13.12.2022
«Час усіх нас наздогнав»
Дмитро Десятерик ■ КУЛЬТУРА ■ №46, 2022-11-13 Провідний український художник Матвій Вайсберг народився 28 грудня 1958 року в Києві у родині шахіста Семена Вайсберга...
Аліна Кувалдіна ■ РОЗМОВА ■ №33, 2023-08-20
Олександр Грехов – в минулому айтівець (працівник IT-сфери), а зараз – відомий український художник та ілюстратор. Широкої популярності роботи художника набули після виставки «Квантовий стрибок Шевченка» у 2019 році, де він зобразив поета в образах різноманітних історичних та вигаданих персонажів. Тоді на нього обвалилася як лавина захоплення, так і шквал критики. Її організували Національний музей Шевченка і Київський метрополітен у намаганні осучаснити образ Кобзаря. Портрет Шевченка в образі магістра Йоди хтось украв, а в образі Маріо пошарпав, намагаючись зняти. Після цього в Олександра відбулося ще кілька різних персональних виставок в Україні та за кордоном. Як ілюстратор він співпрацює з медіа, великими компаніями (Coca-Cola, АТБ, Сільпо, Rozetka, Приватбанк), з Національним музеєм Тараса Шевченка, Музеєм мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків, фондом «Таблеточки», The Ukrainians, також створює зображення для різноманітних громадських ініціатив. Особливої популярності в соціальних мережах набули ілюстрації художника про російсько-українську війну та на інші гостросоціальні теми.
Олександр розповів «Нашому слову», що йому подобається в роботі з медіа, які речі допомагають залишатися продуктивним та як, на його думку, деяким митцям вдається стати своєрідним «голосом» свого часу.
– Ви багато малюєте для медіа. Чи відгукуються вам усі публікації, котрі ілюструєте? Чи є теми, на які б не погодилися малювати?
– Сказав би так, що субʼєктивно невеликий відсоток публікацій, як на мене, може бути заслабким, але тотальна більшість – це про цінності, які сам розділяю. Це права людей, рівність, відповідальність росії за свої злочини тощо. Це все треба проговорювати.
Мені просто ніколи навіть не пропонували ілюструвати «джинсу», піар якихось політиків чи ставки на спорт, наприклад. Тому й відмовлятися нема від чого.
– Що вам найбільше подобається в співпраці з медіа та які складнощі виникають?
– Це здебільшого знову про цінності, можливість доповнити тексти ще й візуально, щоб залучити більше читачів. Складнощі, як і в багатьох інших проєктах: треба зробити ілюстрацію «на вчора».
– У ваших серіях робіт, побудованих на переосмисленні історичних персонажів, велику роль грає зміна контексту на більш сучасний. Чи будь-якого історичного або культурного діяча можна винести з його контексту так, аби він набув, а не втратив актуальності?
– Будь-кого можна, це просто люди, а не міфічні персонажі. Але тут вже питання – для чого це робити в кожному конкретному випадку, чи зʼявляються нові сенси після такого перетворення, бо й у мене не завжди виходить привнести щось нове.
– Як ви допомагаєте собі налаштуватися на роботу в такий стресовий час? Чи є у вас особливі ритуали або обставини, котрі допомагають?
– Тут все просто – намагаюся висипатися, наскільки це зараз можливо. Виспаний митець – продуктивний митець.
– На вашу думку, яка роль наївного мистецтва та гумору під час війни?
– Головна для мене – це зменшення стресового навантаження від новин, які зараз здебільшого жахливі. Навіть якщо потім десять людей напишуть в особисті «дякую», то картинка була не просто так, і цим людям стало трохи легше жити життя.
– Ваші ілюстрації дуже влучні та легко «відкликаються» у великої кількості користувачів соціальних мереж. Як ви думаєте, завдяки чому вам вдається так чітко підбирати образи, актуальні зараз в українців? Чому, на вашу думку, загалом одним митцям вдається ставати «голосом» свого часу, а іншим – ні?
– Це простота, наївність, подекуди незграбність (досі все малюю просто на телефоні, а потім вже доробляю, якщо потрібно) – це все близько людям. Не записую себе в список «людей-голосів», а просто документую, що відбувається навколо, але для цього треба виходити зі своєї бульбашки. Люди в інстаграмі, фейсбуці і люди на вулиці – це різні люди, і коли знаходиш місток, яким можна всіх обʼєднати, то напевно і стаєш тим самим «голосом».
– Багато ваших робіт пов’язані з темами гендерної рівності та прав ЛГБТК+. Чи доводилось вам через це стикатися з хейтом або погрозами від консервативної частини суспільства? На вашу думку, чи стають українці більш толерантними під впливом війни?
– Постійно. Це та стабільність в житті, яка завжди зі мною. Якщо не буде хейту, то стану переживати, що щось трапилося жахливе з цими людьми (посміхається). Більш толерантними українці стають, так. Зараз стали більш видимими представники ЛГБТК+, що пішли захищати країну, бо любов до своєї країни не залежить від статі. Підсвітилися проблеми, які були й до цього, але з війною стали ще проблемнішими, як-от можливість одностатевих шлюбів, особливо коли хтось з партнерів/ок служить тощо. Чи залишиться ця позитивна динаміка й надалі, не знаю. Війна триває, і все може змінитися.
– Нещодавно до Польщі почав курсувати потяг, прикрашений вашими ілюстраціями. Розкажіть, будь ласка, про нього детальніше.
– Я робив це на замовлення Port.agency до виходу нового сезону «Голос країни» (музичне шоу на каналі «1+1»), яке цьогоріч буде проходити в Польщі. Цей забрендований потяг Укрзалізниці мандруватиме між Києвом та польським Хелмом, на ньому зображені українські пташки-музичні інструменти: Бджолоїдка, Лелека, Плиска жовта й інші, що мігрують в інші країни, але потім завжди повертаються додому.