Григорій Сподарик ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №6, 2024-02-11

У листопаді 2023 року представники Музею народної архітектури в Сяноці викопали дзвін, знайдений на місці церкви святого Миколая в селі Манів (ґміна Команча Сяніцького повіту). Найімовірніше, місцеві українці закопали його під час нацистської окупації. Після – їх було депортовано в межах акції «Вісла», а дзвін на десятиліття залишився в землі. Тепер став знахідкою, яка пожвавила місцеву громаду, оскільки це ще один дзвін, знайдений у цій околиці.

У 2006 році ідентична знахідка мала місце в сусідньому селі Бальниця. Дзвін потрапив у музей просто неба в Сяноці, де зберігається й досі. Мешканці Команчі, особливо греко-католики, побоюються, що така ж доля очікує на дзвін із Манева. Тому ще минулого року почали заходи з метою повернути його громаді. Формальні питання взяли на себе війт ґміни Команча Роман Бздик та місцевий греко-католицький парох отець Андрій Журав. Слід зауважити, що в грудні минулого року Рада ґміни Команча одностайно прийняла постанову про бажання повернути дзвін із Манева. У поясненні до постанови згадано історію дзвона і його характеристику. Він багато оздоблений, відлитий у відомій дзвоноливарні Фельчинських у Перемишлі. На рельєфі зображено фігури святих: Петра, Павла, Якова і Йосифа. Діаметр становить 83 см, вага – понад 300 кг. У документі підкреслено, що дзвін є вагомою частиною історичної спадщини й має сентиментальну цінність для мешканців, предки яких жили в Маневі та околицях. «Приймаємо рішення про отримання дзвона у володіння ґмінної спільноти, керуючись шанобливим ставленням до релігійного життя, яке в нашій ґміні залишається постійно активним.

Дзвін стане не лише цінним експонатом, але також частиною місцевої церковної архітектури, яку часто будуть використовувати», – зазначено в поясненні до постанови Ради ґміни Команча від 19 грудня 2023 року. Документи з проханням про передачу дзвона потрапили до реставратора архітектурних пам’яток музею в Сяноці та інших установ. Серед них було й маршалківське управління Вармінсько-Мазурського воєводства та місцева комісія у справах нацменшин. Питанням особисто займаються її голова Ярослав Слома та член і заступник голови сеймику Збишко Хомза. «Не лише як політичний діяч, але й представник української громади заявляю, що зроблю все можливе, щоб дзвін потрапив туди, куди хочуть автори цього звернення. Вірю в позитивне завершення справи, що стане гарним вшануванням пам’яті тамтешніх українських мешканців, які внаслідок депортації потрапили й у наш регіон», – відзначив Збишко Хомза. Саме на факт переселення колишніх мешканців на північ Польщі та їхнє занепокоєння долею дзвона вказано в листі від 7 січня цього року, який потрапив до сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства. Його автори відзначають, що цією справою цікавляться також нащадки переселенців у США та Канаді. «Ми прагнемо, щоб після 80 років тиші звук дзвона наново лунав на території нашої ґміни», – пишуть автори звернення й просять посприяти їхній ініціативі.   

Справу дзвона після того, як його було викопано,  широко висвітлювали місцеві та загальнопольські медіа. У коментарях представники музею в Сяноці підкреслювали, що не є власником знахідки, а лише зберігають дзвін до часу прийняття остаточно рішення місцевим реставратором архітектурних пам’яток. І саме він має повноваження для остаточного вирішення долі дзвона з Манева. А тут поки що розглядають усі формальні питання, зокрема пов’язані з вимогами реставратора та місцем зберігання. Про це у розмові з «Нашим Словом» говорить отець Андрій Журав.

– Наскільки для місцевої громади важливою є справа повернення дзвона з Манева?

– Усі ми тут, також і представники польського суспільства, в один голос говоримо, що хочемо повернути цей дзвін. Він став би вже другим, який зник із нашого «домашнього простору». У 2006 році ми також писали прохання, щоб дзвін, знайдений у Бальниці, залишився у нас, але цього не сталося. Були звернення, підписи, однак усе без результату. Ми переглядали правові врегулювання і побачили, що архітектурні пам’ятки цього типу не обов’язково повинні зберігатися в музеї. Існують різні правові форми, які дозволяють, щоб, як у випадку дзвона з Манева, такі знахідки повернулися до громади. Тому ми вирішили свої вимоги поширити в медіа. Провели також зустріч із директором музею в Сяноці, який стоїть на позиції, що долю дзвона вирішує воєводський реставратор архітектурних пам’яток. Керівник відповідного органу в Кросні сказав, що хоче, щоб дзвін був живий, дзвонив, а не лежав у музеї під відкритим небом. Це добрий знак. 

– Яке місце плануєте для дзвона?

– Ми не маємо ще дзвіниці, але хочемо побудувати її у Куляшному. Тут розташована гарна церква 2006 року, яка була побудована біля давньої, згорілої у 70-х роках. Будуючи дзвіницю, ми, звісно, дотримаємося необхідних формальних реставраторських вимог. Роботи можемо почати одразу після того, як отримаємо зелене світло щодо передачі дзвона. Я переконаний, що ми пройшли сімдесят відсотків шляху до позитивного завершення справи. Хоч на сто відсотків нам ніхто ще нічого не підтвердив. Наразі дзвін проходить технічне обстеження й обнадійливим є те, що він перебуває в дуже доброму стані. Нас тішить і заява Збишка Хомзи про нагляд за справою на політичному рівні. Якою важливою є політична воля, показує хоча б реалізована попередньою владою державна програма реставрації сакральних архітектурних пам’яток. Тут на наші храми я не отримав жодної підтримки. Але дуже тішуся, що у справі дзвона вона існує також на рівні Ради ґміни та війта Команчи. Серед тих, хто нам дуже допомагає, – також пан Іван Шахмат, колишній мешканець Бальниці, який був залучений до справи повернення тамтешнього дзвона. Ми вже вирішили: якщо вдасться позитивно завершити цю справу, пробуватимемо ще раз домогтися подібного щодо Бальниці. Хочу підкреслити, що, маючи у власності старовинні церкви, ми маємо досвід зберігання архітектурних пам’яток. Отже, у наших руках їм напевно нічого поганого не станеться. Дзвін має бути живий, і, як він дзвонитиме в неділі й на свята, нічого поганого з ним не трапиться. 

– Яким є зацікавлення регіоном і нашими пам’ятками з боку туристів?

– Найбільше людей приїжджає сюди в час літніх відпусток і восени. У Команчі розташований монастир кардинала Стефана Вишинського, що притягує багато туристів та прочан. За нагоди вони також заїжджають до нашої церкви. Храм відвідують й люди, які користуються послугами місцевих санаторіїв. Це чергова нагода, коли ми можемо розповісти про нашу церкву, релігію та культурне й історичне минуле. Багато з відвідувачів саме від нас уперше чують, що тут жили та живуть представники іншого, ніж римо-католицьке, визнання, а також іншої, ніж польська, національності. 

– Отже, аргументів для повернення дзвона не бракує, але на сьогодні остаточне рішення за реставратором архітектурних пам’яток.

– Маю велику надію й сподівання, що справа завершиться позитивно. Для нашої громади це особливо важливо, бо дзвін, як і низка інших архітектурних пам’яток, має для нас велику сентиментальну цінність. Наші люди на їхню закупівлю й побудову жертвували в непрості часи свої особисті кошти. Крім того, саме у дзвоні закладена велика символіка: він – з вірними в кожну неділю та свята. Коли чуємо цей звук, то просто серце радіє, і він промовляє особисто до кожного з нас. Я переконаний: наші предки вірили, що ці дзвони будуть служили багатьом поколінням, будуть живими й збиратимуть та єднатимуть усіх нас. І що будуть довго повідомляти про важливі події не тільки в релігійному житті нашої громади, але й суспільному. Дзвін, хоч сповіщає теж про сумні події, однак найчастіше його звук розвеселяє наші серця. 

– Чи є якісь плани щодо місця, в якому знайдено дзвін, тобто залишків церкви в Маневі? 

– З представниками місцевої влади маємо спільний план, щоб, залучивши учнів та волонтерів, піклуватися про такі місця в ґміні Команча. Зараз війт звертається за відповідними дозволами. Питання досить складне, хоча б з огляду на велику кількість різних власників як об’єктів, так і ділянок, на яких розташовані пам’ятні місця. У минулому траплялося, що в приватні руки потрапляли, наприклад, цвинтарі. Варто також пам’ятати, що в нашому регіоні з огляду на історичні події розташовано багато різних поховань, де спочивають українці, поляки, австрійці, німці та інші. У межах запланованої ініціативи хочемо впорядкувати такі місця, поставити інформаційні таблички тощо. Ідеться про вшанування пам’яті всіх загиблих без огляду на їхню національність, зокрема й наших предків. 

Поділитися: