Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №15, 2024-04-14

Публічні особи залишають по собі статті, інтерв’ю чи коментарі. Оскільки вже не матимемо приємності розмовляти з Мироном Сичем, то згадаймо деякі з його міркувань та прогнозів щодо української громади в Польщі, польсько-українських відносин та України загалом. Справи, яким присвятив своє життя й на які особисто мав значний вплив.

Через два місяці після повномасштабного вторгнення росії в Україну в інтерв’ю для «Нашого слова» він відзначав: «Моя доба, здається, триває довше ніж 24 години. Ранок починаю із зустрічей у Воєводському центрі кризових ситуацій. Раніше головною темою була пандемія. Тепер – це війна в Україні й справи біженців у регіоні». Говорячи це, Мирон Сич заохочував до активної допомоги, чому сам був найкращим прикладом. Тоді він переконував також, що єдиний можливий сценарій – перемога України за допомогою США та західного світу. Наголошував, що зі злочинцем, терористом і людиною-вбивцею не можна вести переговорів, а демократичний світ повинен раз і назавжди припинити відносини з путінською росією. Зауважував також, що, якби у 2014 році були введені санкції, подібні до тих, котрі запровадили після 2022-го, нині ми б не мали такої трагедії. «Україна мусить виграти війну, бо цього потребує весь цивілізований світ», – переконував він.

Його життям постійно була й політична активність. Мирон Сич бачив у цьому спосіб відстоювати потреби громади. «Якщо нас немає в жодних політичних структурах, нам складно говорити публічно про українські проблеми», – говорив він у 2018 році в розмові зі Степаном Мігусом. Заохочував брати відповідальність й активну участь у виборах та балотуватися до різних органів влади: «Нам треба усвідомити, що для українських громад на місцях і для України велике значення має те, хто туди потрапить. І чи зуміє переконати у своїх аргументах про потребу охорони слабших груп, які є цінністю демократичної Європи».

Оскільки тоді, як і зараз, був рік самоврядних виборів, він просив також про підтримку. Вважав, що завдяки своєму досвіду ще буде корисним для громади. Розумів також, що у цій естафеті необхідні послідовники, тому говорив: «Нам потрібно знаходити молодших кандидатів, а виборчих округів маємо чимало. Присутність молодих українців у виборчих списках різних рівнів напевно стане своєрідним мірилом не тільки того, наскільки ми піддалися асиміляції, але й нашої подальшої активності». Роком пізніше, уже перед парламентськими виборами, також на сторінках нашого видання Мирон Сич наголошував на значенні громадських структур. Тому такою важливою для нього як кандидата у Сейм була підтримка з боку найбільшої організації нашої громади – Об’єднання українців у Польщі. В минулому її мали теж професор Володимир Мокрий і Мирослав Чех. Як він пояснював потребу присутності українців на рівні польського парламенту? Тим, що подібно до інших гілок влади, ідеться про перебування в центрі подій, що дає можливість реагувати й творити відповідні умови. А серед незмінних пріоритетів українця-депутата, на його думку, мала бути активність у побудові приязних відносин між владою Польщі та України. Тому можна сказати, що під час своїх двох каденцій він представляв, зокрема, польсько-українську парламентську групу. Як її член спостерігав за виборами в Україні, був учасником спільних засідань у Варшаві та Києві тощо. Долучився до організації на найвищому державному рівні візиту патріарха Святослава в Польщу 2013 року.

«Депутат – це офіційний голос, який у нашому випадку може звучати при обговоренні відносин Польщі та України чи складних історичних питань. Без хоча б одного депутата такого голосу нашої громади просто не чути», – відзначав у інтерв’ю. Перебуваючи в Сеймі, він належав до президії Комісії нацменшин, а згодом був її головою. Захист прав та збереження ідентичності не лише своєї громади, а також інших меншинних спільнот – це ще один з основних напрямів публічної діяльності Мирона Сича. У час, коли владу в Польщі перебрали праві сили, малочутливі й з інструментальним підходом до меншин, він говорив: «Не можна ділити меншини на “чемні або ні” й відповідно до цього призначати фінансування. У цьому скликанні парламенту ми бачили, що влада застосовувала такий поділ». Ключовою для перспективи українства у Польщі вважав освіту, тому серед пріоритетів називав допомогу українським школам та пунктам навчання української мови. «Якщо ми будемо забувати про навчання й виховання молодого покоління, нас невдовзі може просто не стати. Треба пам’ятати, що наші школи постійно потребують фінансової, правової та суспільної підтримки», – говорив Мирон Сич. Тим часом у своїй політичній діяльності він не зосереджувався лише на справах українців. Розумів, що є представником мешканців регіону, у якому жив. А це прикордонні з росією повіти, де ніколи не бракувало проблем: зруйновані дороги, поганий стан лікарень чи недофінансування таких служб, як пожежники й поліція. «Наш вармінсько-мазурський регіон потребує особливої підтримки, бо як і в часи Польської народної республіки, так і зараз він не має якогось особливого лобіювання у Варшаві», – наголошував Мирон Сич і завжди позиціював себе у ролі такого лобіста. Як він зазначав, увагу колег-депутатів до Вармії та Мазурів треба було привертати відкритістю, фаховою аргументацією, а часом і в більш неформальний спосіб. «Зацікавити вдавалося і своїм українством. Я часто привозив депутатів на наші заходи або в Україну. У багатьох випадках їхній стереотипний підхід до нас змінювався на позитивний», – розповідав Мирон Сич.

Говорячи про перспективу українства у Польщі, він, з одного боку, бачив потенціал у біженцях та мігрантах, а з іншого – у постійному розвитку місцевої громади. Крім того, дбаючи про побудову майбутнього, закликав не забувати про попередників. «Як громада ми мусимо особливо дбати про старших людей, адже це вони виховали нас у нелегкі часи й завдяки їм ми залишилися українцями», – нагадував Мирон Сич. Водночас він пишався молодими поколіннями українців, зокрема випускниками наших шкіл, які «підтримують одне з одним зв’язок, не мають комплексів щодо власного українства, а також є дуже гарними фахівцями у своїх сферах». Вірив також, що за прикладом Канади та інших країн, українці в Польщі розвиватимуть власний бізнес, який потім підтримуватиме суспільно-культурну діяльність. «У Польщі ми лише започатковуємо таку філософію, але вона може забезпечити майбутнє нашої громади. Я побоююсь, що державну підтримку нацменшин у Польщі можуть припинити або значно обмежити. Тоді ми муситимемо спиратися на власні сили», – говорив Мирон Сич. Він вказував також на потребу більшого залучення нашої інтелігенції до життя громад у кожному містечку, селі чи парафії. Її представники повинні частіше спілкуватися одне з одним, зустрічатися й випрацьовувати механізм роботи та нашого щоденного життя.

***

Мирон Сич народився 3 січня 1960 року в містечку Остре Бардо. У 1984 році закінчив математичний факультет Вищої педагогічної школи в Ольштині. Тоді ж одружився з Марією Ольгою Шевчик. Вони мають двох дітей – Ярослава та Наталію. У 2000 році завершив аспірантуру за напрямом європейське місцеве самоврядування та державне управління в Гуманітарному університеті в Пултуську. Свою професійну діяльність розпочав із роботи з молоддю. У 1984-1990 роках був керівником школи-інтернату та вчителем математики в середній школі в Ґурові-Ілавецькому. Він став засновником ґурово-ілавецького Комплексу шкіл з українською мовою навчання, де працював директором з 1990 по 2007 рік. Був ініціатором створення при школі асоціації Центральноєвропейського центру вишколу молоді, який працює для української та місцевої громади. Центр, серед іншого, організовує популярний фестиваль української культури «Еколомия». Мирон Сич як активіст Об’єднання українців у Польщі був ініціатором багатьох суспільно-культурних заходів української меншини на Вармії та Мазурах («Ніч на Івана Купала» у Круклянках, «Прикордонні зустрічі» у Ґлембоцьку, «Еколомия» в Ґурові-Ілавецькому та інших). Також став делегатом Всесвітнього форуму українців у Києві. Активно працював для польсько-українського примирення. Співорганізував зустрічі примирення Української греко-католицької та Римо-католицької церков. Від початку російської агресії широко допомагав Україні. Він також був одним із найвидатніших політиків Вармінсько-Мазурського воєводства, активно брав участь у політичному житті з 1990 року. У 1998-2007 роках протягом трьох термінів обіймав посаду голови сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства. Тут ініціював створення Комісії нацменшин, яка досі є єдиним таким органом на рівні воєводських самоврядувань у Польщі. Був депутатом Сейму Республіки Польща 6-го та 7-го скликань. У Сеймі він став членом і головою Комісії національних і етнічних меншин. У липні 2015 року був призначений заступником маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства. Після успіху на самоврядних виборах 2018 року знову отримав ту саму посаду, на якій працював до цього часу.

За свою діяльність Мирон Сич здобув низку нагород і визнань, зокрема:

• Медаль «За заслуги перед Вармією і Мазурами»

• Золотий хрест заслуги та Орден «За заслуги» ІІІ ступеня, який він отримав від президентів Польщі та України за діяльність на користь польсько-українського примирення (2001)

• Орден «За заслуги» ІІ ступеня (Україна, 2007)

• Орден «За заслуги» І ступеня (Україна, 2009)

• Почесний громадянин міста та ґміни Ґурово-Ілавецьке (Польща, 2023)

Фото з арізву тижнеквика (автори Павло Лоза, Григорій Сподарик) та фейсбук-сторінки Мирона Сича

Поділитися: