Григорій Сподарик ■ РОЗМОВА ■ №28, 2023-07-16

На «Етномандрівці» в Круклянках свої книжки про акцію «Вісла» і концтабір в Явожні презентував історик Євген Місило. У короткій розмові він говорить про цінність безпосередніх зустрічей та нову публікацію.

– Яким було зацікавлення вашими книжками?

– У Круклянках на цьому заході я вперше. Організатори говорили, що тут книжок ніхто ще не продавав. І, дійсно, небагато людей купує, але багато приходить, гортає, шукає своїх близьких, які були в Явожні.

– Яке значення мають для вас такі зустрічі?

– Найціннішими є розмови з нащадками в’язнів. Від них часто отримую додаткову інформацію про тих, чиї прізвища є в моїй книжці. Це цінно й тому, що я закінчую другий том про Явожно, в якому будуть прізвища та біограми 550 в’язнів, засуджених військовим судом у Кракові до смертної кари чи ув’язнення. Це стосувалося й сотні жінок. Це біограми людей, котрі були закатовані, загинули в Явожні або померли в тюрмах. Для цього тому шукаю свідчення сімей, які часто понад 70 років нічого не знали про долю близьких. Розмови, що я провів також тут, в Круклянках, для мене є доказом того, що варто ще шукати інформацію, бо не все знаємо й не все описано. Важливо також знайти фотографії, оскільки вони лишають образи цих людей у нашій пам’яті. Фотографій з того часу – дуже мало. Тому кожна з них, не лише ті, які знаходжу в архіві, але також із сімейних архівів, для мене – неоціненна. Саме тому варто стояти годинами на сонці та розмовляти з людьми. Я це люблю.

– Коли нова праця вийде друком?

– Думаю, що це буде цього року. Шістсот сторінок уже зверстано, і вони пройшли коректу. У цьому томі є біограми засуджених до смертної кари, ув’язнення і замордованих. Підібрані також фотографії. Запізнення спричинене тим, що я досить довго чекав на персональні акти слідчих функціонерів, суддів, прокурорів, які діяли в Явожні. Їх понад сотня. Інформацію про них також хочу подати в новій книжці.

– Чому це важливо?

– У книжці  покажу й вкажу прізвища жертв, але також хочу оприлюднити прізвища тих, хто знущався з них в ході слідств – це функціонери Міністерства безпеки, прокурори чи судді. 

– Їх так і не зустріло справедливе покарання?

– Що гірше – у ході слідства, проведеного Інститутом національної пам’яті через 15 років, не було встановлено не лише прізвищ мучителів, але досі жодна з їхніх жертв не дочекалася визнання того, що є постраждалою від сталінських репресій. На відміну від поляків, дуже часто покараних тим самим краківським судом, які обов’язково отримали право до посмертної реабілітації й відшкодування. Отже, ця книжка задумана саме в такий спосіб, щоб, з одного боку, бути свідченням репресій, яких зазнали українці, в’язні Явожна, а з другого – свідченням пасивності теперішньої юридичної системи. Вона не дає нащадкам потерпілих українців провести реабілітаційні процеси й нічого не робить, щоб покарати заочно чи посмертно тих, хто виносив вироки. Можна дійти висновку, що і вироки, і ті, хто їх виносив, діяли відповідно до закону.

– Актуальні події, пов’язані з війною, можуть вплинути на зміну такої позиції?

– Я радше не вірю в зміну політики польської держави щодо українців, котрі стали жертвами акції «Вісла» та в’язнями Явожна. І тому пишу книжки. Цілком усвідомлюю, що минуло тридцять років від падіння комунізму, системи, яка призвела до депортації та ув’язнення в колишньому німецькому нацистському концтаборі 4 тисяч українців, зокрема жінок та дітей. Протягом тридцяти років цих дій не засуджено як злочин, хоча вони були протиправними. Може, до цього колись дійде, коли Україна буде настільки рівним партнером для польської держави, що питання ексгумації жертв чи акції «Вісла» не залежатимуть від політики держав. Моя праця має документальний характер. Ця книга для мене є моєю реабілітацією й визнанням цих людей за безвинних жертв тому, що я показую механізм, який довів до депортації чи ув’язнення, показую, як порушено кримінально-процесуальний кодекс та інші закони. Сьогодні такі дії минулого в юридичних категоріях визначено як злочин з боку судової системи. Але попри це людей надалі вважають справедливо засудженими без права до реабілітації. Мої публікації – це готовий доказовий матеріал, час на який прийде, коли польська держава дозріє до визнання українців – жертв акції «Вісла» та Явожна –  жертвами сталінських репресій. Тоді вистачить взяти мою книжку до рук – і  там будуть прізвища жертв, злочинців, номери судових актів, статей, котрі використовували для засудження, акти звинувачення, протоколи судових справ. Це вказує на порушення всіх можливих законів. Що тоді зробить із цим прокурор чи суддя, то вже не моя справа.

Поділитися: