Павло Лоза ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №37, 2023-09-17

У Польщі учні шкіл, де вчать українську мову та проводять навчання предметів українською, розпочали новий навчальний рік. Цього року тут буде вчитися більше дітей, ніж минулого.

У Комплексі шкіл з українською мовою навчання ім. Лесі Українки в Бартошицях навчальний рік почався з оптимальною кількістю учнів – 115. До нульового класу прийшло 14 дітей, у початковій школі навчається 14 осіб (загалом у восьми класах –  101 учень).

– Близько 40 дітей є громадянами України. З них 30 – це ті, хто прибув, коли почалася повномасштабна війна в Україні. Постійна рулетка – одні батьки віддають нам дітей, інші забирають і повертаються в Україну, – розповідає директорка школи Люба Тхір. З березня 2022 року до школи прийшло приблизно 80 учнів з України. Траплялося, що деякі з них поверталися додому через три місяці.

– У 2022/2023 навчальному році в нас було найбільше дітей. У класах мали понад 20 учнів, тоді як у попередні роки їх було до 14 осіб. Очевидно, що будівля школи – не повітряна куля, вона не розшириться. Але зараз маємо оптимальну кількість дітей у класах – до 16, – додає директорка.

У школі навчається приблизно 80 дітей нацменшини: переважно з Бартошиць та навколишніх сіл.

У сусідньому Ґурові-Ілавецькому до першого класу початкової школи прийняли 11 учнів (у всіх класах їх – 69), а до першого класу ліцею прийшло 42 особи (загальна кількість – 139 ліцеїстів).

– У ліцеї маємо трішки більше учнів, ніж минулого року. Думаю, що, як і в минулі роки, до нас приєднається ще хтось. У старших класах – більшість учнів із меншин. Є кільканадцять учнів, які раніше навчалися в початковій школі в Ґурові, але є багато з-поза меж міста, – розповідає директорка школи Марія Ольга Сич.

Серед учнів – молодь не лише Вармінсько-Мазурського воєводства, а також з Ґданська чи Старґарду.

– Можливо, ми матимемо учня навіть із Кракова, – додає директорка.

Зовсім непогано й у Перемишлі, якщо говорити про початкову школу. Цього року в нульовому класі «шашкевичівки» – 16 дітей, у першому класі початкової школи – 24 (усього – 180 школярів).

Ще перед канікулами колишній директор Петро Піпка (зараз школою керує Йоанна Баран) сказав, що у першому класі ліцею може бути мала кількість учнів, тому що перед закінченням минулого навчального року з 24 колишніх восьмикласників ліцей відзначило першим у системі всього четверо учнів. Зараз у першому класі ліцею навчається 7 осіб (загальна кількість ліцеїстів – 44). 

У Білому Борі середня школа нараховує 80 учнів. У початковій – 75 дітей, з яких 7 навчається в першому класі. До нульового класу прийшло двоє нових учнів. До першого класу ліцею зараховано 18 ліцеїстів.

– Така кількість, яку маємо зараз, – непогана. Проблема лише в тому, що у нас немає свого гуртожитку, — зізнається Андрій Дрозд, директор початкової школи ім. Тараса Шевченка в Білому Борі.

Зараз частина восьмикласників мешкає в українському гуртожитку на вул. Дворцовій, де живуть ліцеїсти. Для молодших учнів школа оплачує місця в іншому гуртожитку в Білому Борі.

– Це трохи обтяжує нас фінансово, бо це кошти зі шкільного бюджету. Якось мусимо дати раду, – заявляє директор.

Є також учні, які приїжджають з інших місцевостей, наприклад, з Мендзибожа. Дирекції вдалося організувати транспорт, щоб діти могли приїхати на уроки й після повернутися додому. Нагадаємо, що початкова школа в Білому Борі вже кілька років діє під управлінням Фонду розвитку демократії, освіти, культури та активізації «DEKA». 

У комплексі шкіл ім. Богдана Ігоря Антонича в Лігниці цього року також зросла кількість учнів. Перший клас початкової школи нараховує 18 учнів (загалом у школі – 150 дітей), а в першому класі ліцею – 24 учні (загальна кількість учнів ліцею – 78).

– Близько 40% учнів є представниками нацменшин. Це трохи більше, ніж ріку тому, – каже директорка Ева Боньдос. Цього року основною проблемою є відсутність у школах міста місць для учнів, які тільки починають навчання.

– Минулого року до школи прийшли діти семи- та шестирічні. Цього року знову схожа ситуація. Тому бракує місць для дітей, які тільки починають навчальний етап, – пояснює директорка. Також є учні з України, які приїжджають до Польщі через війну.

– Тому батьки постійно шукають місце. І ми хочемо, щоб жодна дитина не залишилася без піклування. Є труднощі, але ми шукаємо в нас місця, – додає Ева Боньдос.

Існує ще одна тема, яку необхідно згадати щодо Лігниці. У серпні з будинку школи зникла інформаційна табличка українською мовою.

– Мешканці Лігниці повідомили нам, що це не офіційна табличка. Ми почали аналізувати документи, нормативні акти, закони й не знайшли можливості повернути її на місце, – пояснює директорка. – Виявилося, що у випадку нашої школи вона не функціонувала як офісна табличка.

– Я знаю, що можливість встановлення такої таблички пов’язана зі статусом школи. Це можливе для шкіл «з українською мовою навчання». Але наша школа такого статусу не має. Документи свідчать, що уроки української мови як мови меншини, історії та культури України функціонують у нас як додаткові заняття, – пояснює директорка, водночас додає, що дирекція шукає відповідного до законодавства розв’язання, щоб табличку можна було повернути.

– Я знаю, що така табличка є важливим елементом історії, вона має емоційну цінність, пов’язану з цим місцем. Я дуже хочу, щоб її повернули на належне місце, – запевняє Ева Боньдос.

Поділитися:

Категорії : Україна-Польща

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*