Нині маю лиш одну мету:  працювати на один день довше, ніж житиме путін!

Анна Вінницька ■ ІНТЕРВ’Ю■ №25, 2022-06-19

Розмова з Павлом Палчинським головою гуртка ОУП у Старґарді. 

Коли рік тому ми розмовляли з тобою, то переглядали світлини приміщення під домівку, яке отримали українці від міста. Сьогодні тут вже зроблено ремонт, і обсяг робіт та кінцевий результат дійсно вражають. А все виконано протягом менш ніж року.

Приміщення для домівки ми отримали в травні 2021 року, і мали приводити його до ладу. Тож щовихідних кілька хлопців, у тому числі з України, крок за кроком робили ремонт – насправді ми вклалися у пів року. Загальна площа нашої домівки – 60 кв. метрів, тому все минуло швидко та без зайвого клопоту. 

Охочі допомагати зголосилися від самого початку, складніше було знайти фінанси на ремонт, але й з тим старґардська громада впоралася дуже швидко.

Так, від самого початку нам допомагали небайдужі люди, різні підприємства та організації. Наприклад, фарбу, внутрішні двері та меблі для домівки, в тому числі столи та крісла, ми отримали від жертводавців. А коли люди бачили, що будівельні роботи швидко просуваються, то ще більше вкладалися своїм часом та коштами. На початку слід було показати нашу залученість, і це потім надихало інших. Лише уявіть: бюджет будівельних робіт становив близько 25 тис. зл., і всі кошти вдалося отримати за допомогою громадськості. Багато нам допоміг Уряд міста: крім того, що безоплатно надав приміщення, ще й поміняв вікна, встановив у них зовнішні ролети та влаштував нове опалення, за що дуже дякуємо. 

До того як ви отримали цю домівку, культурне життя відбувалося навколо греко-католицької церкви, проте потреба у такому приміщенні була настільки значною, що розмови про нього велися і за попередніх голів гуртка ОУП. 

Справді, до цього наше культурне життя зосереджувалося навколо греко-католицької церкви, однак сьогодні українці – це не лише переселенці акції «Вісла» та їхні нащадки, а й економічні мігранти, які мешкають у нашому місті вже кілька років, та воєнні біженці. Серед них є і православні та невіруючі. Тож нині українська громада за своїм складом змінюється, і змінюються її потреби, які не завжди можна задовольнити у прицерковному залі. 

Коли ви ще не завершили ремонт домівки, почалася широкомасштабна війна, і потрібно було допомагати Україні. Нашу розмову ведемо на сотий день війни…

Якраз у лютому ми закінчували будівельні роботи – лишилося лише умеблювати приміщення, коли росія напала на Україну. Тож від самого початку війни ми могли зосередитися виключно на допомозі Україні, в тому числі Збройним  силам, територіальній обороні та біженцям, які опинилися у нашому місті. І разом з греко-католицькою парафією ми працюємо без зупину вже сто днів: кризовий штаб ми заснували разом з мером міста та іншими неурядовими організаціями вже першого дня війни. У нас два склади – з великого надсилаємо в Україну вантажівки та буси з допомогою, а в меншому надаємо біженцям допомогу, в тому числі харчі, «хімію», одяг та меблі. Оскільки зараз цих продуктів стало менше, то потроху зачинятимемо цей склад. Втім, продовжуємо допомагати тим біженцям, які тільки приїжджають до нашого міста. Ті, що потрапили сюди раніше, вже мали час, аби оформити необхідні документи, знайти роботу та помешкання. У самому місті нараховується з тисячу біженців, а у повіті – десь півтори тисячі. Наразі до України ми відправили 150-200 тонн допомоги, і багато видали біженцям на місці.

Сьогодні біженці відвідують наші домівки та церкви тут вони шукають не лише допомоги, а й клаптик Батьківщини, рідного слова.

Справді, до нас від самого початку війни приходять біженці, шукаючи у домівці чи церкві не лише прихистку, але й своїх побратимів. Мігранти нам допомагали в ремонті приміщення, а біженці – навіть в організації нинішнього свята, в тому числі в приготуванні українських страв. Ще хтось допомагає на складах, де сортують продукти –вони серед нас помітні, й це тішить. 

Сьогодні ОУП стикається, зокрема, з викликом зміни поколінь. Вам вдалося його подолати: головою є молода людина, ви відремонтували домівку і ставите перед собою нові цілі…

Нині маю лиш одну мету – перефразовуючи Юрка Овсяка, працювати на один день довше, ніж житиме путін!

Поділитися:

Категорії : Розмова

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*