Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №25, 2022-06-19

– Ми повинні стати більш професійною організацією. Поки що ми робили ставку переважно на волонтерство. І так функціонувати важко. Для переходу від аматорської до професійної діяльності необхідні кошти. Тому ми вже взяли участь у кількох проєктах. І вони дають плоди, – каже Ігор Мричко з Любліна, новообраний голова Пласту – Української скаутської організації в Польщі.

Однією з багатьох цілей, яку поставили перед собою пластуни, є пошук нових виховників (опікунів, які навчають дітей та молодь – ред.). Голова організації впевнений, що сьогодні Пласт – це організація, яка може стати дуже цінною для української громади Польщі.

– Кількість осіб, які зголосилися на минулорічні табори, яскраво свідчить про те, що українцям у Польщі потрібна організація, яка займатиметься діяльністю, спрямованою на виховання дітей та підлітків. Адже не всі з них ходять до українських шкіл, яких у Польщі декілька. Навчальні пункти також не дають змоги контактувати з іншими українськими однолітками з Польщі. І Пласт тут може стати у пригоді, – додає керівник організації.

Цього року цікавість батьків до таборів ще більша.

– Це виклик, який ми маємо прийняти. На мою думку, Пласт може згуртувати українських дітей у Польщі, – вважає Ігор Мричко, і пояснює, що Пласт сьогодні є однією з небагатьох організацій, які спільно створюють українці, народжені в Польщі та Україні. Це втілюють не тільки пластові табори, але й провід (керівництво – ред.), адже до керівництва «Пласт Польща» входять українці з меншини й українці-мігранти.

Не рік, не два…

Як і у випадку з багатьма іншими організаціями в Польщі, на діяльність Пласту суттєво вплинула повномасштабна війна в Україні. Йдеться не тільки про нові завдання, з якими стикнулися пластуни. Ситуація останніх трьох місяців також прискорила ухвалення змін в статуті організації.

– Щодня на сторінку у фейсбуці ми отримуємо десятки запитань від пластунів, які опинилися тут унаслідок війни. Питають, що ми робимо, де ми, чи будуть табори в Польщі. Питають теж, чи можна до нас доєднатися, а одночасно лишитися членом Пласту в Україні. Проте не можна бути членом пластових організацій у двох різних державах. Тому в нашому статуті ми запровадили положення, які обумовлюють членство в організації на основі «почесного членства», – пояснює Олена Боднар-Потопник, голова Пласту протягом останніх п’яти років. – Таким чином учасники організації «Пласт Україна» зможуть доєднатися до «Пласт Польща» як «гості» чи «друзі» організації. Єдине, такі особи не зможуть брати участь у виборах структур нашої організації, – пояснює пластунка.

Як зазначає українка з Варшави, багато пластунів-біженців уже вирішило повертатися до України. Але деякі можуть залишитися в Польщі.

– Гадаю, навіть якщо доєднається не надто багато, це теж нас підсилить, – каже Олена Боднар-Потопник. Сьогодні існують чотири головні пластові центри у Польщі. Вони діють у Любліні, Варшаві, Вроцлаві та Ґожові-Великопольському.

– Ми плануємо не в перспективі двох років, тобто стільки, скільки триває каденція новообраного проводу, а про те, що буде за чотири роки і як маємо працювати, – додає Ігор Мричко.

Рука на пульсі

Останні три місяці, здається, були найактивнішими для організації за багато років. Звісно, йдеться про допомогу Україні. Уже з 24 лютого пластуни з Польщі скоординували свою діяльність з польськими гарцерами та скаутами в Україні. Завдяки цьому вдалося створити пункти збору допомоги у найбільших польських містах: Вроцлаві, Ольштині, Білостоці, Варшаві, Лодзі, Любліні, Ряшеві та багатьох інших.

– Ми мали інформацію з України, що найбільше потрібно на цю мить. Також відкрили склад у Перемишлі, який досі є нашим логістичним центром, – розповідає Ганнуся Тимець, яка відповідає в «Пласт Польща» за координацію збору допомоги та організацію таборів.

Сьогодні бачимо, що активність суспільства у Польщі у питанні допомоги з кожним днем зменшується. Щоб змінити це, пластуни іноді проводять кампанію в інтернеті, щоб нагадати людям про потребу підтримки України.

– Таким чином час від часу стимулюємо мешканців окремих міст приносити нам допомогу. Все вирушає на наш склад у Перемишлі, звідки їде далі, – пояснює пластунка.

Українські скаути у Польщі від лютого займаються збором медикаментів та тактичних аптечок для бійців. За підтримки іноземних партнерів також організували придбання шоломів та бронежилетів.

– Ми мали велику підтримку з боку США та Канади. Був час, що пластини з Америки прилітали з кількадесятьма валізами гуманітарної, медичної та тактичної допомоги. Вони також привозили жилети та шоломи. З такими транспортами потрібно весь час тримати руку на пульсі. Стежити, наприклад, чи митні правила не змінюються, – каже Ганнуся Тимець.

– Від самого початку ми збираємо конкретну допомогу, якої просить українська сторона. Нам навіть вдалося отримати дефібрилятори з Німеччини. Був випадок, коли хтось дав нам автобус із сиропами для дітей і мам. Звісно, в одне місце таке не відправиш. Тому мусили шукати пункти, що потребували таких ліків, – розповідає Ігор Мричко.

Зібрану допомогу пластуни досі доправляють до військових, лікарень, біженців. Звісно, не забувають і про своїх друзів з України.

– Майже щодня я отримую інформацію від пластунів, які перебувають у ЗСУ, що їм потрібні конкретні речі, бо незабаром їх відправлять на передову. Хто має їм допомогти, як не ми? – вважає Ганнуся Тимець.

Ви ведете до потяга, якого вже немає

Пластуни також їздили до Перемишля як волонтери. Перш за все, допомагали з перекладом.

– На початку у місті було багато англомовних волонтерів. Але через незнання української та польської мови їхня допомога була обмеженою. Ми трохи їх підсилювали і координували, – розповідає Ганнуся Тимець, яка допомагала з іншими пластунами у пункті для біженців, у колишній будівлі супермаркету Tesco в Перемишлі. За словами дівчини, це також була велика відповідальність.

– Надворі березень. Черга людей хоче зайти погрітися, а місця немає. За цей час маєте сигнал, що потрібно зібрати двісті осіб, бо є транспорт до Берліна. У вас є кілька хвилин. Вночі будите людей, шукаєте охочих, знаходите і нарешті ведете їх до виходу. Аж раптом з’являється інформація, що їх не візьмуть. Тим часом ті, що стояли надворі, зайняли ліжка тих, хто мав їхати до Німеччини. Тож у них немає ані транспорту, ані куди повернутися, бо ліжка зайняті. А ти стоїш і маєш пояснювати, заспокоювати. Такі моменти були психічно важкими для нас самих, кожного пластуна, – розповідає пластунка. – У Перемишлі я зрозуміла, що таке війна. Повернувшись до Варшави, я розповіла друзям, що одна війна в Україні, а друга – на кордоні. Бо страждають всі.

Орієнтуймося  на дітей

Серед планів на літо – не лише організація щорічної акції вшанування воїнів УНР «Полум’я братерства». Передусім табори для пластунів, цього року і з України. Спочатку до Польщі має приїхати близько тисячі дітей з України. Місцеві пластуни співпрацюють у цьому питанні не лише з «Пласт Україна» – також мають велику підтримку з боку гарцерів.

– Ми співпрацюємо з польськими скаутами багато років, а наразі ще тісніше. У формальних справах нам сприяють колеги з двох польських скаутських організацій: допомагають у пошуку фінансів, а також забезпечують нам свої бази для проведення таборів. Ця їхня підтримка є дійсно велика і щира, – каже Олена Боднар-Потопник.

«Пласт Польща» співпрацює не лише зі скаутами, а й з іншими неурядовими організаціями. Завдяки цьому вони можуть користуватися, зокрема, складом у Перемишлі. Вони також отримали власне приміщення в Любліні, де відкрили світлицю для зустрічей, яку українці з Польщі називають «домівкою».

– Я бачу, якими важливими є заняття для дітей. І не обов’язково всі вони мають бути пов’язані з Пластом. Зараз ми взагалі хочемо зосередитися на молодшому поколінні, – каже голова організації. Пластун з Любліна пояснює, що сьогодні зустрічі для дітей з України та їхніх матерів проводяться в багатьох будинках культури та світлицях у Польщі. Але більшість занять відбувається польською мовою або з перекладачами.

– Маємо приклад маленького хлопчика, який прийшов уперше. Його захопило те, що ми всі говоримо українською. До того часу хлопець постійно умовляв маму повернутися до України, бо нікого не розуміє. Це те, що ми мали на увазі. Створити у Любліні місце, яке українські діти та матері зможуть назвати «своїм». Може, навіть хатою, – розказує Ігор Мричко.

У люблінській «домівці» проводяться художні заняття, діти можуть грати в різні ігри. Також під час занять малюки зняли мультфільм, який можна переглянути на YouTube-каналі. Є також танцювальні групи для дітей та їхніх мам. Крім того, планується організація спортивних заходів, уроки вивчення польської та, можливо, англійської мов.

– Ми також хочемо допомогти українкам стати активними за допомогою таких світлиць. І мами, і діти мають можливість поспілкуватися з психологом на місці. І така допомога потрібна багатьом людям. Тому ми не зупиняємося на Любліні. Ще одне місто, де ми вже працюємо над створенням своєї «домівки» – це Варшава. А далі побачимо, – підсумовує Ігор Мричко, який координує організацію таких місць.

Поділитися: