Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №23, 2023-06-11

Камерний хор «Credo» на Міжнародному фестивалі церковної музики в Білостоці

Уже в 42-й раз хори з усього світу зустрілися у Підляській опері і філармонії у Білостоці на найбільшому святі сакральної пісні – Міжнародному фестивалі церковної музики «Гайнівка 2023». У конкурсних прослуховуваннях взяв участь камерний хор «Credo» з Луцька. Він став лауреатом ІІ місця у категорії аматорських хорів. Ще до виступу вдалося порозмовляти з диригенткою Катериною Токало та Надією Севрюковою, вчителькою луцького ліцею № 9, яка співає у хорі. 

– Насамперед розкажіть про ваш хор. 

Катерина Токало: Ми – церковний хор парафії Холмської ікони Божої Матері з міста Луцька Волинської єпархії Православної церкви України. Служимо на богослужіннях з 2009 року. Звичайно, що склад хору змінився і храм сам змінився: від дерев’яного – він зараз стає мурованим. Будується церква і будується хор. 

Починали ми з невеличкого складу, зараз трошки його розширили. Хоча ми є аматорським хором, маємо амбіції і бажання співати складнішу музику та приймати участь у конкурсах для розвитку, збагачення і обміну досвідом.

Надія Севрюкова: Ми – парафіяльний хор, тобто ми супроводжуємо кожну Службу Божу, вечірні, літургії, свята. Збираються однодумці, люди, захоплені хоровим співом. Далеко не всі є професіоналами, але ми намагаємося доносити слово Боже своїм співом до людей.

– Цікаво чути, що ви з парафії Холмської ікони Божої Матері. Відомо, що саме в Луцьку зберігається зараз ця чудотворна ікона, яка віками була в Холмі.

Надія Севрюкова: Це ікона XI століття, найшанованіша ікона Київської Русі. 

Катерина Токало: У неї така багатостраждальна історія. Її оригінал зараз знаходиться в музеї Волинської ікони, а в храмі в нас – копія. Це старовинна ікона такого світового значення, і саме наш храм носить ім’я Холмської ікони Божої Матері.

– Ви зараз берете участь у Міжнародному фестивалі церковної музики в Білостоці. Чи були якісь складнощі, аби приїхати на цей конкурс?

Катерина Токало: Так, були складнощі, я взагалі думала, що ми не виїдемо, тому що Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, яке відповідає за релігію, нам відмовила у перетині кордону за останнім наказом президента України. І ми зверталися у Міністерство культури, готували дуже велику кількість додаткових документів. Все-таки нам дали дозвіл, хоча не в повному складі випустили чоловічу групу. Четверо чоловіків не змогли приїхати, тобто ми тут неповним складом. 

– Які твори підібрали на цей фестиваль?

Катерина Токало: Ми обрали виключно український репертуар, щоб в хронологічному порядку показати палітру стилів української музики. Розпочинаємо з давньоукраїнської монодії, потім співаємо українське бароко, далі XVIII століття, класицизм, український романтизм і сучасну музику. Може, це не вся палітра української музики, бо неможливо все виразити в одному конкурсному виступі. 

– Як ви готувалися до конкурсу?

Надія Севрюкова: Зазвичай у нас дві репетиції на тиждень. Перед фестивалем ми збиралися практично через день. Мусили більше часу приділяти підготовці, бо розуміли відповідальність виступу на цьому фестивалі. 

– Чи раніше ви вже брали участь у цьому заході?

Катерина Токало: Ні. Колись, понад 20 років тому, у фестивалі приймав участь наш потужний Архієрейський хор «Оранта» з Луцька. Однак ми тут вперше. Це була, до речі, моя мрія. Мені ще кілька років тому здавалося таким недосяжним, що ми можемо поїхати на міжнародний конкурс, але мрії збуваються. Я дуже рада, що нам вдалося і ми тут.

– Які ваші сподівання? 

Катерина Токало: Місця, нагороди – мене це не хвилює, ми розраховуємо на те, що покажемо частинку своєї душі і поділимося своєю музикою, тим, що ми готували. Моя мета – максимально душевно це показати, щоби нам не завадив страх сцени. 

Надія Севрюкова: Чесно, ми приїхали не за місцями. Ми хочемо поділитися чимось своїм, подивитися, навчитися багато нового і трішечки вирости. Ми – камерний хор «Credo», і наше кредо – це духовність, постійний розвиток.

– При нагоді хочеться запитати, як зараз ситуація в Луцьку?

Надія Севрюкова: У Луцьку в нас відносно спокійно. Слава нашому ЗСУ, що вони охороняють небо. Часом бувають тривоги, але під прямі обстріли Луцьк потрапляв тільки кілька разів. А так відносно спокійна ситуація.

– Як війна вплинула на роботу хору?

Надія Севрюкова: З початку війни, перші місяці, дуже змінилася наша праця, тому що багато хто виїхав за кордон, зокрема наша керівниця. Вона була змушена виїхати з маленькими дітьми в Чехію. 

Першу літургію у нас співало семеро людей, тому що був великий розпач, була неочікуваність, невідомість майбутнього. Але згодом ми зрозуміли, що маємо продовжувати нашу роботу і з’явилася більша єдність, розуміння, що ми маємо бути кожен на своєму місці. На Великдень нас співало на всеношній восьмеро людей. Казали, що саме в пасхальну ніч велика вірогідність обстрілів. Але ми впоралися. 

Коли ми їхали в Литву на міжнародний конкурс, то наша регент керувала підготовкою хору з Чехії. Вона казала по вайберу, по телефону, що нам робити, і ми намагалися готуватися без неї. Згодом ми всі зустрілися у Варшаві. Ми їхали з Луцька, наша пані Катерина їхала з Чехії, а ще були окремі хористи, що побували в Польщі. Ми зустрілися у Варшаві і вже звідти їхали в Литву на міжнародний конкурс. Згодом всі повернулися, зараз більшість наших хористів, практично сто відсотків, у Луцьку. Тому й у нас репетиції увійшли у звичайний режим. Працюємо. Кожен на своєму місці. Тримаємо оборону України, як можемо.

Катерина Токало: Складно психологічно. Кожен травмований, кожен у своїй раковині, як равлик, навіть підсвідомо, не розуміючи того. Тому важко клеїти до кучі колектив. Однак, якби не спів і не церковні служіння, було би ще складніше. Це нас тримає. Ми не розпалися, а багато аматорських колективів і церковних хорів просто розпалися. Ми тримаємося кучі, робимо по можливості благодійні концерти. Це і для реабілітації громадян, і якісь кошти, звичайно, вони мізерні, збираємо на ЗСУ. Ми на своєму місці, намагаємся тримати фронт, тримати себе і не падати духом.

Поділитися: