08.01.2023
Все, що рашисти роблять викликає не страх, а ненависть
Григорій Сподарик ■ РОЗМОВА ■ №51, 2022-12-18 Президент Всеукраїнської Федерації "Спас" Олександр Притула говорить про перемогу над рашистами і плани федерації у Польщі. Тлумачить...
Степан Мігус ■ РОЗМОВА ■ №3, 2024-01-21
Розмова із запорожцем Олександром Притулою, президентом Всеукраїнської федерації козацького бойового мистецтва «Спас».
– Запоріжжя, історичний козацький край, нині у вогні війни з московським агресором. Частина – під окупацією ворога. Чи всі ці території, гордість України, колись стануть вільними?
– Сьогоднішня ситуація залежить не тільки від нас, але й від Європи та світу, що намагаються нам допомагати. Проте, на мою думку, роблять це надто обережно. Щоб більше нікому не загрожувати, «раша» має розпастися як держава-імперія. Час грає на Україну, проти путіна. Чим довше затягується війна, тим більше росіян починає охоплювати паніка. Коли весь демократичний світ за нас, то й поготів. Тому українці стоять попри все. Вистачить глянути на запорізьке місто Оріхів, на яке московські варвари за рік випустили близько п’яти тисяч артилерійських зарядів, тобто кожного дня було сім потужних атак, зокрема й ракетами. Там майже немає каменя на камені. Проте мешканці, які залишилися в місті, вірять у перемогу, а ті, котрі виїхали з окупованої території, не розбіглися та згуртовано допомагають. Тобто люди – об’єднані. Це значить, що надійде час та вони відбудують, відновлять усе. А українці – такі, їхня рішуча більшість є у всій Україні, та, зрештою, і поза її межами.
– Як члени очолюваної тобою організації долучаються до боротьби з російськими варварами?
– Сьогодні приблизно 80% тренерського складу козацького «Спаса» – на фронті. Семеро віддало за Україну своє життя. Чимало зазнало поранень, а серед них – важкопоранений віцепрезидент федерації Геннадій Поляков. Усе це ускладнило діяльність організації, тобто патріотичну підготовку дітей та молоді. На цей час ми виховали в козацькому дусі тисячі молодих людей, лише я – близько п’яти тисяч. З того, що знаю, крім тренерів, понад тисяча наших вихованців та їхніх батьків сьогодні на передовій боронять Україну. А ті, хто не воює, волонтерять, у різний спосіб допомагають Збройним силам України. Маємо, зрештою, неписаний закон: якщо один спасівський козак воює, то двоє, козак чи козачка, обов’язково волонтерять. Коли відбулося вторгнення орків у запорізький край, відпрацювали два наші крила – «Острів Хортиця» й «Острів Воля». Тоді пробудилися і російськомовні мешканці Запоріжжя й значною мірою перейшли на українську мову. Старші жінки готували коктейлі Молотова. Протягом століть московська імперія, зокрема й СРСР, намагалася русифікувати наш край. Однак козацький дух на Запоріжжі все-таки пробудився. Зараз Запоріжжя – це місто волі. Орки якось довідалися, що в Запоріжжі людям роздали 18 тисяч автоматів, тому вирішили в місто не заходити. Отже, хортицького козацького духу не здолати, бо піднялися майже всі.
– Ти виконуєш особливі завдання, про які говорити не можеш. Крім цього, відвідуєш країни Європи, організовуючи там «Спас» серед біженців та місцевої української молоді. Як тобі це вдається?
– Виїжджаю передовсім до сусідніх з Україною країн як волонтер. Насамперед хочу подякувати Ольштинському відділу ОУП і його ланкам за дуже активну допомогу Україні. Ви налагодили співпрацю з такими країнами, як Фінляндія чи Німеччина, від яких отримуєте допомогу для України. Співпрацюєте й із польськими містами та організаціями, наприклад, Ґданськом, який у межах Комітету солідарності Ґданськ-Запоріжжя допомагає нашому місту. Комітет підтримали легендарний Лех Валенса, а також кентшинський костел євангелістів, ольштинський Банк харчів і десятки інших підприємств, як хоча б Комунальне підприємство водогону й стічних вод. Після загострення війни я особисто відчув вашу підтримку. Додам, що ми співпрацюємо вже кільканадцять років, ще з мирних часів: раніше – у галузі культури й виховання дітей та молоді, а тепер активно й постійно допомагаєте нам чим тільки можна. Це той гуманітарний коридор, який створили ви з Ярославом Сломою (голова Комісії національних меншин сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства; активіст першої «Солідарності» в Ґданську – прим. авт.). Я така людина, що, коли приїжджаю за допомогою, не обмежуюсь тільки нею. Проводжу семінари, зустрічаюся з представниками влади, місцевими українцями та їхніми організаціями. Хочу теж організувати структури «Спасу» в Польщі, Німеччині, Швеції та інших державах. «Спас» повинен відкритися у Вроцлаві, в Ольштині, де групу «Спаса» і гопака організував студент місцевого університету Володимир Стецишин із Тернополя. Можливо, незабаром представництво буде й у Варшаві. Нам, українцям, треба єднатися, гуртуватися, де б ми не жили, куди б нас доля не кинула. Ми вже об’єдналися з Міжнародною федерацією бойового гопака, яка діє по Європі. Так буде простіше й легше давати відсіч ворогу, де б він не пробував діяти проти нас.
– Ваш загальноосвітній козацький ліцей у Запоріжжі планує налагодити співпрацю з Комплексом шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому. На якому етапі перебуває цей задум?
– Я особисто два рази побував у Ґурові-Ілавецькому і не тільки розмовляв про це, але й проводив заняття з молоддю. Їх дуже зацікавила історія козацтва, вони б радо ознайомилися з нею, відвідуючи Хортицю та інші цікаві місця. Наші ж учні мали б нагоду побувати у вас на Вармії та Мазурах або навіть на рідних землях ваших предків, з яких їх було депортовано 1947 року внаслідок злочинної операції «Вісла». Як це не дивно, але ми, українці, дуже мало знаємо одне про одного. Я робитиму все, щоб постійна співпраця тривала. Це ж я відчув, зустрічаючись із дирекцією, вчителями й учнями ґурово-ілавецької школи. Ми готуємо договір і домовилися спілкуватися тепер раз на місяць. Нам лише треба дочекатися перемоги над рашистами та закінчення війни. Тоді співпраця пожвавиться. Хотілося б, звичайно, співпраці також з українськими школами у Вільнюсі, Латвії та Естонії. Об’єднані, будемо непереможною силою, яка оберігатиме національні цінності й демократію в Європі, та й у світі.
– Україна має нині не лише московського ворога, але й корупцію навіть у високих державних структурах, наприклад у Міністерстві оборони. Як подолати це?
– Цей другий ворог, він страшніший за рашистську армію. Корупція роз’їдає не фронтовиків і саму армію, а її адміністраційні структури разом Міністерством оборони. Біда в тому, що різко змінювати це в умовах війни важко, бо можна знищити сам механізм забезпечення армії, а це зараз недопустимо. Є ще один, найстрашніший, внутрішній ворог – розбрат. Розбрат між українцями для цих двох перших ворогів вигідний. Тому вони підсилюють суперечки, говорячи, що мешканці західних територій нашої країни більші патріоти від східняків чи що одні бідніші від інших. А ще розбурхують мовне чи церковне питання. Каламутять воду, щоб легше було грабувати. Грабує зовнішній ворог, але внутрішній корупціонер – також проти українського народу. Сьогодні завдання президента України, на мій погляд, досить складне, бо треба воювати з двома ворогами.
– Як Європу й світ переконати, щоб рішучіше й однозначно підтримували Україну, а не шкодили їй, як це буває в деяких випадках?
– Сьогодні Україна боронить свою територію, щоб такого терору не було. Сьогодні Україна стала на захист світу добра від страшного зла, яке насправді загрожує всім нам. Навіть колишні прихильники «руского міра» в Україні вже це розуміють. Нехай цю небезпеку зрозуміє врешті вся Європа і не допустить до тиранії, більш рішуче підтримуючи Україну. Я б радив політикам встановити точку відліку рішучіших дій, бо рано чи пізно усе одно буде потрібно це зробити. Тобто – чи ти будеш в історії останнім покидьком, чи станеш героєм, який обрав сторону добра. Мене колись, зокрема, дуже стурбувала заява одного з чільних польських політиків, мовляв: «Зброю в Україну не будемо поставляти, бо будемо озброювати свою країну». У мене виникло питання: «А що ж ти робив до цього? Хіба не допоможеш Україні зброєю, знаючи, що москаль зараз прийде й до тебе, щоб запровадити страшний “рускій мір”?» Я б радив польським політкам не забувати про зміни в законодавстві росії, прийняті ще декілька років тому, де стверджується, що російська конституція і їхні закони вищі за міжнародне право. Уже тоді цивілізований світ повинен був бити на сполох. Фашизм у світі підіймає голову. Нині серцевиною фашизму є москва. Як не дивно, але це Європа й світ вигодували монстра, яким сьогодні є «раша». Згадаймо хоча б нафтові та газові угоди, суперкорисні для росії. За ці гроші фінансуються російські центри, пропагандистські засоби масової інформації у світі, спецслужби, мережі агентів, світовий тероризм, а в цей час світ спокійно собі спить.
– Створено «Спас», але поки що він тільки зростає. А де мистецтво про козацьку добу – історія, патріотичні чи пригодницькі фільми, популярна література, інші пласти творчого життя, які мають вплив на почуття патріотизму, викликають гордість і національну активність?
– Не таємниця, що знову ж таки на це все – освіту, історичні видання, кінематограф – російський вплив тривав і протягом останнього тридцятиріччя. Не говорячи вже про попередні роки й навіть століття. росіяни не хотіли дозволити розвитку української культури, розуміючи, що можуть втратити Україну. Не треба забувати, що за Януковича міністром оборони України був росіянин, і не простий громадянин цієї недодержави, головою СБУ – російський мільйонер-олігарх Хорошковський, а в парламенті – запроданці з партії ОПЗЖ. Додаймо до цього церкву московського патріархату – агентуру російських спецслужб, приспаних агентів, куплених ще в часи СРСР і пізніше, нинішніх зрадників та колаборантів, а ще так званих «ждунів». На початку 90-х років усе-таки вдалося відбудувати козацьку традицію. Допоміг у цьому перший гетьман українського козацтва В’ячеслав Чорновіл, потім – професор генерал-майор Володимир Мулява, який почав робити козацтво мілітаризованою силою, впроваджував також школи. Проте Володимира Муляву підкосив інсульт. Раптом з’явилися люди, котрі почали розколювати козацький рух, використовуючи й російське козацтво. Але дух українського козацтва – це вільні люди, а дух російського – служителі царю-батюшці. Наш «Спас» робив свої програми згідно з традицією та історією, але наших сил тоді було ще замало. Аж вісім років довелося витратити, щоб козацьке бойове мистецтво визнали видом національного спорту. Довелося навіть міняти для цього законодавство. Тільки у 2017 році держава затвердила, що Україна має такий, пов’язаний із козацтвом, вид спорту. І тільки в Запоріжжі за тридцять років вдалося відкрити 33 козацькі школи. Зараз ситуація змінюється. Тепер у Запоріжжі готують муніципальну програму, за якою вже з дитячих садочків будуть учити козацького патріотизму. Ми на цьому не зупиняємо наших планів, а продовжуємо їх реалізовувати й в Одесі, у Черкасах та в інших містах України, також за кордоном, як-от у Польщі. І наш спасівський рух потроху росте. Відмічу, що козацький рух серед українців зберігся, як би цьому не перешкоджали московські зайди, «свої» запроданці. Це він був однією з причин того, що від 2014 року добровольча армія успішно давала відсіч московським варварам, а після 24 лютого 2022 року молоді патріоти дали гідну відсіч другій «найсильнішій» армії світу. Тому я не боюся, що нам, українцям, де б ми не жили, не стане козацького духу, щоб подолати московських зайд і покарати їх за вчинені в Україні звірства. Нам вистачить вільного козацького духу Хортиці, притаманного українцям ще з часів Київської Русі. Згадаймо хоча б князя Святослава.