Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №48, 2023-12-03

17-18 листопада у ґданському клубі B90 відбувся 47-й український фестиваль JarmaRock FEST. Поціновувачі української культури не розчарувалися – знову почули найцікавіше із сучасної української музики та просто провели час разом. 

Головними зірками цьогорічного фестивалю стали солістка Jerry Heil та PATSYKI Z FRANEKA. На сцені можна було побачити й молодіжний гурт «ContraBASS» та гуртри «VILNI», «eLove», «ІЗЗІ», «заЖиве», «Надія», «Гилля», «ГаразД». Рок, індірок, фолкрок, поп, народні мотиви, зокрема лемківські, – серед такої пропозиції кожен міг знайти щось цікаве. Для поціновувачів української кухні працював ресторан «Львівські вареники», а для зацікавлених витворами українського рукоділля – артзона. Прихильники театру знаходили задоволення в програмі «Місто» та «Люди волі», яку підготували артисти з Ukrainian Art & Dance Company, та у перформансі Марти Зварич і Фонду «Бофольк». Що особливо важливо зараз – під час фестивалю відбувалася збірка допомоги для України. Зібрані кошти підуть на купівлю обладнання для українських військових шпиталів, де рятують життя військовим та цивільним. Фестиваль проходив під почесним патронатом консула України в Ґданську Олександрa Плодистого й був реалізований завдяки дотаціям міста Ґданськ, Поморського воєводства та міністра внутрішніх справ та адміністрації.

«Хочемо повернутися до свого, відчути себе, як вдома»

Серед присутніх на цьогорічному фестивалі був, до того ж уперше, Юрій Кіс, родом зі Львова. Він випускник української школи в Білому Борі, зараз живе у Ґданську. Навчання й робота, які забирали майже весь час, не дозволяли відвідати захід раніше. Коли врешті потрапив сюди, йому одразу сподобались атмосфера клубу й перші концерти.

– Думаю, що для осіб, які тут живуть і хочуть залишитися в Польщі, зокрема в самому Ґданську, такі заходи – важливі. Вони дозволяють підтримувати зв’язок одне з одним та власною культурою й мовою. Особливо приємні ностальгійні спогади з людьми, яких тут зустрічаємо, з якими вчилися в школі, – ділиться Роман.

Зі Львова до Ґданська приїхав й Андрій Паралевич. Він теж відвідував ліцей у Білому Борі, оскільки батькам було важливо, щоб син навчався в українській школі.

– Дуже позитивно згадую цю школу, де ми мали багато інтелектуальних та фізичних активностей: танці у «Вітрогоні», хор тощо. Це насправді яскраві спогади, – говорить Андрій. Він підкреслює, що завдяки школі, «варячись» у всьому, що вона пропонувала, потрапив на фестиваль.

– Культура, українська музика та наша спільнота – тут знаходимо все. Особливо приємно було поговорити з директором нашої школи Андрієм Дроздом. Часто вважають, що нам, людям з України, цей зв’язок  не потрібен аж так сильно. Але ми на своїх робочих місцях перебуваємо серед польської культури, мови чи музики. Тому нам так само потрібний клаптик свого, повернутись до того, як було колись, і відчути себе, як удома, – зауважує Андрій.

Значно довший стаж «ярмаркування» має Роман Михалик, один з організаторів перших заходів:

– Я був на всіх фестивалях. Здається, оминув лише один, оскільки тоді ми поверталися з України, і я не встиг, – згадує пан Роман. І додає, що перший захід, який мав назву «Уескатіада», відбувся в українській домівці на вул. Довгий Ринок (Długi Targ). Тоді й потім ще довго це свято мало інший характер: на ньому виступали українські гурти переважно з Польщі. Сильною була тоді й кабаретна, розважальна частина, і як доказ пан Роман, учасник хору «Журавлі», наспівує рядки: «Я тобі подарую квіточку з пластмаси, буде вічно стояти у флаконі твоїм». Роман Михалик згадує: фестиваль виник тому, що молодь, яка літом зустрічалася в рідних горах під час походу «Карпати», потім, восени, хотіла ще раз побути разом. І знову пісенна цитата у виконанні Романа Михалика: «І по горах, і долинах ідуть члени УСКТ і співають, і гуляють, бо так має бути все. Ох, тая молодь наша зробити вміє все. Не віриш – прийди побач сам, і ще поможеш нам». На сьогоднішніх заходах панові Роману не зовсім відповідає акустика клубу, говорить, що тут дещо заголосно. Але разом із тим він високо оцінює рівень артистів з України та місцевих, які виступають на фестивальній сцені тепер.

– Дійсно, тут видно майстерність, і те, що ці гурти не прийшли десь із вулиці, – відзначає Роман Михалик. Цього разу велике враження на нього справив театр, де актори без слів, у формі пантоміми, розповіли про воєнну дійсність і стійкість українського народу. Щодо доцільності участі в культурних заходах у цей складний час, пан Роман говорить:

– Пам’ятаймо, що українські вояки на фронті також потребують культури й завжди чекають артистів із піснями чи поетичним словом. Це дає можливість відірватися від важкої та трагічної дійсності.

Серед глядачів фестивалю був Ігор Бревка, який з дружиною й дітьми приїхав сюди з Ольштина. Він також наголошує на цінності фестивалю, яка полягає в тому, що тут завжди зустрічає своїх друзів.

– Для мене існує два принципи. Один – це музика. Фестиваль мене ніколи не розчаровував, оскільки я завжди можу тут почути й захопитися чимось новим, чого досі не знав. А другий – це люди: і ті, з якими навчався у школі в Ґурові-Ілавецькому, і ті, яких пізнав на фестивалі. Мої діти тут дивуються, бо я щомиті з кимось вітаюся, – говорить Ігор Бревка. Він радіє тому, що захід постійно розвивається, але водночас зауважує, що бачить менше людей, ніж сподівався.

– Може, річ у приміщенні, бо в юності ми стрибали з фестивальної сцени на людей, а ті, як на рокових концертах, несли нас на руках. Тепер таке радше б не вдалося, – згадує Ігор Бревка. Ще одна його рефлексія стосується громадян України. Він позитивно вражений їхньою численною присутністю, бо це доказ їхньої прив’язаності до рідної культури та розуміння, що цей захід не тільки для нацменшини, нащадків акції «Вісла». Водночас ярмарок – це гарна нагода, щоб згуртувати всіх українців.

– Коли тут виступала Jerry Heil, виявилося, що ми всі знаємо її пісні й співаємо разом. І це чудово, – підсумовує Ігор Бревка. 

«Ярмарок завжди організовувала молодь»

Про зовнішні обставини довкола фестивалю й загалом українства в Ґданську розповіла голова Поморського відділу Об’єднання українців у Польщі й очільниця організаторської команди Єлизавета Кремінська. Вона підкреслює, що після вибуху повномасштабної війни ґданські культурні установи широко підтримали українських митців та артистів.

– Щомить якась установа організовує щось за участі українок. Бо приїхали сюди переважно жінки – письменниці, художниці чи співачки, – відзначає Єлизавета Кремінська. Її радує й те, що самі українці почали організовуватися. Наприклад, активістка Фонду РЦ Дарія Балабай створила українську бібліотеку, яка налічує вже дві тисячі книжок і широке коло читачів, котрі беруть участь у різноманітних заходах. Згаданий фонд загалом допомагає українцям у реалізації їхніх культурних ініціатив, а також надає психологічну допомогу. У Ґданську також діє студія «Максимус», де українських дітей навчають сучасному танцю. Голову Поморського відділу ОУП тішить й створення гурту «eLove», у якому разом із польськими відомими музикантами в ролі солістки виступає українка Христина Дутчак. Зв’язатися з нею допомогла жінка, яку з її сім’єю прийняв у себе один із музикантів після початку повномасштабної війни. Єлизавета Кремінська зауважує, що важливою на культурній карті міста є також ініціатива «Вільне слово», яку координує в межах програми «Ґданськ – місто літератури» Анна Лазар. Проєкт став простором, де відбуваються літературно-культурні заходи й творчий діалог, зокрема між Польщею та Україною. Урешті не менш важливе й те, що у ґданській домівці ОУП постійно збираються волонтерки для плетення маскувальних сіток, які потім передають на фронт.

– Дівчата приходять щотижня і годинами в’яжуть шнурочки. Запит від військових – постійний, – говорить Єлизавета Кремінська. Після фестивалю до домівки звозиться багато речей, але, як підкреслює голова, їх треба буде розкласти так, щоб «виплітальниці» не втратили жодного дня, оскільки їхня робота рятує життя українських солдатів. Ілюстрацією сучасного українства у Ґданську, за її словами, є і те, що команда організаторів фестивалю швидко, легко і без жодних вмовлянь змогла зібрати п’ятдесят осіб.

– Я просто під враженням від них усіх. Це феномен фестивалю – його майже від початків завжди організує переважно молодь: від концепції, програми до суто організаторських питань, – підкреслює Єлизавета Кремінська і дякує за працю всім молодим активістам.

Своїми міркуваннями про роль та місце української культури та її здатність захищати від російської ідеології Єлизавета Кремінська поділилася також під час дискусії, котра відбулась у межах фестивалю. Вона нагадала, що перші заходи збирали до тисячі людей, а єдиним засобом інформування про фестиваль було «Наше слово». За словами голови Поморського відділу ОУП, тоді були часи, коли люди самі шукали фестиваль і його український зміст, а не фестиваль шукав свого глядача.

– Щоб почути українське слово, пісню та побачити виставу люди з’їжджалися сюди з усієї Польщі, – відзначає Єлизавета Кремінська. Вона підкреслила, що на сьогодні цей доступ до культури ширший, завдяки хоча б інтернету, і тому фестиваль уже не має цієї ключової функції. Водночас голова переконана, що його основна роль, яку визначили на початку, зберігається досі – дати можливість зустрітися молодим представникам громади, розпорошеної по всій державі. У минулому вони приїжджали сюди з тим, що підготували самі. Нині, на чому наголошує Єлизавета Кремінська, вони, може, і стежать за програмою, але це не є основним:

– Дехто часто не зосереджується на тому, хто виступатиме, а приїжджає сюди саме для зустрічі зі знайомими.

Голова Поморського відділу ОУП вважає також, що фестивальні концерти варто дивитися від самого початку, тому що для відкриття організатори завжди готують авторський, оригінальний перформанс, який розкриває головну тему фестивалю. У цьому році це була пісня «Люди волі» на слова Христини Груховської, музику Віри Холодьон-Дуди та в аранжуванні Дмитра Роботи.

– Сподіваюся, що цьогоріч усі відчули серцебиття України на 47. JarmaRock FEST, – підсумовує Єлизавета Кремінська. За її словами, у час війни фестиваль виконує також функцію культурного фронту, який дозволяє збирати допомогу Україні, просувати її культуру, створюючи простір і для українських артистів, і для українських глядачів, які можуть знайти тут принаймні миттєвий відпочинок. 

Фото автора статті

Поділитися: