Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №27, 2023-07-09

15–16 червня цього року з нагоди 70-річчя кафедри україністики Варшавського університету відбулася Міжнародна наукова конференція, головною темою якої були традиції та виклики українознавчих студій у сучасному світі. Під час конференції виголошено близько 160 доповідей у 17 секціях. 

Захід відбувся під почесним патронатом посла України в Польщі Василя Зварича. 

– Я надзвичайно радий бути серед вас, оскільки саме в цьому місці бачу майбутнє України, – відзначив український дипломат. Він також подякував науковцям за працю й виховання молодого покоління, яке будуватиме спільне українсько-польське майбутнє. Василь Зварич висловив сподівання про те, що Україна швидко стане членом ЄС та НАТО, і фахівці, яких зараз виховують на кафедрі україністики, будуть потрібні для роботи в різних установах. Знання української мови чи культурних контекстів знадобиться й після перемоги над агресором під час відбудови України. 

– Від того, як добре знатимемо себе, залежатиме наше спільне майбутнє в Європі, – наголосив Василь Зварич. 

Тим часом в. о. керівника кафедри Катажина Якубовська-Кравчик була впевнена, що конференція допоможе в розв’язанні важливих наукових питань й буде нагодою обмінятися науковим досвідом та напрацюваннями. Вона також підкреслила, що кафедра не лише здійснює дослідження з україністики, але також поширює українську культуру й навчає молоді українські кадри. 

Варшавська україністика є найстарішою в Польщі та однією з найстаріших у Європі. Кафедра, яку створив професор Пшемислав Зволінський, безперервно функціонує з 1953 року. Довгі роки її завідувачем був лідер нашої громади в Польщі Стефан Козак. Розвиток польсько-української наукової співпраці, взаємодія зі світовими осередками україністики, наукові конференції, відкриті лекції, круглі столи, доповіді в школах, видання підручників, словників та монографій – це лише фрагменти сучасної діяльності кафедри.

У ювілейній конференції взяли участь науковці з Польщі, України, західних країн Європи, США та Канади. У довгому списку тем не оминули й головної – сучасної війни. Дослідники, зокрема, говорили про сакралізацію мови в час війни, її зображення в текстах українських пісень, а також посланнях глави УГКЦ Святослава (Шевчука), інновації в текстах українських медіа на воєнну тематику, стратегії консолідації українського суспільства в медійному просторі 2022–2023 рр., особливості назв волонтерських організацій на підтримку української армії, об’єднавчі процеси та конфлікти в сучасній Україні тощо. Інші доповіді стали нагодою згадати про проблеми української ідентичності, збереження традиційного ремесла, сучасну літературу, доцільність вживання англіцизмів в українській мові та методику її ефективного викладання.

Цікаву доповідь про історичну пам’ять й українську ідентичність виголосила Ірина Телегуз із Українського державного університету ім. М. Драгоманова в Києві. Дослідниця зауважила, що міграція українців, як у далекому минулому, так і зараз, породжує низку питань щодо збереження їхньої національної ідентичності. Вона нагадала, що ідентичність як поняття почало формуватися в умовах російської імперії. Тим часом українська ідентичність потужний поштовх  для розвитку отримала після І Світової війни в часи боротьби за українську державу та діяльності національних урядів.

Тоді постало питання про етнічні землі, межі держави й те, що частина мешканців була вимушена залишити ці території. Для них важливим чинником збереження національної свідомості стала історична пам’ять та відповідна інтерпретація минулого, що відрізнялася в тогочасній імперії та за її межами в діаспорі. «Маніпуляція цією пам’яттю становить незмінну частину сучасної гібридної війни росії», – зазначила дослідниця. Століття тому ті, хто мусив утікати з рідних земель, мобілізувалися, щоб створити за кордоном українські освітні установи, інститути та організувати видавничу діяльність. «Це сприяло тому, що пам’ять про свою історію, видатних діячів, батьківщину втілювалася не лише в площині особистої пам’яті й спогадів про свій досвід, але й через інституційну діяльність, яка дозволила зберегти тяглість від першого покоління мігрантів до їхніх дітей і наступної хвилі міграції», – зазначила Ірина Телегуз. Вона навела соціологічні дані про те, що сучасні українські студенти майже повністю відмовилися від радянської ідентичності – цей показник становить 97%. Разом із тим 99% студентів заявили, що сприймають росіян лише в значенні «ворог». «Це вказує на важливість пам’яті про історичне минуле, бо вона визначатиме майбутнє», – наголосила дослідниця. Вона закликала також пам’ятати про ціну захисту й свободи в наші дні та вважає, що це допоможе зберегти українцям національну ідентичність навіть далеко від батьківщини.

Явище усних історичних свідчень про українські протести й політичні акції 1989–2014 рр. описала Олена Чебанюк з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України у Києві. Дослідниця підкреслила, що сьогодні в Україні усні історичні свідчення викликають найбільше зацікавлення та є найпопулярнішим сегментом різноманітних гуманітарних досліджень. Це зумовлено, між іншим, сьогоднішніми подіями. Водночас вона зауважила, що сучасна українська молодь дуже мало знає про протести до 2014 року, а якщо пам’ятає Помаранчеву революцію, то радше в критичному контексті. Тексти усних свідчень дуже важливі для розуміння культурно-історичних явищ – їх вивчають історики, антропологи чи психологи. «Вони показують – що та в яких формах зберігається в пам’яті», – відзначала Олена Чебанюк. Дослідниця зауважила, що під час збирання матеріалу важливо створювати відповідну атмосферу, в якій людина може відкритися. Проблемою можуть бути також «фальшиві спогади». Ідеться про ситуації, коли людині дуже важко, наприклад, через віддаленість подій у часі, відтворити свої спогади чи переживання. Крім того, наші спогади можуть змішатися з тим, що було написано у фейсбуці, друкованих матеріалах чи показано на телебаченні.

Література для дітей в умовах війни – це ще один тематичний блок, висвітлений у межах конференції. Дослідниця Віталіна Кизилова з Луганського національного університету ім. Т. Шевченка зосередилася на тому, як така література допомагає долати травми. «Завдання сучасних авторів – писати тексти для дітей, що пояснюють реальність і дозволяють упоратися з травмою», – розповідає дослідниця. Для цього найбільш придатним є жанр казки. Як зазначають науковці, саме вона дає можливість пропрацювати драматичний досвід. Її використовують під час надання психологічної допомоги, щоб проговорити з дітьми їхні емоції й травматичні події. Прикладом сучасних терапевтичних історій для дітей є «Казки на листівках 22» письменниці Галини Вдовиченко та художниці Анастасії Пономарьової. Варто зауважити, що письменниця майже не вживає у своїх текстах слово «війна», але зображує її на рівні тем і казкових образів. Наприклад, іграшковий ведмедик чекає повернення дівчинки, яка під час вибухів затуляла йому очі, щоб не було страшно. Авторка обігрує також тему втрати рідного дому, розлуки – покинуті дітьми іграшки шукають своїх маленьких господарів. У іншій казці авторка зображує війну, як шторм і протистояння двох кораблів – доброго паперового та поганого залізного. 

Завдяки вільному доступу до багатьох доповідей в онлайн-форматі можна було ознайомитись із думкою дослідників щодо багатьох питань: про справжній вигляд козацьких шароварів, сучасне українське гончарство чи навіть гастрономію в чоловічій літературі. Остання стосувалася кулінарних мотивів у книжках популярних письменників Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Андрія Любки. Олена Маланій із Волинського національного університету ім. Лесі Українки в Луцьку, говорячи про чоловічий гастрономічний дискурс у сучасній українській літературі, згадала описи кавування, делікатесів, кнайп (невеликі заклади харчування, де подають насамперед спиртні напої – прим. ред.) й домашніх застіль, бажання їсти, пити та відкривати для себе локальний туризм. «Герої сучасних книг та самі автори-чоловіки ламають споконвічні стереотипи й відстоюють своє право панувати на кухні. Чоловічі смаки, кулінарний антураж створюють специфічну гастрономічну поетику й диктують нові синтетичні жанри», – зазначила дослідниця. 

Довгий список тем конференції показує, що сучасні й майбутні студенти не повинні мати проблем із натхненням щодо подальшої наукової діяльності. Кухня української меншини в Польщі або стратегії збереження пам’яті та ідентичності напевно знайдуть свого дослідника.

Поділитися: