Ігор Щерба ■ ПОГЛЯДИ ■ №16, 2021-04-18

У вступному слові до статті «Мирослав Скірка – новий голова Об’єднання» («НС» №14 від 4 квітня 2021 року) головна редакторка тижневика Христина Заник пише, що з приходом нового керівника організації закінчується 15-літня каденція Петра Тими, і позаду залишається ціла епоха.

Дійсно, Мирослав Скірка – це не «кадровий» активіст ОУП, однак українська громада Польщі не чужа йому, адже він близько 30 років тому був одним із засновників української скаутської організації Пласт. Справді, минула ціла епоха, але хочу зазначити, що у 30-літній історії ОУП ці 15 років є, на мою думку, одним із 3 розділів цілісного літопису.

Перший етап – це 90-ті роки, коли головою Об’єднання був Юрій Рейт. Тоді ми створювали нову організацію на фундаментах Українського суспільно-культурного товариства, хоча не бракувало голосів про те, що треба було піти «білоруським шляхом», тобто змінити керівні органи, але залишити організаційну структуру на місцях. Саме так і сьогодні існує Білоруське суспільно-культурне товариство. Ми ж взяли нову назву через те, що УСКТ стало для української громади осоружним через політичні впливи у комуністичній Польщі. Так і з’явилося ОУП із новими людьми у керівних органах. Головним донором стало Міністерство культури та мистецтва.

Місцеві активісти у 90-х вважали, що на кожній найменшій їхній культурній події має бути «хтось із Варшави», найкраще – Юрій Рейт. Тож доводилося кожні вихідні їхати у так званий «терен», проводити безкінечні розмови із локальними українськими діячами.

Саме тоді Польща першою визнала незалежність України. Ми з кількома активістами вітали президента Леоніда Кравчука. Україна також вислала до Польщі дипломата – Теодозія Старака (спершу він був у ранзі повіреного у справах, згодом став послом). Перший свій притулок у Варшаві він знайшов у районі, де розташовувалися будинки, призначені для радянських дипломатів та співробітників секретних служб. Нічого дивного, що варшав’яни цю частину столиці назвали «районом червоних свиней». Ми жартома допитувалися, скільки мікрофонів у квартирі українського дипломата.

90-ті роки також започаткували діалог польських та українських істориків про Волинську трагедію. Виникали численні організації: Союз українок, Пласт, Товариство лікарів, юристів, тощо.

2000-ні роки – це час головування в ОУП Мирона Кертичака (він помер 25 січня 2006 року). Цей період можна охарактеризувати як епоху «глобалізації» як Об’єднання, так і польсько-українських відносин, які набули великого політичного значення.

Тим часом Мирон Кертичак як представник української громади Польщі став заступником голови Європейського конгресу українців, членом президії Всесвітньої координаційної ради України, співголовою польської Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин. Об’єднання почало бути присутнім на польсько-українських зустрічах президентів, брати участь у відзначенні і вшануванні пам’яті жертв розстріляного села Сагринь, Волинської трагедії, відновлення військового цвинтаря у Пикуличах тощо.  Детальніше про Мирона Кертичака можна прочитати в «НС»№ 7 від 14 лютого 2021 року.

Після 2006 року, коли головою ОУП обрали Петра Тиму, колишнього секретаря Головної управи Об’єднання, настав час демографічних перемін в українській громаді, бо молодь виїздила до великих міст вчитись або працювати. Це була епоха успіхів (повернення Народного дому в Перемишлі), але також – нападів на українську громаду Польщі не лише з боку «перемиських бультер’єрів», але й окремих польських політиків. Зміна влади принесла й переміни в державній політиці щодо української спільноти. Детальніше про все це можна також почитати у попередніх номерах тижневика.

Насамкінець хочу сказати, що 15-ліття головування Петра Тими слід розглядати у контексті 30-річчя Об’єднання (а якщо взяти до уваги УСКТ та «Наше слово» –  65-ліття). Тоді ми бачимо, скільки всього пройшли. У цей ювілей потрібно нам, зокрема й новому голові організації Мирославові Скірці, зробити відповідні висновки, бо, як кажуть, історія – це мати всіх наук.

Поділитися: