Наше слово

24 серпня ми святкуємо найвеличніше свято для кожного українця – 32-гу річницю Незалежності України. Може, з часом у цей день відзначатимемо річницю Відновлення Незалежності, адже наш народ віками прагнув жити у своїй державі, де своя правда і сила, і воля. Наші достойники вже не раз проголошували незалежність України – та не судилося її втримати. Але 24 серпня – це день, сповнений не лише гордістю за Україну, а й смутку, що досі триває кривава боротьба за майбутнє нашого народу.

Десятий рік точиться війна, з якою пішов на нашу землю східний сусід. Найжорстокішою вона стала, коли росія торік, 24 лютого, розпочала повномасштабну її фазу. Коли на міста й села посипалися бомби та ракети, коли в Україні не залишилося безпечних місць. Тисячі наших земляків, переважно жінки з дітьми, виїхали за кордон. Найбільше біженців прийняла дружня Польща. У день нашого великого свята ще більше жовто-блакитних прапорів замайоріло на будинках, храмах, вулицях польських міст і сіл. Мені випала нагода побувати на урочистостях із нагоди 32-ї річниці Незалежності України, які влаштували парафіяни греко-католицької церкви у місті Члухові Поморського воєводства. Поряд із поляками молилися й українці, які вже півтора року отримують прихисток від війни в цьому затишному місті, серед людей, які розуміють їхній біль і страждання. Після служби у храмі вдалося поспілкуватися з його настоятелем Артемом Наконечним, місцевими жителями й нашими земляками. Усі вони побажали якнайшвидшої нашої перемоги, мужності воїнам, незламності духу всім, хто бореться з ворогом на українській землі. 

Валерій Осипов, керівник секретаріату Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України. На фото автор новини з біженцями з України та мешканцями міста Члухів.

Поділитися: