ГРОМАДА ■ №49, 2018-12-09

До клубу «В90», що знаходиться в районі ґданської верфі, з’їхалися сотні людей з усієї Польщі, серед яких щораз більше мігрантів з України, котрі протягом багатьох років живуть тут. У ґданській домівці я розмовляв із
студентами, які були членами організаторської групи, про майбутнє української громади та «ярмарку», про їхні враження й оцінку цьогорічного заходу.

Кількість глядачів та учасників, як і в минулі роки, порадувала – клуб був заповнений до краю. Незважаючи на те, що концерти закінчилися вранці, «ярмарок» продовжувався в будинку ґданської домівки (світлиця Об’єднання українців в Польщі), яка також була наповнена гостями, навіть за «ярмарковими» стандартами. Повторю за однією з присутніх жінок: «Чесно кажучи, було дуже багато людей. Коли ми туди потрапили, здивувалися. Завжди після „ярмарку” приходило кілька осіб на пару хвилин. А цього року багато людей вийшли з клубу й усі разом попрямували до домівки».

Почнімо з оцінки. Яка ваша думка щодо традиції проведення «ярмарку»?

Петро (Ґданськ): Ми поважаємо наших попередників, старші покоління, котрі його заснували та розвинули. «Ярмарку» вже 42 роки, колись це виглядало зовсім по-іншому.

Маланка (Варшава): Коли наші батьки створювали «ярмарок», грали молоді класні гурти «звідси». Вони все ще тут бувають, але їх менше. З боку організаторів дуже добре, що запрошуються колективи з України. Програма досить цікава й приваблює українських мігрантів, які знають ці групи. Таким чином закладаються умови для налагодження тіснішого контакту.

Чи це добре, що «ярмарок» не настільки однорідний?

Маланка: Так. Якби він був закритий та однорідний, не було б колективів із України, які приваблювали б мігрантів. Останні прийшли тому, що чули від своїх друзів про цей захід. Вони приходять зі своїми знайомими й сім’ями, розважаються так само, як ми. І це прекрасно, що можна побачити, як компанія дуже добре приймає людей, яких не знає, незалежно від національності. Навіть на моєму прикладі: я не була знайома з великою частиною людей, але спілкувалася з усіма.

Які враження від «ярмарку» в цьому році?

Маланка: Більшість виступів були дійсно продуманими, сцена – гарно облаштована тощо. Видно добру підготовку виконавців. З музичної точки зору – також цікаво: звучало трохи електронної музики, що рідко зустрічається в
форматі «ярмарку». Сподобалося, коли художниця почала малювати на стіні. Можна було побачити її в роботі та навіть допомогти їй: намалювати одну точку або тире, і вона керувала процесом. Цікавими вважаю приклади візуального мистецтва, які всі мали можливість побачити на власні очі: скульптури й «татуювання» з народними
елементами. Не знаю, як усе виглядало колись, але такого рік тому не було. Це дуже цікаво.

Минулого року я не відчувала такої атмосфери, як зараз.

Петро: Думки оглядачів дуже важливі для нас. Наприклад, концерти «на живо». Багато осіб сказали, що вони круто заграли. Протягом тижня музиканти отримали аранжування, мали лише кілька репетицій. Але все добре склалося – вони виступили як один. І, власне, мова про гарне звучання. На мою думку, так і було.

«Ярмарок» та ґданська домівка – як вони пов’язані?

Петро: У домівці приготування починаються за тижні перед «ярмарком». Де б ми мали це робити – по хатах, стан-
ціях? Домівка живе «ярмарком».

Після «ярмарку» я думав, люди не знають, що пізніше буде продовження. Підійшов до будинку, бачу – натовп, чую музику – люди гуляють. Деколи вони їдуть на «ярмарок» за сотні кілометрів. І в домівці завжди знаходять продовження в прекрасній атмосфері.

Який історичний контекст домівки? Чим вона є для вас?

Петро: Це дім… Українці мають його на щодень, для нас це вже інтеграційне місце зустрічі на карті Ґданська – наше місце. І ми всі цінимо, що маємо таку можливість прийти сюди, поспілкуватися, організувати щось «своє».

Ми хочемо, щоб мрії оживали. Не хочемо лишати людей на одинці з собою. Тому запрошуємо їх до домівки разом
поспівати й потанцювати. Хочемо показати, що український дух – живий і невмирущий.

Пані Еля Кремінська є головою Поморського відділу ОУП у Ґданську, вона виконує величезну роботу, ми їй насправді багато чим завдячуємо. Ніхто, можливо, не каже прямо, але ми відчуваємо, що це дійсно наше місце. Що ми можемо так просто зайти, поспілкуватися… А пізніше за собою поприбирати (сміється).

Це місце з давньою традицією. На самому початку ніхто не підозрював, що воно стане таким важливим. Люди приїжджали, наприклад, бо прочитали в газеті, що в Ґданську відбуватимуться збори УСКТ. Культурне товариство,
думали, треба їхати! А там: цього знаю, бо з ним вчився, з тим – на квартирі мешкаю. Усі один одного знають. Те, що вони українці, їх з’єднувало. Усе почало розростатися, і це стало початком домівки. У цьому наша сила: ми всі струкури мусили побудувати самі. Продовжуємо працювати весь час тому, що не можемо так просто покинути справу. Так мене навчали мої батьки.

Якби домівки не було, ми не мали б можливості знайомитися з людьми. Кожен займається в житті чимось своїм, але всі знаходять місце в домівці. Я б не дізнався, що нас так багато. Кожна людина, яку я тут зустрічав, має дещо особливе й привабливе в собі: позитивна, усміхнеа, весела. Такою атмосфера і повинна бути. Увесь час ми йдемо вперед, і це має відбуватися на позитиві, без будь-яких негативних, непотрібних речей.

На Вашу думку, як виглядає майбутнє «ярмарку» та домівки?

Петро: Ми повинні сприяти, щоб усе й далі розвивалося, діялося щось добре і людям це подобалося. Як було впродовж 41 року. У Ґданську нині багато мігрантів – це треба враховувати, зосереджуватися на тому, що нас з’єднує, й організовувати діяльність спільно.

Маланка: Традиція проведення «ярмарку» розвивається в дуже доброму напрямку; захід приваблює багато людей, і так буде в майбутньому. Гостей цікавить також музичне мистецтво. Добре, що «ярмарок» встигає за духом часу й не лишається десь позаду в минулому.

Чи звернули ви увагу на якісь недоліки?

Маланка: У Європейському центрі солідарності відбулася зустріч, присвячена українській ідентичності, а в Ґдині, в Музеї міграції – з письменниками, журналістами. Шкода, що не вдалося домовитися з цими організаціями, щоб заохотити до участі людей, які приїхали на «ярмарок». Найгірше те, що події проходили паралельно. Думаю, зустріч у Ґдині дуже цінна. На жаль, не можна бути у двох місцях одночасно.

Чи поїдете до Ґданська наступного року?

Маланка: Напевно. Я чула щось про заплановані на наступний рік концерти і можу запевнити всіх – буде чудово!

***

У дорозі на «ярмарок» нашого водія таксі звали Володимир, він – приїхав із Тернополя. У розмові торкнулися теми «ярмарку». Він не чув про нього раніше, але був дуже заінтригований. Відповідаючи на запитання про групу «СКАЙ», чоловік сказав, що знає одно- го з членів групи з юридичної школи. Я дуже радію існуванню таких ініціатив інтеграції, відчуваю себе майже консулом для інших у чужій країні. Добре було побачити, що «ярмарок» живе та розвивається. Почувши рішучість у голосах молоді, я впевнений, що його майбутнє – в надійних руках.

Поділитися: