Мирослав Скірка ■ ГРОМАДА ■ №15, 2024-04-14

Маршалок українців – український маршалок

Деякі люди завжди були і, мимоволі сподіваємося, завжди будуть серед нас. Це центри тяжіння громади, яка довкола них організовується та до яких повертають справи, щоб їх правильно вирішити. Ми звикли до того, що вони є, і важко уявити собі, що буде, коли їх не стане. Мирон Сич завжди був таким маршалком нашої громади. Його активність проявлялася вже у студентські часи, коли він був член кабарету та музичного колективу. Пізніше дуже швидко став директором Загальноосвітнього ліцею у Ґурові-Ілавецькому і почав будувати його нові приміщення в умовах, коли учні навчалися в шатрах, але школа жила в людях, і таким чином спонукав всіх до швидких та рішучих дій. Ця кропітка робота завершилася найкращою українською школою у Польщі, модерною, знаменито обладнаною, та перш за все школою, яка надає своїм учням освіту на найвищому рівні. Девіз Мирона був простим: добра українська школа не тому, що вона наша, а тому що дає освіту на найвищому рівні, в ній працюють найкращі вчителі, які розуміють своє завдання перед дітьми та громадою. Це гарантія успіху дітей, тобто школи. Тому й ліцей в Ґурові став місцем багатьох подій, а колектив, який тут працює, – це прекрасні амбасадори українства у Польщі. В рядах випускників – багато важливих лідерів нашої громади, висококваліфікованих спеціалістів та творців культури. І цілий ряд людей, які знають та розуміють свою ідентичність у Польщі та зв’язки з Україною та українством.

Завдяки активній громадянській позиції Мирона в регіоні проводилося багато подій та заходів. Українська громада змогла організувати сотні культурних подій, на яких він дуже часто з’являвся особисто.

Чітка позиція Мирона проявлялася у відстоюванні інтересів наших громад, коли потрібно було знайти правильні рішення на рівні уряду, воєводства та ґмін. До його аргументів прислуховувалися, і він вмів пояснювати рації та шукати правильних рішень. Був маршалком українців в регіоні, але також важливою особою в суспільному житті Вармії та Мазур. Таким чином він вибудував свою громадянську і політичну позицію, яка дозволила йому двічі успішно балотуватися до Сейму від Громадянської Платформи. Саме він був ініціатором підготовки та прийняття Сеймом закону про національні меншини, який гарантує їм підтримку держави в реалізації конституційних прав збереження мови, традиції та спадщини.

Багато українців у Польщі приховували свою ідентичність як щось, що могло їм зашкодити. Для Мирона українство стало перевагою. Ті, хто його підтримував, знали, по чиєму боці стає, а ті, хто був проти нього, не могли аргументом його національності його применшувати. З ким би я не говорив з польських політиків, вони завжди підкреслювали українство Мирона як його козир. Можна і так! І це шанують інші.

Після двох каденцій у Сеймі Мирона обрали депутатом Вармінсько-Мазурського сеймику, де він став віце-маршалком. Ця важлива та відповідальна посада дозволила йому ще більше включитися у підтримку громади. Ми отримали абсолютно виняткові можливості проводити культурні заходи. Наші школи отримали захист та підтримку на воєводському рівні. Багатокультурність Вармії і Мазур стала майже зразковою у Польщі. Цим скористалися всі мешканці регіону, які побачили у багатстві різних історій та традицій потенціал розвитку та збагачення.

Мирон дуже переживав за Україну і підтримував регіональну співпрацю з Україною. Партнерським регіоном для Вармії та Мазур є Рівненська область. Завдяки його підтримці відбувалися зустрічі представників обох регіонів. В управлінні маршалківського воєводства проходили стажування експерти з Рівненської обласної ради. А коли рф пішла війною в Україну, воєводське управління організувало допомогу для України та біженцям. І навіть тоді, коли смертельна хвороба його знищувала, він все ж таки відвідав Україну, щоб самому переконатися в ситуації та потребах держави, яка протистоїть рашистам.

Інформація про цю паскудну хворобу, яка і забрала його з цього світу, всіх нас зажурила. Для нього це був біль десятків хіміотерапій, днів та ночей у лікарнях та на процедурах, після яких потрібно було відходити по декілька днів, слабкість, брак сил та потреба допомоги з боку сім’ї та друзів. Але він не здавався, він, як тільки міг, повертався до своєї роботи, появлявся на заходах та конференціях. І всі ми бачили його біль і втому хворобою та ще більше цінували його присутність, слова і тишком сподівалися, що хвороба його не переможе. На жаль, ми помилялися.

В історії нашої громади у Польщі Мирон Сич був людиною, яка досягла найбільше. Двічі депутат Сейму, двічі віце-маршалок воєводського сеймику, директор та будівничий школи, людина, на яку посилається дуже багато випускників школи. Автентичний в тому, що робив як громадянин та українець. Кажуть, що не буває незамінних людей. Але ми всі також знаємо, що зустрічаємо виняткових людей, які ніколи вже не повторяться і яких буде нам бракувати. Такої виняткової Людини, як Мирон Сич, буде нам бракувати завжди.

В історії Мирона є якась дивна українська доля: стати гетьманом на нашій Січі і нести за неї відповідальність. Козацький ген, що дійшов до нього від предків та батька, він розвинув в історію успіху нашої Січі у Польщі, особливо її Вармінсько-мазурського Полку! Слава Тобі, Друже! Якось важко написати, що Тебе більше з нами немає. Тут немає, але Ти за небосхилом. Борони Україну і нас всіх з небес і допомагай всім її захисникам! Вічна Тобі пам’ять!

***

З сумом та болем прощаємося з

Мироном Сичем

Багатолітнім членом Головної ради ОУП

Депутатом Сейму двох скликань

Багатолітнім директором Загальноосвітнього ліцею в Ґурові-Ілавецькому

Віце-маршалком Вармінсько-Мазурського воєводства

Другом, дорадником та гетьманом української Січі у Польщі

Людиною, яка мала велетенський внесок у життя української громади у Польщі як вчитель, директор та будівничий школи в Ґурові, депутат польського Сейму, діяч самоврядування, віце-маршалок Вармінсько-Мазурського воєводства, та перш за все член Об’єднання українців у Польщі і багатолітній член його Головної ради. Він з високо піднятою головою був УКРАЇНЦЕМ у тому, що робив, що говорив та за що боровся!

Формував політику польської держави як один зі співавторів закону про національні меншини. Мав вирішальний вплив на те, як діяла наша громада на Вармії та Мазурах, а також в інших регіонах Польщі. Був її безперечним лідером та добився того, що присутність українців в регіоні була видимою та важливою.

Вчитель та наставник для багатьох поколінь випускників ліцею в Ґурові-Ілавецькому, який відстоював права нашої громади на навчання і власні школи. Бачив потребу виховної праці з молоддю та її інспірував. Вмів це робити і до цього заохочувати.

Великий патріот України завжди, а в час повномасштабного вторгнення – активний захисник через різні форми допомоги, які організував він та управління Вармінсько-Мазурського воєводства, яким керував.

Був гетьманом нашої Січі. Для неї жив та працював. А зараз сів на свого коня та помчав за небосхил, на широкі вільні степи, на зустріч з поколіннями тих всіх, хто для України жив та для неї боровся.

Друже Мироне, в час вирішальної боротьби за нашу свободу не покидай нас і тих, хто в цій боротьбі стоїть у всіх окопах та бліндажах, хто бореться за Україну зброєю та словом, культурою та допомогою захисникам.

Вічна Тобі пам’ять, Козаче Мироне!

Від Головної управи ОУП

Мирослав Скірка

Поділитися: