Григорій Сподарик ■ РОЗМОВА ■ №27, 2023-07-09

Розмова з Катажиною Якубовською – Кравчик, керівником кафедри україністики Варшавського університету.

Історія Варшавської україністики, це 70 років. Ви з нею зв’язані, ще як студентка від більше 20-ти. Як кафедра змінилася за цей час?

Щоб навчання було привабливе для студентів, потреб ринку й суспільного оточення, то воно мусить постійно актуалізуватися. Тому студентів нині вчать зовсім інакше ніж нас колись. Зараз сильну ставку робиться на навчання англійської мови та навчання студента розуміти сучасність у широкому культурно-суспільному контексті. Йдеться про те, щоб підготувати людей готових піти у світ і бути там “послами України”. 

Хто обирає таку освіту?

Від років перш за все є це вибір поляків, які цікавляться тим що відбувається за нашим східним кордоном. Вони також десь на певному етапі зустрілися з українською культурою, яка їх захопила. Інакше ніж в минулому тепер студенти які виводяться з української меншини трапляються дуже рідко. Деякі приходять до нас тому, що даємо можливість паралельно вивчати українську і англійську мови. Вони вважають, що таке поєднання мови сусіда зі сходу і мови контактів у світі дає перспективу. І це підтверджується, бо багато наших студентів знаходять роботу в неурядових організаціях, державній адміністрації, також хоч менше – в масмедія і дипломатії. Отже, таке поєднання, здається, має силу підготовки до промування українських справ у ширшому суспільному середовищі. Від років з’являються в нас також студенти громадяни України, які наприклад в Польщі закінчили середню освіту. Зараз є ще велика група біженців в основному з Харкова і околиць. Вони користуються можливістю безплатного навчання в нас. Що цікаво є це особи, які приходячи до нас між собою спілкувалися російською мовою. Тепер це змінюється, що показує, що є ми також місце де такі люди можуть віднаходити свою українську ідентичність. 

Серед студентів громадян України напевно є такі, які знають мову. Яка тут може бути мотивація при вступі?

Україністика, це не виключно мовна школа. Наші програми навчання так конструюємо, щоб допомогти студентам зрозуміти українську історію, ідентичність, місце української культури у світі та зрозуміти процеси зв’язку літератури з ідентичністю та суспільно – політичним життям. Звичайно ми навчаємо української мови, але це не єдина ціль студіювання. Ма даймо знання які дозволять з українськими темами працювати в різних місцях і робити це компетентно. А як знаємо у сучасному світу такої фаховості щодо українських питань часто бракує. За допомогою різних проектів, в тому числі індивідуалізації навчання, чи виїздів для студентів стараємося дати їм також практичні вміння. Потім вони їх використовують виконуючи конкретні проекти з популяризації української культури чи беручи участь в публічних дебатах, круглих столах тощо. Отже йдеться нам про те, щоб наші випускники не тільки мали знання про Україну, але практично використовували їх у публічному житті. Для прикладу – щоб зробити якийсь проект пов’язаний з українською культурою, то треба вміти написати його бюджет, знати до кого зголоситися про фінансування, розписати різні рівні цього проекту, розрахувати тощо. Скоріше ми таких вмінь вчили на ведених мною заняттях з анімації культури, тепер це відбувається  в рамках проектів індивідуалізації навчання. Таким досвідом діляться зі студентами працівники кафедри, які самі є практиками в ділянці культурної анімації чи дипломатії, або масмедіа. Ми запрошуємо також зовнішніх експертів,на гостинні лекції, в тому числі з України, під час яких розповідають про функціонування різних установ. 

Як вплинула війн Росії проти України на ваше функціонування?

Це був шок для нас всіх, при тому ми мали свідомість, що в цей час наше місце на в університетських лавах, а в дії, хоча б у плані допомоги біженцям. Ми організували збірки ліків і зразу відкрили центр мовної допомоги. Безкоштовно ми перекладали всякі документи, перш за все були це юридичні і медичні тексти. Такі переклади були найбільш потрібні і водночас найскладніше було їх знайти на ринку. На кафедрі маємо двох присяжних перекладачів, які також включилися у цю допомогу. Ця робота дуже часто повязувалася з величезним психологічним обтяженням оскільки терміново були потрібні переклади текстів для онкологічного лікування чи госпіталізації дітей. Водночас ми постійно мали свідомість, що саме це в той момент є нашим головним обов’язком. Троє працівників, в тому числі я, написали польсько-український розмовник для вчителів у школах, щоб полегшити їм комунікування з учнями-біженцями. Матеріал знаходився у вільному доступі онлайн і додатково містив звукові записи з правильною вимовою. Ми зробили також переклади повідомлень, які з’являлися у міському транспорті в Варшаві та загалом в міському просторі. Ми як кафедра співпрацювали також при відкритті велико-форматної виставки робіт Остапа Лозинського “Тривога”. Актуально наші працівники ведуть також інтенсивний курс польської мови для біженців. Думаю, що важливою є також наша міжнародна діяльність – м.ін. на університеті у Відні ми розмовляли про те, як про Україну говорити світові. Як показати з одного боку імперіалізм російською культури, а з другого – окремішність і привабливість української. На жаль не всі мешканці Європи та світу мають свідомість цього, що українська культура на є чимось новим і має свою багатовікову тяглість. 

Війна була також важливим моментом вашої ювілейної конференції і появлялася не лише у доповідях. Одна з професорок згадувала свого студента який загинув на передовій. Потім говорила про збереження української ідентичності та ціну свободи.

Співпраця з колегами з України, це одна з головніших наших активностей. В час війни вона набрала особливого значення. В нашу діяльність просто вписана підтримка українських науковців та університетів. Ми співорганізували багато конференцій з різним українськими університетами, в тому числі у Глухові, якого україністика зараз мабуть найбільш висунута в околиці кордону з росією і фронту. Ми також працевлаштували дві дослідниці які мусіли втікати з України і пропонували докторантам стипендії та стажування. Йшлось ро те, щоб з одного боку вони в спокою могли попрацювати над своїм дослідницькими темами користуючися інфраструктурою університету, а з другого – було бажання допомогти їм якось у це й найскладніший час. 

Чого бажати варшавській україністиці і україністам з нагоди 70 ювілею?

Найбільш вимріяним побажанням мабуть кожного україніста є те перемога і поява миру в Україні. Щоб ми знов могли промувати українську культуру саме в умовах миру і діалогу. 

Поділитися: