Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №39, 2023-10-01

Акція «Вісла», українсько-російська війна 2014–2023 років, польсько-українські стосунки, відносини українців з іншими народами та міжкультурна взаємодія були головними темами IV Міжнародної наукової конференції. Її 16–17 вересня в Перемишлі організувало Українське історичне товариство в Польщі.

У конференції взяло участь понад 40 науковців із Польщі, України та Чехії.

– Дехто на конференції вже вчетверте. Нам дуже приємно, що ви хочете поділитися своїми спостереженнями, зокрема щодо стосунків із сусідами, – сказав, вітаючи учасників заходу, голова оргкомітету конференції, професор Роман Дрозд.

Уперше конференція відбувалася під патронатом почесного консула України в Перемишлі Олександра Бачика, який також був присутнім на події. Як зауважив консул, така подія – важлива для міста.

– Вона дуже важлива, особливо в цей час. Особливо для України – в момент, який бачимо сьогодні й що нас чекає в майбутньому, – сказав Олександр Бачик, наголошуючи на потребі добрих сусідських відносин і на тому, що кожен мусить докласти зусиль, аби Україна стала членом великої європейської сім’ї.

– За можливості передавайте історичні знання своїм сусідам, щоб зближати народи. І для нас особливо важливо зближувати польський і український народи, – додав почесний консул України в Перемишлі.

Конференція відбувалася в п’яти тематичних секціях, робота яких тривала паралельно в чотирьох окремих залах. Секції були присвячені відносинам між народами, актуальним подіям в Україні та акції «Вісла». Питання, пов’язані з депортацією українців у 1947 році, мали обговорювати рік тому на 75-ті роковини цих подій. Однак через повномасштабний напад росії на Україну тогорічна конференція не відбулася.

Як і в минулі роки, конференція проходила в Народному домі. Голова Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі Ігор Горків розповів учасникам про саму будівлю: її історію, документи, заховані в різних частинах споруди та знайдені під час ремонтних робіт, а також діяльність Народного дому з лютого 2022 року.

У межах конференції відбувся авторський вечір професора Ігора Галагіди. Науковець – пов’язаний з Ґданським університетом, автор численних монографій, присвячених українсько-польським відносинам у ХХ столітті. На зустрічі «Пам’ятаючи про кожну людину…» ішлося про особисті втрати українців під час польсько-українського конфлікту 1939–1947 років.

Традиційно під час кожної конференції відбувається вручення медалей Українського історичного товариства в Польщі «Сторож пам’яті». Відзнаку присуджують з 2018 року, щоб нагородити тих, хто зробив вагомий внесок у збереження та розвиток історичної пам’яті українців.

– Це наш спосіб віддячити таким людям за їхню нелегку працю. За роботу, яку часто недооцінюють. Критику зустрічаєш частіше, ніж похвалу й подяку. Це дуже важка робота. Але попри все, ці люди працюють над збереженням пам’яті та зближенням поляків та українців, – зазначив професор Роман Дрозд.

У минулі роки за свою наукову роботу медалі отримали історики: професор Степан Заброварний, доктор Олександр Колянчук, Роман Шаґала, а також голова товариства «Маґурич» Шимон Моджеєвський, почесний консул України в Перемишлі Олександр Бачик та науковець й архівіст доктор Євген Місило.

Першою цьогорічною лауреаткою стала Ірена Ковалик, багаторічна організаторка вшанувань пам’яті про жертв Центрального табору праці в Явожні та діячка гуртка ОУП у Катовицях.

– Вона не тільки зробила гігантські зусилля, щоб зберегти пам’ять про в’язнів табору в Явожні, але водночас була однією з наймолодших ув’язнених осіб. У картотеці немає жодної інформації про номер, під яким кати записали ім’я та прізвище дворічної дитини, маленької Ірини, котру разом із мамою Марією Зрадою 26 червня 1947 року привезли до Явожна після так званої двотижневої «мандрівки» від залізничної станції в Белжеці. Хоча перебування в таборі закінчилося, воно залишило глибокий слід після такого важкого випробування, – говорив, читаючи промову на честь пані Ірини, професор Ярослав Сирник.

Пані Ірина росла без батька, який отримав смертний вирок, була далеко від рідної землі.

– Таке життя нищить слабких і гартує сильних, – вів далі історик.

Українка, яка сьогодні проживає на території Сілезії, була невіддільною частиною вшанувань, що відбувалися на зламі 80–90-х років, коли почалися перші відвідини та відзначення на місці розташування табору.

– Серце кожного має підказувати про необхідність поважати колишніх ув’язнених у Явожні. Бо, можливо, завдяки цим людям сьогодні існує моє ім’я та українська меншина в Польщі, – процитував слова лауреатки професор Ярослав Сирник.

Другим нагородженим відзнакою «Сторож пам’яті» став професор Стефан Козак, багаторічний керівник кафедри україністики у Варшаві.

– Професор працював у Варшавському університеті, а згодом, з 1990 року, очолював українознавство, яке потім стало кафедрою україністики. У 1993 року Стефан Козак отримав звання професора. Він є автором понад 360 наукових праць – книг, монографій, статей. Тут можна згадати книжки, які я читав у середній школі, як тільки захопився українознавством. Тоді натрапив на такі видання: «U źródeł romantyzmu i nowożytnej myśli społecznej na Ukrainie», «Ukraińscy spiskowcy i mesjaniści», «Ukraiński preromantyzm», – розповів про лауреата професор Ігор Галагіда.

Професор Стефан Козак є членом багатьох наукових товариств Польщі, України та інших країн. Його наукова діяльність неодноразово була відзначена престижними нагородами, зокрема, орденом «За заслуги» III ступеня, Кавалерським хрестом ордена Відродження Польщі та орденом князя Ярослава Мудрого.

– Найбільше досягнення для вченого — це коли його просвітницьку роботу оцінюють колеги та науковці, вшановуючи званням «doctor honoris causa» (почесного доктора – прим. авт.), – підкреслив історик.

На знак визнання досягнень у науковій діяльності Стефан Козак отримав звання почесного доктора, зокрема, Київського університету, Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника в Івано-Франківську та Чернівецького університету.

– Шановний пане професоре, щиро дякую вам за роки наукової праці, за виховання студентів, за все, що ви зробили під час своєї наукової та професійної діяльності, – подякував лауреату професор Ігор Галагіда.

Третім представником української меншини в Польщі, відзначеним під час конференції у Перемишлі, був Юрій Рейт, перший голова Об’єднання українців у Польщі, а зараз лідер Громадської ініціативи догляду за могилами воїнів УНР у Варшаві.

– Це людина, яка втілює історію українців у Польщі. Це людина, яка також мала великий вплив на розвиток української громади в Польщі, зробила величезний внесок у польсько-українське зближення. Юрій Рейт народився 1947 року у Варшаві, але його сім’я, де культивували українські традиції та ідентичність, відразу вплинула на пана Юрія. Це час, коли було створено Українське суспільно-культурне товариство, потім хор «Журавлі», та особливо важливий час виникнення Об’єднання українців у Польщі – дуже важкий час, час трансформацій, – говорив професор Роман Дрозд.

Юрій Рейт був першим керівником ОУП у 1990–1996 роках.

– Тоді Об’єднання почало будувати свій авторитет на загальнопольському рівні, в Україні та діаспорі. І перед організацією було тоді багато питань та проблем: засудження акції «Вісла», компенсації для в’язнів табору в Явожні. Це також початок співпраці з установами державного та місцевого самоврядування, між українською меншиною в Польщі та польською меншиною в Україні. Особливо важливим є те, що ОУП стала першою організацією, яка почала по-справжньому представляти інтереси української громади. Це була чудова робота. А для нас, як для істориків, також було важливим те, що пан Юрій започаткував контакти та співпрацю з Товариством вояків Армії Крайової, а потім у Луцьку та Варшаві почалися конференції «Україна – Польща – важкі питання», – розповів професор Роман Дрозд та зазначив, що від Юрія Рейта навчився того, як розмовляти з іншими та переконувати їх у своїй правоті.

Зараз Юрій Рейт багато працює над відновленням могил воїнів УНР у Польщі та поверненням пам’яті про українських бійців як серед українців, так і поляків.

Поділитися: