Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА■ №25, 2022-06-19

Зараз у Слов’янську виразно чути звуки артилерійських вибухів з лінії фронту, що проходить лише за 10 кілометрів від міста. Слов’янськ обстрілюють, хоча не так часто, як райони сусідньої області, міста Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Втім, українські військові побоюються, що це лише питання часу.

У квітні 2014 року озброєні російські найманці, очолювані російським офіцером Ігорем Гіркіним, захопили місто Слов’янськ Донецької області. Так почалася війна. Українська армія відвоювала місто на початку липня 2014 року після менш ніж трьох місяців російської окупації. Лінія фронту відсунулась відносно далеко від нього. Останніми роками можна було практично забути про війну, яка, однак, і досі триває.

Чимало українських експертів, представників влади та військових практично не сумнівались, що росія активізує чергове загострення і відновить активні бойові дії у цьому регіоні, натомість вона не наважиться атакувати всю Україну. Втім, 24 лютого сталося по-іншому. Першою місцевістю, на яку напали росіяни, було селище Мілове Луганської області, розташоване на кордоні з росією. Там не було такої розвиненої оборони, як у випадку з так званою лінією зіткнення з самопроголошеними республіками.

Росіянам вдалося швидко проникнути у Луганську область, на півдні російські війська, які вийшли з Криму, атакували Маріуполь, замкнувши його в кільце та окупувавши південну частину Донецької області.

Встигнути втекти перед війною

На пероні літня жінка курить цигарку, притулившись до стіни вокзалу. Помітно, що у неї проблема з ногами.

– Я живу у селі Сидорове на березі Сіверського Донця. Мій дім, мій двір обстрілювали останні два тижні. Вбили кота, собаку, такий гарний шоколадний лабрадор був у мене. Я сиділа у підвалі, навіть до вбиральні не було можливості сходити. Мене сьогодні забрали, і тепер я чекаю на потяг. Поїду до доньки, – каже Надія.

Від початку російської агресії влада Донецької та Луганської областей звернулася до жителів з проханням евакуюватися якомога швидше. Оточений Маріуполь, в якому потрапила у пастку величезна кількість його мешканців, здавався достатнім прикладом. Тим не менше, чимало місцевих затягували з від’їздом. Лише наближення фронту, ракетні удари та повітряні нальоти змусили людей зважитися на від’їзд. На жаль, 8 квітня росія вдарила ракетами «Точка У» по залізничному вокзалу у Краматорську, де сотні людей чекали на евакуаційні поїзди. Кілька десятків осіб загинули, близько 100 отримали поранення.

Надія, як і ще близько 300 мешканців, чекає на станції у Покровську на евакуаційний потяг, який довезе їх до Дніпра та Львова. Покровськ залишився єдиним містом на Донбасі, звідки ще вирушають потяги. Ніхто не знає, як довго це триватиме.

Людей із прикордонних сіл сюди привозять волонтери з різних організацій. Деякі з евакуйованих не можуть самостійно пересуватися.

– Це ще Покровськ. Скоро ви поїдете до Дніпра, і діти вас там зустрінуть. Будь ласка, не хвилюйтеся, все буде гаразд. Потяг комфортний, треба лише їхати, – заспокоює 92-річну пані жінка-офіцер Державної служби з надзвичайних ситуацій.

На платформу прибувають волонтерські мікроавтобуси та карети швидкої допомоги, які сьогодні евакуюють людей із різних небезпечних місць.

Павлові близько 30 років, він привіз 21 людину з Райгородка, який перебуває під постійним артилерійським обстрілом. Каже, раніше відвіз дружину у безпечне місце, а сам залишився, адже у цій ситуації треба допомагати іншим.

Такими ж мотивами керувався Роман. Спочатку він возив людей зі свого міста, Кремінної на Луганщині. Коли місто взяли росіяни, приєднався до організації «Восток SOS», заснованої 2014 року біженцями з Луганська.

Роман зараз вивозить мешканців Донецької області.

– Сьогодні ми привезли людей з Бахмута. Було голосно. Ми там завжди працюємо швидко через обстріли, – сміється Роман.

Кілька команд «Восток SOS» працюють одночасно і щодня евакуюють близько 20 осіб із небезпечних місць.

До 24 лютого Роман був тренером з боксу та підприємцем. Зараз на території його фірми перебувають російські солдати, а сам він каже, що сидіти на дивані перед телевізором – це не для нього.

З машини швидкої допомоги волонтери виносять на ношах літню жінку. Її супроводжує син, який хоче відправити матір до брата, що живе в Дніпрі. Чоловік запитує Романа, в який спосіб можна приєднатися до волонтерів, адже він також хоче допомогти перевозити інших людей.

Евакуювати місцевих із прикордонних сіл допомагають поліцейські, які служать на Донбасі.

– Ситуація стає дедалі складнішою, ворог усе ближче. Це означає, що у нас більше роботи, пов’язаної з евакуацією жителів із прикордонних сіл та доставкою туди гуманітарної допомоги. Одним із таких небезпечних напрямків є околиці Лимана. У багатьох населених пунктах немає ані електрики, ані води. У всій області відсутнє газопостачання. Тому гуманітарна ситуація дуже напружена, – описує проблеми у Донецькій області капітан поліції Слов’янська Олексій Окопов.

Поліцейські часто прибувають першими на місця артилерійського вогню, а іноді надають першу допомогу пораненим. Крім того, вони документують випадки російських обстрілів. Проте у прифронтовій зоні поліція має значно більше завдань.

– Ми приділяємо багато уваги стабілізації ситуації у громадах та запобіганню мародерству. Більшість мешканців виїхала, будинки пусті. Присутність поліції дає людям гарантію, що з їхнім майном нічого не станеться, – додає капітан.

В області навіть утричі зросла кількість патрулів на міських та сільських вулицях. Сюди перекинули поліцейських з окупованих росіянами територій. Вже на початку війни керівництво МВС подбало про евакуацію їхніх сімей, завдяки чому вони могли змінити місце проживання, не переймаючись за рідних.

Важка битва

Наприкінці травня на одному з відео, знятих у захопленому Лимані, чоловік, одягнений у російську форму, повідомляє, що незабаром повернеться з російською армією до сусіднього Слов’янська. Чоловік на відео – це так званий народний мер Слов’янська часів російської окупації 2014 року про якого у місті багато хто вже забув.

У центрі Слов’янська кілька українських військових стоять зі зброєю на вулиці. Напередодні вибухнула російська ракета з касетними зарядами. Частково зруйновано будівлю школи та навколишні будинки. Троє людей загинули та шестеро отримали поранення. Солдатами командує офіцер МВС Віктор, який уже воював на Донбасі у 2014 році.

На його думку, Слов’янськ може стати ще однією гарячою точкою на карті бойових дій, однак спочатку росіянам доведеться прорвати українську оборону на південний схід від Лимана. Наразі українські війська стримують російські атаки. Також сумнівно, що росіяни змогли б досягти більшого успіху на південь від окупованого Ізюма у напрямку Слов’янська. На думку Віктора, ймовірніше, розташований неподалік Слов’янська Бахмут може стати місцем запеклих боїв.

Також офіцери української військової розвідки, які працюють на Донбасі, не приховують (анонімно), що ситуація складна. Росіяни атакують у різних місцях. Найскладніша ситуація у сусідній Луганській області. Тут нападники зосередили більшу частину своїх сил, прагнучи захопити п’ять відсотків підконтрольної Україні території області. У Сєвєродонецьку, де ведуться запеклі бої, росіянам вдалося взяти під контроль більшу частину міста, але не все. Українські солдати все ще мають можливість відійти до сусіднього Лисичанська. Щоправда, з трьох мостів, які з’єднують ці два міста, станом на неділю 12 червня залишився лише один, і він також є об’єктом російських обстрілів.

– У Сєвєродонецьку наші війська досі їх трохи перемелюють. І навіть якщо ми втратимо місто, нічого страшного не станеться. Лисичанськ вище, і річка Сіверський Донець їм заважатиме. Вони, очевидно, хочуть багато, але їм не все вдається, – каже Віктор.

Росіяни досягли певних тактичних успіхів у різних частинах Луганської та Донецької областей, але поки що не реалізували поставлені цілі.

У червні президент Зеленський повідомив, що у Сєвєродонецьку триває «одна із найважчих за цю війну» битв.

– Багато у чому там зараз вирішується доля Донбасу, – сказав український президент.

Українські захисники потребують більше важкої зброї

Розвідники погоджуються з Віктором, що росіяни користуються своєю кількісною перевагою, як в особовому складі, так і у важкій бойовій техніці. Найбільшою проблемою є перевага росії в артилерії, яка становить навіть 20 до 1 на користь загарбників, однак перевага у боєприпасах ще більша. Тому росіяни можуть дозволити собі масовані обстріли українських позицій та цивільних об’єктів у межах їхньої дії. Щоправда, на дорогах Донбасу вже видно гаубиці, передані українській армії західними партнерами. Але цього важкого озброєння ще занадто мало. З іншого боку, можна побачити українські штурмовики, які летять на дуже малих висотах і атакують російські війська.

Наскільки у росіян вистачить сил і як далі розвиватиметься ситуація на фронті, українські військові на Донбасі не хочуть прогнозувати. Але наголошують, що найближчим часом ситуація для Слов’янська може значно погіршитися. Подальше наближення фронту може означати, що росіяни почнуть регулярний вогонь із важкої артилерії.

– Це війна. Дуже важливі контекст і погляд на ситуацію на всьому фронті, – переконує Віктор, говорячи про певні песимістичні прогнози.

Справді, попри тактичні успіхи росії, українці не лише успішно захищаються, а й здійснюють контратаки на півдні країни. Цікаво, що згаданий Гіркін, який заволодів Слов’янськом у 2014 році, зараз вважає, що російська армія припускається багатьох помилок і наразі програє, незважаючи на свою перевагу.

Поділитися: