою людиною нині є Богдан Патра. Якби не його впевненість у зборі коштів та роботах, то навряд чи вдалося би це здійснити.

 — Спочатку те, що сталося, нас просто приголомшило, однак згодом ми консолідувалися. Можливо, якби не пожежа, то ми би ніколи не відважилися на аж такий ремонт, хоча будинок цього потребував. Я сам спершу не вірив, що ми зможемо його зробити, однак ми довели, що сила — у згуртованості, — каже Дарій Війтів, який допомагав при роботах. Він також не може дочекатися Маланки, щоб хоча б трохи повеселитися разом з іншими українцями у ці важкі часи.

Після пожежі оголосили загальнопольський збір коштів, оскільки місцевій громаді не під силу було профінансувати роботи. Це коштувало понад 200 тисяч злотих, зібрати вдалося 117 тисяч. Решта — це вклад жертводавців та волонтерів, які безкоштовно надавали матеріали чи допомагали при ремонті.

Серед них був поляк Томаш Процанін, приятель української громади.

 — У мене дуже багато знайомих українців. Це ввічливі, чесні та дуже добрі люди — вони вміють віддячити за допомогу, — каже Томаш.

 — Ми багато років збиралися провести ремонт, але лише пожежа примусила нас зайнятися цим ділом. Наша домівка — одна з найбільших у Польщі, тому я пишаюся, що її вдалося відновити. Тут 550 квадратних метрів, тож за величиною це другий будинок після Народного дому у Перемишлі, — каже Богдан Патра. У банкетному залі вміщається 150 людей, до того ж є санітарно-побутові приміщення, кухня та підвал.

Після ремонту вдалося додатково відокремити кімнати для навчання української мови та релігії — раніше заняття відбувалися на кухні. Однак це ще не кінець — роботи проводитимуть на фасаді будівлі, це коштуватиме близько 150 тисяч злотих. Цей будинок внесений до ґмінного реєстру пам’яток, отже, ремонт треба проводити під наглядом реставратора.

— Наша домівка — це останнє приміщення зі сценою у Тшеб’ятові. Тож це певний парадокс: українці, яких сюди примусово виселили, врятували цю споруду, — каже Богдан Патра.

Будівля має майже 130 років.

— Така подія — це доказ того, що в людях є величезний потенціал. Кожну громаду можна мобілізувати, коли вона відчуває, що перед нею стоїть спільне завдання, яке потрібне всім. Саме це найбільше зміцнює та зцілює людей. У Тшеб’ятові до ремонту залучили приятелів, знайомих, просто небайдужих, і тоді виявилося, що гроші на роботи знайшлися. Це — історія успіху, і про це нам потрібно розповідати, — каже Мирослав Скірка.

Такі ініціативи завжди заохочують бути активними і надалі, продовжувати розпочату справу. У Тшеб’ятові це можна сказати і про старше, і про молодше покоління.

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*