Мирослав Скірка ■ УКРАЇНА ■ №4, 2024-01-28

Ставлення до повномасштабного вторгнення росії в Україну стало показником цінностей, інтелектуальної чесності та відповідальності, які показують нам із ким маємо справу. Замордовано сотні тисяч людей, зокрема дітей, літніх осіб, жінок та чоловіків. Зруйновано цілі регіони, міста, села, сотні тисяч будинків, квартир, заводів. Хто це зробив на нашій землі? Відповідь очевидна – зробила це російська орда. З росії прилетіло тисячі літаків, ракет, десятки тисяч дронів, мільйони снарядів, десятки мільйонів куль. Прийшло сотні тисяч солдатів, приїхали танки та броньовані машини. Загарбники вбивають, мордують, грабують, забирають людей у полон. Не забудемо кадри з Бучі, Маріуполя, Херсона та інших зруйнованих міст, могили, якими вкрилася українська земля. Ніколи! І не пробачимо! Тут усе чорно-біле. 

Однак у багатьох державах з’являються люди, які намагаються таку очевидність підважити. Яка причина цього? У росії сидять злочинці, котрі не лише запускають ракети та снаряди, але також пояснюють собі та світу, що всі ці звірства – заради добра й спасіння росії та в ім’я блага цілого світу, який загниває, а «расіянє» його рятують. Основне завдання – підмінити значення слів, розмити відповідальність, виправдати звірство та злочини. росія працює через своїх людей або корисних ідіотів у різних державах. Багато з них, як-от польські кресов’яки та конфедерати, – це насамперед українофоби. Що б вони не робили, завжди знайдуть виправдання для своїх проросійських дій. Це як генетичний дефект – завжди й у всьому вони бачать вину та підлість українця. 

Окрім того, ми маємо справу з потужним державним механізмом дезінформації, розповсюдження брехні, ширення заколотів та посилювання конфліктів. Гібридна війна «русні» проти України об’єднує всі ці засоби. російська державна система має свої інструменти та відпрацьовані схеми, своїх людей на місцях, які вірно виконують її доручення. 

Заради чого працює ця машина знищення та злочинів? Тут існує дві відповіді. Перша – бажання відродити російську імперію та її значення у світі. Це ніщо інше, як відповідь на одвічний російський комплекс меншовартості – держави, найбільшої у світі за територією та відсталої за стилем життя й розвитком. Так було за царя, і так лишилося за путіна. Друга відповідь – втілення ідеї «руского міра», тобто переконання про якусь духовну місію «рускогаварящіх православних расіян», котрі протистоять напівзгнилому світу. «рускій мір» – це ідейний фундамент «рашизму», нової форми російської фашистської ідеології.  

Дискусію про те, що тут первинне та хто кому служить, можна вести довго. Чи відбудова московської імперії інструментально використовує ідеологію «руского міра»? Чи «рускій мір», щоб показати свою зверхність над загниваючим Заходом, потребує імперії, яка його втілює? Колись аналогічним було питання: чи росія потребує комунізму, щоб розбудовувати свою імперію, чи комунізм потребує росії, щоб, як зараза, ширитися світом? Залежно від потреби та контексту росія по-різному тут ставила наголоси. Поза всяким сумнівом залишається те, що імперія та «рускій мир» – два обличчя того самого поганського російського кумира. Цю правду дуже боляче прийняти світу. Її з великим болем осмислює Україна в процесі боротьби з агресором, але також із внутрішнім союзником агресора – тими, хто «рускій мір» в Україні активно просував та просуває. Проповідники цієї злочинної ідеології діють в Україні. Однак їхнім центром є москва, а їхній основний ідеолог – це патріарх Кіріл Гундяєв.  

Тема «руского міра» стала предметом багатьох статей та наукових робіт. Нещодавно глави українських християнських церков видали спільну заяву, присвячену цьому питанню. Підписали її глави Української греко-католицької церкви, Православної церкви України, Римо-католицької церкви, протестантських церков різних деномінацій. Не підтримав її лише очільник Української православної церкви московського патріархату. Це не дивує, тому що його церква була та залишається головним засобом для побудови «руского міра» в Україні. Тому українське суспільство, а з ним і українська влада вирішили обмежити та заборонити цю релігійну російську організацію. Якщо придивитися до історії, московський патріархат завжди був інструментом російської держави й виконавцем її наказів. Україна болісно відчула це в часи повномасштабної агресії. І вирішила позбутися цієї пухлини, яка нищить духовну й національну субстанцію нації та держави. 

Війна й ставлення до неї показали однозначно, що російська церква втратила християнський характер, стала язичницьким ксенофобським племінним ритуалом. Кожен із перелічених прикметників має свою питому вагу і, на жаль, виправдання в діяльності служителів цієї організації. Глави християнських церков України звертають увагу на те, що «рускій мір» шкодить усім християнам та піддає під сумнів їхнє свідчення віри в Христа. Представники українських церков однозначно вказують на суть та причини російської агресії, її злочинний характер та відповідальних за злодіяння. Тут неприйнятними є спроби розмити відповідальність через словесну діалектику та мовні кросворди. «Ваше ж слово хай буде: так – так, ні – ні. А що більше над це, то те від лукавого. (Мт. 5:37)! 

У Польщі «рускій мір» має також своїх прихильників. Це перш за все митрополит Сава та представники Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ). Минулого року митрополит Сава привернув до себе увагу возвеличенням Кіріла Гундяєва з нагоди його 14-ї річниці сходження на престол московського патріарха, а після – ще іншими заявами. У різдвяному посланні ПАПЦ року Божого 2024 про війну в Україні можемо прочитати такі слова: «Секуляризація накладає свій відбиток на все божественне. Світ усе більше занурюється в безодню гріха, зникає поняття добра. Людина забуває про “єдину потребу” (Лк. 10:42). А це є причиною розпаду суспільства, сім’ї та світового ладу. Війна біля наших кордонів в Україні, на Близькому Сході, в Азії, Африці тощо». Щоправда, тут чітко вказано – війна має свої причини в безодні гріха й забутті про «єдину потребу». Проте хто згрішив – не згадується. Війна в Україні стала подією без людей, без їхнього болю та смерті. Це чиста абстракція. А хто без гріха? Ніхто! А хто винний – усі, бо всі грішні. І ні до чого тут «рашизм», путін. Люди самі себе вбили та зруйнували своїми гріхами. Трагедія війни перетворена в безособове, нелюдське дійство без винних та болю, трагедії жертв. Це офіційна позиція ПАПЦ, церкви, яка своїм корінням пов’язана з Київською митрополією, а її вірні в Польщі – це також українці.

Митрополит Сава, однак, добачив у тому, що відбувається в Україні, ознаки діяльності сатани. Це виселення УПЦ МП зі святого місця українського християнства – Печерської лаври у Києві – та передача її ПЦУ. На його думку, перехід Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новий календарний стиль – це шлях до нової унії, а в результаті – до розподілу та знищення України. Митрополит Сава не добачає слідів сатанізму в тому, що Кіріл Гундяєв благословляє «рускіх» на мордування українців до останнього «хахла», на руйнування та ґвалтування, бо це, в розумінні патріарха москви, діяння для порятунку росії, котрі служать побудові «руского міра». Митрополита дивує, що українська держава переслідує російських диверсантів у рясах УПЦ МП, які допомагають росіянам знищувати та поневолювати Україну. Не засуджує їх за те, що своєю зрадою вони шкодять християнству, адже зрада Батьківщини – також гріх! Але якщо вони вірні принципові їхньої релігійної організації – бути лояльними для своєї держави, якою є росія, тоді потрібно їх захищати. Чомусь складається враження: правильним є те, що служить єдино патріаршо-путінському московському престолу – і це основний критерій для визначення того, що добре та погане у світі. З християнством тут зовсім не по дорозі!

Сучасна Україна не переслідує православ’я. ПЦУ, УГКЦ та церкви, які підписали заяву, не загрожують українській незалежності, підтримують боротьбу з російською ордою, допомагають ЗСУ, підтримують шлях України до свободи, Європи та НАТО. Це шлях – від москви, і тому він такий болісний та неприйнятний для ПАПЦ. У цьому контексті стає зрозуміло, чому православні українці в Польщі – священники та віряни Православної церкви України – знайшли місце для молитви не в храмах ПАПЦ, а в римо-католиків та протестантів. Просто там вони моляться до Бога. 

Поділитися: